Антична міфологія

Антична міфологія. Афродіта, Ерос та Пан. Мармур, бл. 100 до н.е. Національний археологічний музей Афін, Греція

Анти́чна міфоло́гія (від лат. antiquus — давній, старовинний) — 1) у широкому розумінні — цілісні комплекси міфів, витворені народами Стародавнього світу; охоплює шумеро-аккадську, давньоєгипетську, перську, давньогрецьку, давньоримську, анатолійську міфології, доісламську міфологію арабських племен тощо;

2) у вузькому розумінні — давньогрецька міфологія та сформована під її впливом давньоримська міфологія. Остання у ранній період становлення міфологічних уявлень була позбавлена антропоморфізму, проте під впливом етруських і грецьких релігійних вірувань майже цілковито запозичила грецькі сюжети і пантеон богів (здебільшого вдаючись до перейменування: ЗевсЮпітер, АфродітаВенера, ГераЮнона, ГефестВулкан, ГермесМеркурій та ін.). Сюжетна й образна подібність міфологічних систем Греції Стародавньої й Стародавнього Риму зумовили їхню спільну номінацію — «греко-римська міфологія».

Характеристика

Міфи давніх еллінів, у дописемний період побутували впродовж століть в усній словесності у виконанні рапсодів і співців-аедів, з 1 тис. до н. е. ретранслювалися у творах античних письменників: Гомера, Есхіла, Геродота, Аристофана, Софокла, Еврипіда, Аристотеля, Менандра, Плутарха, Вергілія, Овідія та ін.

Відповідно до розвитку античного суспільства в історії грецької міфології виокремлюють 2 періоди: докласичний і класичний. Їхнє порівняння свідчить про еволюцію міфологічних уявлень: рух від простого, зовнішнього, хаотичного, дисгармонійного, «титанічно-циклопічного», «доолімпійського» до складного, внутрішнього, упорядкованого, співвідносного й гармонійного, «олімпійського».

Докласичний період

Для докласичного періоду характерні такі особливості міфологічного мислення: уявлення про світ як посталий з хаосу, хтонізм (див. Хтонічні божества), аніматизм, фетишизм, тератоморфізм, магія, символізм, анімізм (фітоморфізм, зооморфізм, міксантропізм). Рисами міфології цього періоду є: невпорядкованість світу; домінантність жіночих образів (що часто пояснюють реліктами епохи матріархату); злиття людини зі світом природи; мотиви перетворень одних істот на інших, або не-істот.

Класичний період

Класична антична міфологія ґрунтується на принципах патріархальності, анімістичності, антропоморфізму й героїзму. Її основні ознаки: уявлення про безсмертя і вроду антропоморфних божеств; сюжети про народження і діяння богів; утворення пантеону олімпійських богів із постійними функціями та групуванням довкола верховного бога (Зевса / Юпітера); подвиги героїв (у яких, як правило, один із батьків — безсмертний), що перемагають потвор і демонів; мотиви змагання смертних із безсмертними, родових проклять, подорожей героїв (напр., плавань), великих воєн, значну роль у яких відіграють і боги.

Антична героїчна міфологія, побудована на фабулі боротьби героя з хтонічним чудовиськом і його перемоги над потворою, має три етапи розвитку, які трактуються як рефлексія боротьби між патріархатом і матріархатом й умовно називаються:

1) «етапом Геракла» (перемога героя завдяки неймовірній фізичній силі);

2) «етапом Одіссея» (перемога героя завдяки кмітливості й хитрощам);

3) «етапом Персея» (перемога героя завдяки кмітливості й хитрощам та отримання у винагороду дівчини).

Для класичної античної міфології властиві також періоди т. з. самозаперечення міфології (напр., мотиви повстання безсмертного Прометея проти богів) та декадансу (період пізньої класики), коли міф втрачає своє сакральне значення.

Значення

Першими систематизованими збірками міфів стали «Теогонія» й «Труди і дні» Гесіода та «Метаморфози» Овідія. Фіксація текстів міфів латиною сприяла їхній популяризації спершу в Європі (з часів Середньовіччя), згодом — у світі, завдяки чому вони спричинили потужний вплив на культуру багатьох народів. Етичне, естетичне й філософське осягнення життя, високохудожня форма античної міфології, її сюжетно-фабульна різноплановість вплинули не лише на становлення світового мистецтва (див. Античні сюжети), а й на розвиток науки і збагачення лексичного фонду різних мов, зокрема фразеології і терміносистем. Латина і грецька здавна вважалися міжнародними «мовами науки», знання античної міфології у різні часи слугувало мірилом освіченості.

Література

  1. Білецький А. О. Міфологія і міфи Античного світу // Словник античної міфології. Київ, 1985. 236 с. URL: http://litopys.org.ua/slovmith/slovm02.htm
  2. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. Москва: Мысль, 1993. 962 с.
  3. Азимов А. Занимательная мифология. Новая жизнь древних слов. Москва: Центрполиграф, 2003. 206 с.
  4. Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія / Упорядники: Михед Т. В., Якубіна Ю. В. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 952 с.
  5. Сидоренко В. Культурний герой як частина художнього мислення античної доби // Українська академія мистецтва. 2014. Вип. 23. С. 60–69.
  6. Гальчук О. Антична топіка в сучасній українській поезії // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія». 2017. № 76. С. 7–13.

Автор ВУЕ

О. В. Наумовська


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Антична міфологія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антична міфологія (дата звернення: 14.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.05.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ