Веста

Руїни храму Вести у м. Римі
Реконструкція храму Вести у м. Римі, 1805

Ве́ста ( лат. Vesta, етимологія достеменно невідома) — у давньоримській релігії жіноча персоніфікація вогню, світлоносного й животворного полум’я; богиня громадського жертовного вогнища, а разом із ларами і пенатами — домашнього вогнища, добробуту й ладу в родині.

Історична довідка

Культ Вести бере початок у м. Лавініумі (за легендами, місто засноване Енеєм і троянцями), звідки був перенесений до древнього латинського м. Альба Лонга. Перекази відносять культ Вести до найдавніших римських священних традицій; оповідають, що Рея Сільвія — мати Ромула, легендарного засновника і першого царя Риму (див. Ромул і Рем), деякий час була весталкою.

Головний храм Вести був споруджений, ймовірно, Нумою Помпілієм в 7 ст. до н. е. на схилі Палатинського пагорбу. Храм вважався центром Всесвіту і, на відміну від інших греко-римських святилищ, мав округлу форму. Всередині знаходилося сховище, де зберігалися символи імперії, які Еней нібито привіз із Трої. Замість традиційної для храмової архітектури статуї бога чи богині, сакральне місце займав вівтар Вести, де постійно пломенів вогонь. Його цілодобово підтримували жриці — весталки. Ними ставали лише незаймані дівчата і жінки, вогонь вважався символом чистоти і цнотливості. Тільки весталкам був дозволений і вхід до храму. Щороку 1-го березня священний вогонь поновлювався «запаленням від сонця»: церемонія передбачала використання увігнутих дзеркал для фокусування сонячних променів.

У 12 р. до н. е. Октавіан Август, отримавши титул верховного жреця (Великого понтифіка), подарував частину свого приватного будинку весталкам як «публічну власність». Храм Вести разом із Будинком весталок утворив єдиний комплекс, функціонально з’єднаний з резиденцією імператора. Відтоді імператори одночасно ставали жерцями Вести. Вогонь храму символізував головне «домашнє вогнище» в державі (вогнище імператорської родини) і центр традиційних релігійних свят імперії.

Щороку з 7-го по 15-го червня відзначалися спеціальні свята на честь Вести — весталії, що належали до кола найважливіших релігійних святкувань у Давньому Римі. Під час весталій римлянки босоніж здійснювали паломництво до храму богині і приносили їй жертви; увінчували квітами присвячених богині віслючків. Більшість ритуалів невідомі, докладні описи святкових традицій і церемоній відсутні.

Стійкий і шанований серед римлян культ Вести зберігався і після запровадження християнства як офіційної релігії Римської імперії.

Культ заборонений імператором Феодосієм І Великим в кінці 4 ст. н. е., храм Вести було зачинено.

У міфології

Одна з дванадцяти головних богів римського пантеону, дочка Сатурна, сестра Юпітера, Нептуна, Юнони, Церери. Найближчим давньогрецьким відповідником є богиня Гестія.

За алюзією з «чистою стихією» вогню, римляни уявляли Весту як вічно цнотливу богиню, що відмовляла шлюбним пропозиціям (від Меркурія і Аполлона). За це Юпітер дарував їй привілей бути найшанованішою і отримувати перші жертви.

За переказом, Веста мало не стала жертвою еротичних домагань бога полів і родючості Пріапа, але віслюк голосним ревом розбудив богиню і урятував її від безчестя. Відтоді у день святкування весталій віслюків було заборонено залучати до роботи, а культові світильники богині часто містили зображення віслючої голови.

Зображення

Жертвоприношення Весті, худ. Франсиско Гойя, 1771

У людській подобі зображувалася рідко: вважалося, що богиня, як і полум’я, не має постійного тіла і образу. У рідкісних скульптурних зображеннях Веста постає у вигляді багато вбраної дівчини з покритою головою.

Додатково

  • За віруваннями римлян, Рим стоятиме доти, доки палатиме священний вогонь у храмі Вести, а його згасання віщувало велику біду для держави.
  • Вважається, що звичай запалювати вічне вогнище на честь захисників батьківщини бере початок від традицій вшанування Вести як покровительки держави.

Література

  1. Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. Москва : Астрель, 2000. 560 с.
  2. Cameron A. Greek Mythography in the Roman World. Oxford; New York : Oxford University Press, 2005. 346 р.
  3. North J. A. Roman Religion. Cambridge : Cambridge University Press, 2008. 108 р.
  4. Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко ; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2015. С. 561–570.
  5. Lindner M. M. Portraits of the Vestal Virgin, Priestesses of Ancient Rome. Ann Arbor : University of Michigan Press, 2015. 320 р.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Веста // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Веста (дата звернення: 30.11.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ