Астрономія

Миколаївська обсерваторія

Астроно́мія (грец. ἀστρονομία, від грец. ἄστρον — зоря і грец. νὀμος — закон) — наука, що досліджує рух, будову та розвиток астрономічних об’єктів, їхніх систем і Всесвіту в цілому.

Історична довідка

Астрономія — одна з найдавніших наук на Землі. Певні астрономічні знання потрібні були людям від початку становлення цивілізації для обчислення часу, прогнозування змін пір року тощо. Певну роль у розвитку астрономії відіграла астрологія — псевдонаука, яка за положенням світил на небі намагалася прогнозувати долю окремої людини. Для цього необхідно було мати теорію руху цих світил. Так спочатку виникла геоцентрична система світу Птолемея (2 ст. н.е.), а згодом — геліоцентрична модель М. Коперника. Завдяки працям І. Ньютона розпочався розвиток небесної механіки, а Г. Галілей першим сконструював телескоп-рефрактор.

З середини 19 ст. в астрономії для дослідження небесних тіл використовують фотографію, фотометрію та спектральний аналіз. Початок 20 ст. ознаменувався побудовою А. Айнштайном загальної теорії відносності та відкриттям Е. Габблом позагалактичних обʼєктів та доказом того, що світ галактик розширюється. У 21 ст. встановлено, що це розширення відбувається з прискоренням, природа якого є важливою космологічною проблемою, а у Всесвіті відкриті потужні релятивістські обʼєкти — квазари, активні ядра галактик, чорні діри тощо.

Характеристика

На сучасному етапі астрономія вивчає механічні, фізичні та хімічні властивості різних небесних обʼєктів: планет та їх супутників, метеорів, комет та інших тіл Сонячної системи, Сонця, інших зір та їх скупчень, міжзоряного середовища, нашої та інших галактик.

Методи астрономічних досліджень надзвичайно різноманітні. Одні застосовують для визначення положень та рухів небесних тіл, інші — для визначення їхньої будови та фізичних характеристик.

Залежно від використання тих чи інших методів і засобів досліджень астрономія поділяється на окремі розділи. Астрометрія — найдавніша галузь астрономії, що визначає положення небесних світил, їх геометричні та кінематичні характеристики. Небесна динаміка вивчає закони руху небесних тіл. Зоряна астрономія досліджує будову та розвиток нашої зоряної системи — Галактики. Позагалактична астрономія вивчає інші галактики та закономірності будови їх систем. Космологія розробляє найзагальніші проблеми будови Всесвіту. Космогонія вивчає питання, пов’язані з походженням Сонячної системи. Астрофізика виникла з розвитком фотографії, фотометрії та спектроскопичних методів досліджень, які дали змогу по-новому підійти до вивчення природи небесних тіл.

Крім того, відбулася диференціація астрономії залежно від об’єкта дослідження: фізика Сонця (геліофізика), фізика планет, фізика зір та галактик, кометна астрономія, метеорна астрономія тощо.

Якщо впродовж тисячоліть астрономічні спостереження велися лише в оптичному діапазоні, то від серед. 20 ст. — в усіх діапазонах електромагнітного випромінювання, що сприяло виникненню радіоастрономії, інфрачервоної, ультрафіолетової та рентгенівської астрономії, гамма-астрономії. Завдяки технічному прогресу були створені потужні оптичні та радіотелескопи, які спроможні реєструвати випромінювання від дуже віддалених небесних світил.

Розвиток космонавтики дозволив винести прилади для астрономічних спостережень за межі земної атмосфери, що набагато розширило можливості астрономії, а використання космічних апаратів дало також можливість перейти від дистанційних методів спостережень небесних об’єктів із поверхні Землі до вимірів характеристик об’єктів космосу поблизу та безпосередньо на самих об’єктах. На Марс, Венеру, комету Чурюмова — Герасименко були доставлені спеціальні зонди, а Місяць став першим небесним тілом, де побувала людина.

У перспективі астрономія має на меті створити науково обґрунтовану картину будови та еволюції Всесвіту.

Астрономія в Україні

На території України перші зображення астрономічного характеру на камені та скелях датуються, ймовірно, 1 тис. до н. е. Систематичні астроном. дослідження почали проводити у 18–19 ст., після створення університетських обсерваторій у Львові (1769), Києві (1845), Одесі (1871) та Харкові (1883). У 1821 у Миколаєві створено морську астрономічну обсерваторію. Крім проведення практичних занять зі студентами з астрономії та астрономічної геодезії, у цих обсерваторіях велися дослідження з астрометрії та небесної механіки, теоретичної астрофізики й астрофотометрії.

Наприкінці 19 ст. широке визнання дістали такі школи: київська М. Хандрикова з небесної механіки, одеська астрофізична А. Кононовича та харківська астрометрична Л. Струве.

На початку 20 ст. відбулися бурхливі зміни в розвитку астрономічної науки — з’явилися нові теорії, запроваджувалися нові засоби спостережень тощо. Це зумовило широкий розмах астрономічних дослідження в Україні. Важливу роль у становленні перспективних напрямів дослідження відіграли М. Барабашов, О. Орлов, С. Всехсвятський, О. Богородський, А. Сєверний, В. Цесевич, А. Яковкін, Є. Федоров та ін. Засновані нові астрономічні установи: Полтавська гравіметрична обсерваторія (1926), Головна Астрономічна обсерваторія НАН України (1944). Всесвітнє визнання здобула одна з найбільших у Європі Кримська Астрофізична обсерваторія (1945).

У 1958 С. Брауде започаткував дослідження із декаметрової радіоастрономії в Інституті радіофізики та електроніки АН УРСР, що дало початок науковій школі С. Брауде; нині ці дослідження тривають у Радіоастрономічному інституті НАН України.

Завдяки досягненням у вивченні космосу з’явилися нові напрями: дослідження штучних супутників Землі; візуальні, фотографічні, фотометричні та віддалемірні спостереження, що проводилися у багатьох обсерваторіях та на спеціально створеній станції спостережень в Ужгороді (з 1969 — лабораторія космічних досліджень Ужгородського університету); дослідження допливу метеорної речовини в навколоземний космічний простір (Харківська школа Л. Кащеєва); вивчення геометричних і фізичних характеристик тіл Сонячної системи (порівняльна планетологія) — наукова школа Астрономічної обсерваторії Харківського університету та Головної астрономічної обсерваторії; космічне приладобудування, започатковане в Кримській астрофізичній обсерваторії та Фізико-механічному інституті ім. Г. Карпенка НАН України (Львів).

Через відсутність на території України місцевостей, придатних для встановлення великих астрофізичних інструментів, у 1960-х українські астрономічні обсерваторії почали створювати високогірні спостережні бази в Узбекистані, Вірменії, Кабардино-Балкарії, Болівії та ін. країнах. Серед них найбільшою є високогірна спостережна база «Терскол» Головної астрономічної обсерваторії (тепер Астрономічних і медико-екологічних досліджень міжнародний центр), оснащена двометровим телескопом та іншими сучасними інструментами. Нині в Україні функціонує понад 20 астрономічних установ та спеціалізованих астрономічних закладів в університетах та інститутах. Усі вони від 1991 об’єднані в Українську Астрономічну асоціацію. В них працює близько 1 тис. професійних астрономів, серед яких понад 100 членів Міжнародного астрономічного союзу, багато лауреатів державних чи іменних премій, зокрема премії НАН України ім. О. Орлова та М. Барабашова. За своїм науково-технічним потенціалом в галузі астрономії Україна належить до розвинених держав світу.

Література

  1. Черкасенко С. Про небо: Популярна астрономія. Полтава : Ф. Шіндлер, 1907. 52 с.
  2. Панов А. Н. Мироведение. Харьков : Рабочий Донбасса, 1924. 192 с.
  3. Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. Київ : Академія наук УРСР, 1957. 532 с.
  4. Шульман Л. М. За межами нашої Галактики. Київ : Наукова думка, 1966. 108 с.
  5. Система світу Коперника та сучасна астрономія. Київ : Наукова думка, 1973. 144 с.
  6. Климишин И. А. Астрономия вчера и сегодня. Киев : Наукова думка, 1977. 255 с.
  7. Писаренко Г. С. Украинские ученые исследуют космос. Киев : Знание УССР, 1980. 48 с.
  8. Климишин І.А. Історія астрономії. Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. 652 с.
  9. Колчинский И. Г. Наблюдение и факт в астрономии. Киев : Наукова думка, 1982. 104 с.
  10. Пугач А. Ф., Чурюмов К. И. Небо без чудес. Киев : Политиздат Украины, 1987. 288 с.
  11. Гребеников Е. А., Огородников К. Ф., Климишин И. А. и др. Очерки истории отечественной астрономии: С древнейших времен до начала ХХ в. Киев : Наукова думка, 1992. 512 с.
  12. Казанцева Л. В., Кислюк В. С. Київське вікно у Всесвіт. Київ : Наш час, 2006. 183 с.
  13. Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні : в 2 т. / За ред. О. Петрука. Львів : Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, 2014–2016.
  14. Bryant W. A History of Astronomy. London : Routledge, 2015. 436 p.
  15. Fundamental Astronomy / Ed. by H. Karttunen, P. Kröger, H. Oja et al. Berlin : Springer, 2017. 550 p.
  16. Головна астрономічна обсерваторія Національної академії наук України: від ідеї створення до міжнародного визнання / Упоряд.: А. О. Корсунь, І. П. Крячко. 2-ге вид., допов. та доопрац. Київ : Наукова Думка, 2019. 413 с.

Відео

Чи варто нам шукати життя ще десь у Всесвіті [TED-Ed]

Автор ВУЕ

Я. С. Яцків


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Яцків Я. С. Астрономія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Астрономія (дата звернення: 24.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ