Агон

Аго́н (грец. ἀγών — зібрання, змагання, від ἀγιονιαω — боротися, змагатися, вести) — багатозначний термін:

1) У Давній Греції — спортивні й мистецькі змагання під час урочистих ігор та свят. Відбувалися, зокрема, під час Олімпійських (з 776 до н. е.) і Піфійських (з 586 до н. е.) ігор кожні 4 роки; Істмейських (з 582 до н. е.) і Немейських (з 573 до н. е.) ігор — кожні 2 роки; драматичні — під час весняних свят на честь бога Діоніса (з 534 до н. е.; з 484 до н. е. — щорічно). У змаганнях брали участь лише елліни. Під час спортивних агонів змагалися у бігу, боротьбі, кулачному бої, перегонах на колісницях, метанні списа та диска.

Драматичні агони — змагання між театральними постановками; тривали 3 дні, брали участь 3 поети — автори трагедій і 3 автори комедій. Присуджували призи 10 суддів, яких обирали від 10 округів Аттики. Відзначали кращих авторів, хорегів (тих, хто брав на себе витрати на виставу) і протагоністів (провідних акторів); рішення журі та імена переможців викарбовувалися на кам’яних чи бронзових дошках, які виставлялися у театрі чи поблизу нього. У записах, що збереглися до нашого часу, серед поетів-драматургів, які перемагали в агонах, найчастіше згадуються імена Есхіла і Софокла.

Відбувалися також агони хорів (з 510 до н. е.), акторів (з 450 до н. е.), музичні (у співі, грі на кіфарі, авлосі). За часів Александра Македонського агони поширилися на інші країни з грецькою цивілізацією (Малу Азію, Сирію, Єгипет). Існували також у Давньому Римі (скасовані 394 імператором Феодосієм І).

Агоном також називали божество, втілення суперництва, змагання. В Олімпії було 2 статуї Агона: у Герайоні (храмі богині Гери) статуя Агона у парі з богом війни Аресом; в Алтісі (священному гаї Зевса) — статуя, що зображує Агона атлетом, який тримає в руках гантелі (460 до н. е., не збереглася).

2) У давньогрецькій драматургії — частина трагедії або комедії після прологу і пародоса (першої хорової пісні), дебати, діалог, суперечка між двома персонажами, кожен з яких захищає протилежну тезу, думку (суперечка Креонта з Антигоною у трагедії Софокла «Антигона»; Правди і Кривди у комедії Аристофана «Хмари» тощо). Хор підтримував дискусію. Ця частина була композиційним центром, серцевиною твору.

З часом принцип агону стали поширювати загалом на конфліктні стосунки між головними персонажами драматичного твору, які поринають у дискусії, сходяться у словесному двобої.

У драматичних творах Лесі Українки, побудованих на виразних ідейних конфліктах, обмін репліками між персонажами наближається до античного агону («Іфігенія в Тавриді», «Кассандра» та ін.).

Назву «Агон» має балет І. Стравінського (1957) — безсюжетний балет, у музиці якого відбувається змагання різних груп інструментів і різних муз. побудов, а на сцені — змагання танцівників, що виконують різноманітні па.

3) У риториці — словесне змагання, результат якого встановлює істину. Існує напрям агіональної риторики, започаткований діяльністю софістів у 5–4 ст. до н. е. В основі покладена думка Сократа про те, що істина не існує сама по собі, а народжується у словесній суперечці. На відміну від класичної риторики, мета якої — говорити красиво незалежно від того, чи впливатиме ця промова на співрозмовника чи слухача, ціль агіональної риторики — впливати на людей за допомогою слова.

4) У теорії ігор — змагальність, один з основних елементів гри. Поряд з ним існують інші елементи: алеа (випадковість), іллінк (пошук сп’яніння), мімікрія (маскування). Цю теорію висунув і розробив французький соціолог, філософ і літературний критик Р. Кайюа, виклавши у праці «Ігри та людина» (1958).

Література

  1. Радциг С. И. История древнегреческой литературы. Москва: Высшая школа, 1982, 487 с.
  2. Анненский И. История античной драмы. Санкт-Петербург : «Гиперион», 2003. 411 с.
  3. Durand M. Agon dans les tragédies d’Eschyle. Paris : )L'Harmattan, 2005. 24 р.
  4. Цуркан А. А. Агон как выражение принципа состязательности в античной традиции // Культура и искусство. 2016. № 1. С. 46-54.

Автор ВУЕ