Спасо-Преображенський собор в Одесі
Спа́со-Преображе́нський собо́р в Оде́сі — втрачений і відбудований об’єкт архітектурної спадщини, пам’ятка історії, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від 2023 «Одеси історичний центр» за № 1703, Україна.
Зміст
Історична довідка
Мурований храм в ім’я св. Миколая Мирлікійського (див. Миколай Чудотворець) закладено на центральному майдані м. Одеси 14.11.1795 за проєктом інженер-капітана В. Ванрезанта (1748; Нідерланди — після 1808; тепер Україна). Нагляд за будівельними роботами з 1798 доручили архітектору Ф. Фраполлі (1770; Швейцарія — 1819; тепер Україна), котрий переробив початковий проєкт В. Ванрезанта. З 1800 — соборний храм. 25.05.1808 будівництво завершено й освячено три вівтарі: головний — в ім'я Преображення Господнього, південний — св. Миколая Мирлікійського, північний — св. Спиридона. З того часу собор має назву Спасо-Преображенського. Упродовж 1827–1837 за проєктом спершу архітектора Дж. Фраполлі (1775; Швейцарія — 1827; тепер Україна), згодом — за проєктом архітектора Дж. Торічеллі (1800; Швейцарія — 1842; тепер Україна) на захід від храму окремо від нього зведено муровану дзвіницю. Від 1837 це кафедральний собор архієпископів Херсонських і Таврійських.
Споруда виявилася замалою для міста, що спричинило найбільшу перебудову 1842–1849. Проєкт підготував архітектор з м. Санкт-Петербурга Д.-Г. Гейденрейх (1818; тепер Латвія — 1896; тепер РФ), 1841 його скоригували архітектори П. Вісконті (1778; Швейцарія — 1843; тепер РФ) та О. Руска (1806; Швейцарія — 1862; тепер РФ). 1842 розпочали зведення нового корпусу так званої трапезної, яка з’єднала собор із дзвіницею. Після завершення будівельних та опоряджувальних робіт 1849 з’ясувалося, що храм складається з трьох різночасових частин, архітектурно не узгоджених між собою, а висота соборної бані замала проти довжини споруди. Це спричинило нову реконструкцію 1849–1853 за проєктами архітектора Ф. Моранді (1786; Італія — 1858; тепер РФ), котрий запропонував кілька варіантів перебудови. Унаслідок цього соборна баня на підбаннику стала набагато вищою, збільшилися об’єми трьох вівтарів. 1894 під час святкування 100-річчя м. Одеси поширилася думка, що собор із дзвіницею, яка нахилилася внаслідок технічних прорахунків і дефектів, не відповідає статусу міста. Пропонували радикально перебудувати собор або спорудити новий на іншій земельній ділянці. Ухвалили рішення щодо докорінної реконструкції за проєктами єпархіальних архітекторів А. Тодорова (1852–1927) і Л. Прокоповича (1862–1935; обидва — тепер Україна), яку успішно завершено 1903.
Головною святинею собору була чудотворна ікона Касперівської Богородиці.
Руйнування
З утвердженням в м. Одесі більшовицької влади 1922 храм пограбовано, 1932 закрито. 1936 кількома вибухами знищено спершу дзвіницю, потім — собор. Перед вибухом одеський інженер Ф. Моцаков устиг виконати схематичний обмір споруди (зберігся його кресленик північного фасаду).
У ніч проти 23.07.2023 Російська Федерація завдала масованого ракетного удару по середмістю м. Одеси (див. Російсько-українська війна), у результаті якого собор зазнав значних пошкоджень.
Відтворення
З ініціативи місцевої влади собор занесено до Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України, яку уряд затвердив 1999. Для збирання коштів заснували Чорноморський православний фонд. У серпні — вересні 1999 проведено всеукраїнський відкритий конкурс на найкращий проєкт відтворення храму. За результатами конкурсу проєктну документацію опрацювали співробітники інституту «Одеспроект»: архітектори В. Мещеряков (1957), А. Мартиненко (1957–2006; обидва — Україна), за участі інституту «Укрпроектреставрація», зокрема архітектора С. Юрченка (1963; тепер Україна). Навесні 2000 розпочато будівельні роботи у два етапи. Дзвіницю відбудовано 2001. Церкву введено в експлуатацію 22.05.2005.
Тепер це кафедральний собор Одесько-Ізмаїльської митрополії Української православної церкви Московського патріархату. 2007 собор внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку історії. 2010 за відтворення споруди колективу архітекторів, будівельників і художників присуджено Державну премію України в галузі архітектури.
Характеристика
Собор містився в центрі головної площі м. Одеси — Соборної як архітектурна домінанта міста. Тепер навколо відбудованого храму сквер із пам’ятником М. Воронцову.
Спершу собор був хрещатий у плані, однобанний, хрестовокупольний. Окремо від нього стояла чотириярусна дзвіниця типу «четверик на четверику», увінчана високим шпилем. Обидві споруди в стилі класицизму. 1842 їх з’єднали прямокутним у плані тринавовим базилікальним корпусом трапезної. Внаслідок цього собор перетворився на купольну базиліку. 1849–1853 собор отримав нові, набагато вищі баню й підбанник, виконані в еклектичних (див. Еклектика) формах: підбанник розчленовано пілястрами й увінчано кокошниками над карнизом антаблемента. Баня стала ребристою і набула стрільчастих обрисів, за зразком бані Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі. Розширено головний і бічні вівтарі, а інтер’єри оздоблено природним і штучним мармуром. Унаслідок останньої реконструкції 1903 собор із дзвіницею значно збільшив об’єм (розміри в плані 90×46 м, висота дзвіниці 72 м), а його архітектурне вирішення в стилі неокласицизму стало більш цілісним і монументальним. Це був один із найбільших соборів Російської імперії (удвічі більший за Успенський собор Києво-Печерської лаври), у якому вільно могли розміститися 12 тисяч осіб. Відбудований собор двоповерховий: унизу міститься теплий храм, угорі — холодний, у нижньому ярусі дзвіниці — каплиця.
Значення
Відтворений собор є головною архітектурною домінантою історичного центру м. Одеси та її головним православним храмом. З його будівництвом та реконструкцією пов’язана діяльність багатьох архітекторів, які працювали над розбудовою м. Одеси, — братів Ф. і Дж. Фраполлі, В. Ванрезанта, Дж. Торічеллі, Д.-Г. Гейденрейха, Д. Вісконті, О. Руска, Ф. Моранді, А. Тодорова, Л. Прокоповича, В. Мещерякова, А. Мартиненка. Має історико-меморіальне значення як місце поховання видатних людей м. Одеси та Півдня України. Є одним із важливих архітектурних об’єктів, які формують традиційне середовище історичного центру Одеси.
Додатково
- У соборі поховані видатні люди м. Одеси й південного регіону України: місцеві архієпископи Інокентій (Борисов), Іоанникій (І. Горський, 1810; тепер Росія — 1877; тепер Україна), Димитрій (К. Муратов (Муретов), 1811; тепер РФ — 1883; тепер Україна), Никанор (О. Бровкович, 1826; тепер Білорусь — 1890; тепер Україна), а також Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор князь М. Воронцов з дружиною Є. Воронцовою (1792–1880; тепер Україна). 1936 поховання Воронцових пограбовано. Пізніше їхні останки перепоховано на Слобідському цвинтарі. Там само було перепоховано прах Інокентія (Борисова), 1987 — на братському цвинтарі Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря. На виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 15.10.2005 № 615 на Слобідському цвинтарі м. Одеси ексгумовано останки Воронцових, проведено їх судово-медичну експертизу, яка підтвердила автентичність, й урочисто перепоховано у відтвореному соборі 10.11.2005.
- У храмі 2006 відспівали одного з ініціаторів його відбудови, співавтора проєкту А. Мартиненка.
Джерела
- Архитектурные объекты г. Одессы и других городов Причерноморья, конец ХVIII – начало ХХ ст.: Чертежи, планы, рисунки, гравюры, литографии: Каталог. Одесса : ЧПКФ «Хоббит», 2003. 224 с.
Література
- Шамраєва А. Одеський Спасо-Преображенський собор. Одеса : [б. и.], 1999. 60 с.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 467–470.
- Вечерський В. Втрачені святині. Київ : Техніка, 2004. С. 135–138.
- Мещеряков В. Восстановление Одесского кафедрального Спасо-Преображенского собора. Одесса : Феникс, 2017. 464 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спасо-Преображенський собор в Одесі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спасо-Преображенський собор в Одесі (дата звернення: 12.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2022
[Категорія: Україна. Поруйнована спадщина]]
