Спарро, Павло Іванович
Спарро́, Павло́ Іва́нович (1814, м. Санкт-Петербург, тепер РФ — після 1887, місце смерті невідоме) — архітектор, представник історизму, автор низки споруд у м. Києві.
|
Спарро, Павло Іванович | |
|---|---|
| Народження | 1814 |
| Місце народження | Санкт-Петербург |
| Смерть | після 1887 |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна |
| Місце діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | історизм |
Життєпис
Народився в сім’ї віце-консула Сполучених Штатів Америки у м. Санкт-Петербурзі. 1824–1836 навчався у Санкт-Петербурзькій (Імператорській) Академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна), отримавши по закінченні атестат 1-го ступеня. Учень В. Беретті. Разом з ним 1837 переїхав до м. Києва, де спершу працював його помічником на спорудженні будинку Київського (Імператорського) університету Святого Володимира. Від 1838 до 1860-х працював київським єпархіальним архітекторм, від 1860-х — архітектором Києво-Печерської лаври. Виконував також приватні замовлення до 1887. Подальшу долю не з’ясовано.
Діяльність
Працював у різних напрямах загальної стилістики історизму: неовізантійському, російсько-візантійському стилях, неоренесансі, необароко тощо. Спеціалізувався на проєктуванні утилітарних монастирських будівель та житлових будинків. Брав участь у проєктуванні та спорудженні Володимирського собору в Києві 1860–1865. Будував за власними проєктами корпуси келій, готелів для прочан, лікарень та господарських служб, перебудовував, надбудовував наявні споруди у київських монастирях: Софійському, Михайлівському Золотоверхому, Видубицькому Михайлівському, Братському Богоявленському, Флорівському Вознесенському, Києво-Печерській лаврі, Китаївській пустині. Виконав реконструкцію Старого академічного корпусу Києво-Могилянської академії 1863–1864. Серед цих робіт найяскравішою є надбудова 4-го ярусу дзвіниці Софійського монастиря (у співавторстві з Ф. Солнцевим).
Решта монастирських споруд авторства Спарро лапідарні й невиразні, з мінімумом архітектурних деталей і декору на фасадах. Завдяки цьому вони утворюють гармонійне архітектурне середовище, на тлі якого контрастно вирізняються провідні монастирські споруди — храми й дзвіниці, здебільшого в стилі українського бароко. Таке бережне ставлення до архітектурної спадщини України доби Гетьманщини (17–18 ст.) загалом нехарактерне для архітекторів Російської імперії другої половини 19 ст. Спарро створив чимало житлових будинків в історичному центрі міста: прибуткові будинки, особняки, флігелі в садибах тощо.
Серед численних творів у м. Києві найвизначніші:
- Тепла церква на честь ікони Казанської Божої Матері у Флорівському Вознесенському монастирі 1841–1844;
- Братський корпус у Китаївській пустині 1843–1844;
- Братський корпус у Видубицькому Михайлівському монастирі 1846;
- корпус келій на Ближніх печерах Києво-Печерської лаври 1847;
- надбудова 2-го поверху економічного корпусу Києво-Печерської лаври 1848;
- надбудований 4-й ярус дзвіниці Софійського собору (у співавторстві з Ф. Солнцевим) 1851–1852;
- надбудова 2-го поверху друкарні Києво-Печерської лаври 1851–1856;
- особняк Берестовських на вул. Софійській 1853;
- корпус келій у Михайлівському Золотоверхому монастирі середини 19 ст.;
- Троїцька цвинтарна церква Флорівського Вознесенського монастиря 1855–1859.
Галерея
Література
- Тимофієнко В. Спарро Павло Іванович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 348–349.
- Сіткарьова О. Архітектура Києво-Печерської лаври кінця XVIII — XX століття. Київ : Головкиївархітектура, 2001. С. 88–304.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спарро, Павло Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спарро, Павло Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.12.2024