Святого Петра площа в Римі

Свято́го Петра́ пло́ща в Ри́мі (італ. Piazza San Pietro) — архітектурний ансамбль, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Ватикан, місто» від 1984 за № 286, Ватикан, Італія.

Площа Святого Петра в Римі
Схематичний план розташування у містобудівній структурі: у центрі — площа, ліворуч — собор Святого Петра, угорі — бельведер у Ватикані, праворуч — замок Святого Ангела
Гравюра 19 ст.
Історичний розвиток території: червоним позначено античний цирк імператорів Калігули й Нерона; темно-синім — некрополь, де поховано апостола Петра; жовтим і чорним — ранньохристиянську базиліку Святого Петра; зеленим — теперішні собор Святого Петра і корпуси з галереями, що оточують площу

Розташування

Міститься у північно-західній частині історичного центру міста на правому березі р. Тибр у долині між пагорбами Ватикан і Есквілін перед головним (східним) фасадом собору Святого Петра. Це головна і найбільша площа Ватикану і м. Рима. Від замку Святого Ангела і берега р.Тибру до площі веде пряма й широка вулиця Кончіліаціоне. Зі сходу і частково з півдня до площі прилягає територія м. Рима як столиці Італії, з решти боків — територія Ватикану.

Історична довідка

На початку 1 ст. н. е. за імператора Калігули тут збудовано цирк (його називали іменами Калігули й Нерона), який був спорудою, дуже видовженою із сходу на захід. За часів імператора Нерона 64 або 67 на території цирку прийняв мученицьку смерть апостол Петро, похований поряд із північного боку, де був язичницький некрополь. За імператора Костянтина І Великого 326 на місці некрополя й частини цирку збудовано ранньохристиянську (див. Раннє християнство) базиліку Святого Петра, перед якою був невеликий перистильний (див. Перистиль) двір, що містився у західній частині сучасної площі. Територія перед ним була незабудована й невпорядкована. Її вперше названо площею наприкінці 5 ст.

Протягом 15 ст. прилеглу забудову реконструйовано й частково знесено, за рахунок чого вільну територію розширено на північ. Мікеланджело Буонарроті, будуючи собор Святого Петра, пропонував велику площу перед його головним фасадом зробити квадратною в плані й оточити по периметру колонною галереєю, але це не було реалізовано. Після його смерті за наказом Святого Престолу архітектор К. Мадерно (Мадерна; 1556; Швейцарія — 1629; тепер Італія) добудував до собору 1605–1613 східну базилікальну частину. Цим спотворено архітектурний задум Мікеланджело Буонарроті: головний фасад вийшов уперед, закривши собою купол, тож композиція соборного фасаду стала схожою на фасад звичайного палацу, тільки велетенських розмірів. Цей недолік виправив у 1660-х Дж. Берніні, створивши площу перед собором. Складну її форму обумовила наявність двох орієнтирів: перевезеного 1586 із руїн цирку Нерона й поставленого перед собором єгипетського обеліска та встановленого 1613 на північ від обеліска фонтана (симетрично розташований з півдня ідентичний за формою фонтан створено 1675). Ці орієнтири визначили поздовжню і поперечну осі площі, яку на замовлення папи Римського Александра VII 1656 запроєктував Берніні. Спорудження архітектурного ансамблю площі за цим проєктом завершено 1667. Проте проєкт реалізовано не в повному обсязі: колонаду, яка мала б замикати еліптичну частину площі зі сходу, від вулиці Кончіліаціоне, не збудовано. Цю вулицю створено 1936–1950 за задумом Б. Муссоліні.

Згідно з Латеранським конкордатом 1929 за безпеку на площі відповідає Італія. На цій площі 13.05.1981 стався замах на папу Римського Івана Павла ІІ. 2011 на площі виконано значний обсяг реставраційних робіт. Щосереди вранці в теплу пору року і в хорошу погоду папа Римський проводить на площі загальну аудієнцію.

Характеристика

Довжина від входу до головного фасаду собору 340 м, максимальна ширина в еліптичній частині 240 м. Загальна площа 3,53 га. Складається із двох частин: меншої трапецієподібної в плані із заходу, безпосередньо перед входом у собор, та більшої еліптичної в плані зі сходу. З неї є прямий вихід на прямокутну аванплощу, фланковану двома симетрично розташованими будівлями 1930-х, і далі на вулицю Кончіліаціоне. Трапецієподібна частина площі, обмежена двома прямолінійними корпусами, розширюється в бік собору, дезорієнтуючи глядача щодо його реальних розмірів. Так створено оптичну ілюзію, що є улюбленим прийомом майстрів стилю бароко. Завдяки складній формі площі та її пониженню на 10 м у напрямку від собору до вулиці Кончіліаціоне справжні розміри собору Святого Петра спершу здаються набагато меншими, ніж насправді. При підході ближче собор раптово немов «виростає» до свого реального велетенського масштабу. При цьому форма площі фіксує кілька оглядових точок (на перпендикулярній осі, утвореній обеліском і двома фонтанами, та при вході на еліптичну частину площі), з яких весь собор сприймається так, як запланував Мікеланджело Буонарроті — з куполом, що домінує над ансамблем. Тонке моделювання площин і об'ємів, що приховує нерівності поверхні обох частин площі, які мають нахили в різні боки, забезпечує добру видимість з будь-якої точки площі всього, що відбувається перед фасадом і на сходах собору. Бічні еліптичні в плані колонні галереї тосканського ордера включають 284 колони заввишки 15 м, розташовані в чотири ряди. Антаблемент увінчано парапетом з балюстрадою, на якому розміщено 140 статуй святих 3,5 м заввишки.

Загальна композиція архітектурних споруд має вигляд створіння, яке простягло вперед обидві руки, неначе обнімаючи площу. Це реалізація свідомого задуму, який його автор Берніні пояснив так: оскільки ця церква є матір’ю всіх інших церков, то її колонні галереї, як материнські руки, обіймають усіх: і католиків — щоб утвердити їх у вірі; і єретиків — щоб возз’єднати їх у Церкві; і тих, хто не вірує, — щоб просвітити їх і привести до істинної віри.

Значення

У світовому мистецтвознавстві висока оцінка творчості Берніні акцентує площу Святого Петра в Римі як першорядний витвір: навіть якби зодчий більше не створив би нічого іншого, він би все одно увійшов у світову історію як великий архітектор і містобудівник.

Площа Святого Петра в Римі є функціональним і просторовим центром головної святині Католицької церкви, а також публічним простором, який безпосередньо пов’язує Ватикан із рештою м. Рима. Разом із собором, для якого площа слугує своєрідним вестибюлем просто неба, вона є шедевром містобудування стилістичної епохи бароко і формує головний архітектурний ансамбль, що входить формально до складу однієї пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Ватикан, місто), але домінує над другою такою ж пам’яткою (Рима історичний центр, власність Святого Престолу в Римі з правами екстериторіальності та Сан-Паоло-Фуорі-ле-Мура).

Галерея

Джерело

  1. Vatican City // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/286/

Література

  1. Gallico S. Vatican. Roma : Musei Vaticani, 1999. 128 p.
  2. Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 298–299.
  3. Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 174–175.
  4. Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 166–168.
  5. Scribner III Ch. Gianlorenzo Bernini: Impresario of the Baroque. New York : Carolus Editions, 2014. 128 p.


Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Святого Петра площа в Римі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Святого Петра площа в Римі (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.02.2025


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶