Ліпнина
Ліпни́на, штукатурне ліплення — рельєфні зображення в декорі фасадів та інтер’єрів будівель і споруд, виконані з тиньку, штукатурки, гіпсу, алебастру, інших будівельних сумішей методом ліплення (формування) у пластичному стані з подальшим твердненням.
У 19–21 ст. ліпнину виготовляють також методом відливання у формі, пресування з пластичних матеріалів (зокрема й полімерних, див. Полімери) та бетону.
Характеристика
Ліпнина може бути виконана як барельєф або горельєф, монохромною і поліхромною (див. Поліхромія), містити геометричний, рослинний орнаменти, фігурні зображенння, зокрема й алегоричні (див. Алегорія), геральдичні (див. Геральдика) мотиви, картуші тощо. Ліпнину можна поєднувати з творами монументального та декоративно-ужиткового мистецтва.
Історична довідка
Ліпнину застосовували в архітектурі Стародавнього Риму (під назвою стукко), а згодом — в Італії та інших країнах Європи в добу Відродження. Особливого поширення ліпнина набула у творах архітектури стилю бароко. У значно менших обсягах вона присутня у творах стилів класицизму, історизму й модерну, радянського ретроспективізму 1930–1950-х і принципово відсутня — в архітектурі сучасній (модернізмі, функціоналізмі). Від останньої чверті 20 ст. ліпнину псевдоісторичної стилістики почали масово виготовляти індустріальними методами й торгувати нею як будівельними виробами (див. Будівельні матеріали і вироби). Проте тепер наявність ліпнини ззовні чи в інтер’єрі сучасної споруди вважають ознакою відсталості, відсутності художнього смаку, низьким стилем і дешевою підробкою під старовину.
В Україні
Ліпнина набула поширення у стилі українського бароко від 1730-х. Нею прикрашали як культові, так і світські споруди. Декоративне штукатурне ліплення спеціально навчені майстри виконували на стіні споруди за рисунками архітекторів по каркасу із дроту, закріпленому на мурі кованими цвяхами. При цьому майстер, зберігаючи загальну композицію декору, задану архітектором, моделював кожну форму індивідуально. Спершу всю скульптурну композицію виліплювали, а через певний проміжок часу, коли розчин штукатурки (гіпсу, алебастру, іншої суміші) починав застигати (тверднути), але ще не набрав остаточної міцності, майстер проходився по скульптурних формах різцем, надаючи декору остаточної пластичної завершеності. Тож технологічно тут наявні два послідовні процеси: ліплення і різьблення. Орнаментальні мотиви переважно рослинного характеру з маскаронами, мушлями, гербами, купідонами утворювали фризи, обрамлення вікон, заповнювали тимпани сандриків, фронтонів і порталів, накладалися на лопатки, пілястри, фризи антаблементів. Для них створювали кольорове тло — бірюзове, синє, барв жовтої і червоної вохри. Колористика збагачували позолочені архітектурні деталі — картуші, капітелі, орли (символіка Вселенського патріарха) тощо. Таким декором у 18 ст. оздоблювали під час відбудови та реконструкції храми, зведені в добу Давньої Русі. Цей ліплений декор значно змінив архітектурні образи таких споруд, як Кирилівська церква в Києві, Троїцька надбрамна церква у Києво-Печерській лаврі, Успенський собор Києво-Печерської лаври, собор Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Аналогічно ліпнина збагатила фасади й інтер’єри храмів мазепинського бароко — соборів Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, Вознесенського монастиря у Переяславі, Богоявленського собору Братського Богоявленського монастиря у Києві, Микільського (Військового) собору у Києві.
На зламі 20–21 ст. у процесі відбудови деяких із цих соборів, поруйнованих радянською владою, первісне ліплення відновлювали за спрощеною технологією — як відливки, виготовлені в майстерні й змонтовані на стіні. Створений таким чином фасадний декор оцінюється неоднозначно з мистецької точки зору: якщо первісна фасадна ліпнина була індивідуальним скульптурним твором, що оприявнював виразну авторську манеру, то спрощені заводські відливки, по яких не пройшлася рука майстра, виглядають надто схематично.
Література
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 149.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інституту проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 254.
- Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 115.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ліпнина // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ліпнина (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.09.2025
