Лапідарій

Лапіда́рій (від лат. lapis — камінь) — сховище, експозиція, колекція архітектурних деталей, архітектурних обломів, надгробків, кам’яних скульптур, їхніх фрагментів, інших виробів із каменю у музеях та історико-культурних заповідниках.

Лапідарій просто неба на Афінському Акрополі біля Парфенона

Лапідарій у клуатрі середньовічного Лицарського шпиталю у м. Родосі (Греція)

Лапідарій у галереї клуатру Лицарського шпиталю у м. Родосі

Споруда лапідарія Національного музею у м. Празі

Лапідарій у підземній оборонній галереї фортеці на Вишеграді у м. Празі

Лапідарій Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» у м. Кам’янці-Подільському

Характеристика

До лапідаріїв також включають колони, їхні капітелі й бази, карнизи, фризи, акротерії, антефікси, кам’яну черепицю, саркофаги, пам’ятники та частини їх, епітафії, межові камені й стародавні шляхові знаки (віхи, герми), млинові жорна, купелі, вази і чаші тощо. Лапідарій може бути організовано й облаштовано як музейне фондосховище (з обмеженим доступом), як відкриті фонди (з вільним доступом публіки) і як експозиція постійна або тимчасова (виставка). Може міститися у спеціально збудованому чи пристосованому приміщенні або просто неба. Як музейна установа може діяти на правах відділу чи філіалу музею, історико-культурного (археологічного, архітектурного, меморіального) заповідника, або мати статус самостійного музею.

Тепер найбільшим у Європі й найціннішим лапідарієм є Новий музей Акрополя у м. Афінах (див. Акрополя музей).

Історична довідка

Перші лапідарії як колекції цінних старожитностей відомі в Італії доби Відродження, коли античні мармурові скульптури, які часто викопували під час виконання земляних робіт у м. Римі, перестали сприймати як сировину для випалювання будівельного вапна, а усвідомили їхню мистецьку вартість і матеріальну цінність. Лапідарії влаштовували у своїх резиденціях Папи Римські (у Латеранському палаці, Бельведері у Ватикані, садах Ватикана), а також найбагатші освічені представники аристократії: Медічі — у містах Флоренції та Римі, Боргезе — у м. Римі. В епоху бароко ця тенденція поширилася серед королівських дворів Європи, проте перші лапідарії як науково опрацьовані музейні колекції з публічним доступом постали тільки в 19 ст. Тепер відповідні відділи є у більшості великих художніх та археологічних музеїв світу. Виконання постійних, тривалих археологічних розкопок на найвизначніших пам’ятках античності (Афінський Акрополь) та музеєфікація їх зумовили створення біля розкопів лапідаріїв просто неба, які існують понад сторіччя завдяки сприятливим кліматичним умовам Греції, Італії, Туреччини, інших країн Середземномор’я. Для облаштування лапідаріїв часто використовують клуатри (внутрішні двори) й галереї старовинних монастирів, шпиталів, замків, палаців тощо. Іноді як експеримент автентичні старовинні кам’яні скульптури розміщують у підвалах: у підземеллі Вавеля та в підземних оборонних галереях бастіонної фортеці середини 17 ст. на Вишеграді у м. Празі. Повсюдне поширення і розширення лапідаріїв у другій половині 20 ст. зумовлено значним забрудненням повітря (переважно сірчаним ангідридом, який у поєднанні з водяною парою утворює аерозоль сірчаної кислоти), унаслідок чого кам’яні скульптури просто неба почали інтенсивно руйнуватися. Задля збереження їх почали переносити у лапідарії як спеціально збудовані закриті музейні приміщення (Лапідарій Національного музею у м. Празі, лапідарій Віляновського палацово-паркового ансамблю у м. Варшаві), а просто неба залишали їхні копії.

Лапідарії в Україні

Лапідарії, наповнені античними артефактами, в Україні виникли у першій половині 19 ст. на місцях археологічних розкопок Херсонеса у м. Севастополі (тепер у складі Національного заповідника «Херсонес Таврійський») та Пантікапея у м. Керчі. Лапідарії більшості українських музеїв і заповідників сформовано протягом 20 — початку 21 ст. У Національному заповіднику «Хортиця» від 2005 на площі 21 га влаштовано просто неба лапідарій «Скіфський стан», у якому експонують млинові жорна, шляхові камені, дольмен, караїмський (див. Караїми) надгробок, кам’яні хрести, так звані скіфські чи половецькі кам’яні баби. 2007–2011 створено лапідарій у Національному історико-археологічному заповіднику «Ольвія». Для розміщення лапідарія у м. Керчі, який почали формувати 1810–1820, у місті на початку 21 ст. відведено спеціальну споруду і 09.08.2011 її як музейний заклад відкрито для відвідувачів (тепер незаконно захоплено РФ). У м. Києві 2017 започатковано лапідарій Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». 2019 після завершення реставрації Чорної кам’яниці на площі Ринок у м. Львові у ній відкрито лапідарій Львівського історичного музею, в якому представлено 50 експонатів 13–20 ст. 29.09.2021 відбулося відкриття першої черги Лапідарія Києво-Печерської лаври. Лапідарій є у Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам’янець» у м. Кам’янці-Подільському (Хмельницька область) та в інших заповідниках. Однією з найцінніших є колекція лапідарія Херсонського обласного краєзнавчого музею, яку пограбували російські окупанти 2022.

Додатково

Лапідаріями також називали середньовічні збірки прозових і поетичних текстів з описами каменів, зокрема й коштовних і, згідно з повір’ями, «цілющих».

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 149.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 250.
Костенко А. В. Лапідарій Херсонського краєзнавчого музею як відкрите фондосховище // Праці Центру пам’яткознавства. 2014. Вип. 26. С. 187–199.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Лапідарій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лапідарій (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.02.2025