Євсевій Кесарійський
Євсе́вій Кесарі́йський (грец. Εὐσέβιος τῆς Καισαρείας), Євсевій Памфіл (грец. Εὐσέβιος τοῦ Παμϕίλου; близько 263, місце народження невідоме, ймовірно м. Кесарія Палестинська, тепер не існує, Ізраїль — 340, там само) — церковний історик, письменник, богослов, апологет і екзегет.
|
Євсевій Кесарійський (Εὐσέβιος τῆς Καισαρείας) | |
|---|---|
| Народження | бл. 263«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.263. |
| Місце народження | Кесарія Палестинська |
| Смерть | 340 |
| Місце смерті | Кесарія Палестинська |
| Місце діяльності | Римська імперія |
| Напрями діяльності | церковна історія, богослов'я, екзегетика, бібліотечна справа |
| Традиція/школа | християнство |
Життєпис і діяльність
Відомостей про життя діяча небагато, головним джерелом для відтворення життєпису є його власні праці та короткі згадки сучасників. Дата хрещення Євсевія невідома, як і те, чи походив він із християнської родини, чи навернувся пізніше.
Став другом ученого-пресвітера Памфіла Беритського (дата нар. невідома — 309), який відновив богословську школу Орігена в Кесарії й зібрав велику бібліотеку біблійних і патристичних праць. Завдяки цій дружбі Євсевій дістав прізвисько Памфіл(ів), яке потім сприймали як його власне друге ім’я (щоб відрізнити від інших, менш відомих осіб-тезків; за іншою версією — Євсевій узяв це ім’я на знак поваги і вдячності). У 280-х за сприяння Памфіла здобув хорошу освіту в школах міст Єрусалима та Антіохії, потім навчався в Кесарії, де познайомився з працями язичницьких філософів і вченням Орігена. Після навчання став викладачем богословської школи. Працював у Беритській бібліотеці, допомагаючи Памфілу, доповнив його 5-томну апологію своєю 6-ю книгою.
Під час гонінь на християн за часів Діоклетіана (з 303) Памфіл після ув’язнення загинув як мученик, тоді як Євсевій покинув м. Кесарію та переховувався у м. Тірі (тепер Ліван), а потім у Єгипті. Незабаром був також ув’язнений (ймовірно у 307–309), але невдовзі звільнений. За кілька років гоніння на християн припинилися. Зміг, утім, вберегти книги Кесарійської бібліотеки і збагатив її новими колекціями рукописів, придбаних під час митарств у Фінікії, Єгипті та Фіваїді.
Повернувся до Кесарії уже як священник. У 315 був обраний єпископом у рідному місті. На той час його діоцез обіймав усю Палестину. Євсевію довелося збирати розсіяну гоніннями церкву та виконувати адміністративні обов’язки.
Завдяки лестощам і дружбі з Констанцією, сестрою імп. Костянтина І Великого, став придворним істориком, отримав від імператора доступ до архівів. Костянтин часто прислухався до порад Євсевія, запрошував його за стіл, слухав його проповіді, написав йому кілька послань і довірив нагляд за копіями Святого Письма, які використовували в церквах столиці.
Після початку аріанської (див. Аріанство) полеміки про природу Христа (318) Євсевій намагався зберігати нейтралітет. При цьому, радше з особистих, ніж богословських причин, він симпатизував Арію. На Першому Вселенському соборі (див. Нікейський собор 325) запропонував як примирливу формулу використання хрещального Символу віри. Ця ініціатива була схвалена, але сам Символ віри доповнили терміном «омоусіос» (грец. ὁμοούσιος — єдиносутній, від грец. ὁμός — те саме та грец. οὐσία — буття, сутність), якого Євсевій уникав. За наполяганням імператора Євсевій підписав акт собору, щоб не порушувати церковного миру, хоча й вагався між нікейцями та аріанами. У кінці днів схилявся до аріанства, клопотав перед імператором за своїх однодумців. Попри це, Євсевій ніколи не відкидав Нікейського символу віри і навіть публічно рекомендував його пастві свого діоцезу.
У 330 він обстоював видалення з кафедри активного борця з аріанством архієпископа Євстафія Антіохійського (дата нар. невідома — 337; перший голова Нікейського собору). У 335 Тірський собор, на якому Євсевій був призначений головою, засудив і змістив з посади основного опонента аріан — александрійського архієпископа Афанасія Великого. Натомість у 336 Євсевій добивався повернення з заслання Арія.
Того самого року, під час святкування 30-ї річниці правління Костянтина І Великого, Євсевій виголосив йому панегірик, сповнений найпомпезніших гіпербол на славу чеснот імператора. Після смерті Костянтина (337) написав твір, приурочений до цієї події, де знову ідеалізував імператора, замовчуючи його хиби.
Очолював Кесарійську єпархію до кінця життя.
Праці
Євсевій залишив велику літературну спадщину. Передусім це історичні праці:
1) «Життя Памфіла» (310, у 3 кн.), повний текст втрачено, збереглося у коротких виписках Єроніма Стридонського.
2) «Хроніка» (Παντοδαπή ίστορία, букв. — «Універсальна історія»; поч. 4 ст., у 2 ч.): про події від Авраама до 325 (Єронім переклав її латиною і продовжив до 378). Перша частина — «Хронографія» (або «Аннали») — була задумана як короткий виклад світової історії, згрупований по країнах. Друга — «Хронологічні канони» — доповнювала першу, подаючи її матеріал у вигляді хронологічної таблиці.
3) «Церковна історія» (Έκκλησιαστική ίστορία; 326, у 10 кн.) оповідає про події від заснування церкви до 324. Це найвідоміший і найдавніший твір з історії християнської церкви, який зберігся. Надалі працю продовжила ціла плеяда церковних істориків 4–6 ст.
4) «Про палестинських мучеників» (Περί τϖν έν Παλαιστίνη μαρτυρησαντων; між 303 і 311) — житія святих, постраждалих під час гонінь на християн у 303–311 (залишився фрагмент).
5) «Похвальна промова до імператора Костянтина» (335).
6) «Життя блаженного імператора Костянтина» (Είς τόν βίον τού μακαρίου Κωνσταντίνου; 337, в 4 кн.), доведене до 335. Наприкінці додана «Промова Костянтина перед духовенством у 313».
Другу групу складають біблієзнавчі твори:
- «Ономастікон» (Ονομαστικόν; 330, повна назва — «Про топоніми Святого Письма») — книга про положення й назви єврейських місцевостей, згадуваних у Святому Письмі (є важливим джерелом для вивчення біблійної географії);
- «Євангельські канони» — таблиці-зведення схожих і розбіжних місць Євангелій, які Євсевій поділив на розділи;
- «Вказівник для узгодження Євангелій», де у 10 таблицях-епітомах наведені суперечності, знайдені у текстах євангелістів;
- «Про святкування Пасхи»;
- «Про смерть Ірода» (дотепер у рукописі).
До апологетичних праць належать насамперед «Євангельські приготування» (Εύαγγελική προπαρασκευή) у 15 книгах (інші 5 книг не збереглися) і «Євангельські доведення» (Εύαγγελική άπόδειξις) у 20 книгах (з них 10 книг втрачено). Перша праця містить документоване спростування язичницьких релігій на основі грецьких творів і доводить, що в Стародавньому світі існували зачатки християнства у вигляді старозавітної єврейської релігії й т. з. природного одкровення. Друга — наводить докази істинності християнства на основі природи і пророцтв Старого Завіту, які здійснилися. Важливим був твір «Про Богоявлення» (Περί τής θεοφανείας), 4 і 5-та книги якого були витягом з двох попередніх творів, а також праця «Проти Гієрокла» (Εναντίον του Ιεροκλή; 303/337), організатора гонінь у Віфінії.
Групу екзегетичних творів становлять коментарі на Псалми (337/338), Книгу Пророка Ісаї (337/338, у 10 кн.), Пісню пісень, Євангеліє від Луки, а також «Відповідь Стефану і Маріну про Євангеліє» і «Загальне елементарне введення» у християнство (Καθόλου στοιχειώδης είσαγωγή), з 10 книг якого збереглося лише 4 книги «Еклог пророчих» (Περί ού Χριστού προφητικαί έκλογαί).
Догматичними працями є 2 книги «Проти Маркелла» (337), 2 книги «Про церковне богослов’я» (Περί με την εκκλησιαστική θεολογία; 337), а також кілька коротких «Слів» на різні випадки та про різні предмети, 3 промови, 2 послання й 4 листи (330-ті).
Деякі праці Євсевія («Проти Порфирія» у 25 кн., 3 книги «Перевірки та апології», грец. «Έλεγχος καί άπολογία», «Про полігамію») пропали або дійшли до нас лише у фрагментах.
Визнання
За визначенням богослова Ф. К. Баура, Євсевій для християнської церковної історії є тим самим, чим був Геродот для історії грецької.
Твори Євсевія Кесарійського вважають першими оригінальними працями християнської історіографії; були перекладені різними мовами для західних і східних християн (латиною із хронологічним продовженням, вірменською та ін.).
Діячу віддають належне за безпристрасність. Незамінну цінність його робіт вбачають у рясних цитатах, узятих з інших джерел, натепер втрачених. Попри спірність догматичних поглядів Євсевія, значущість його праць для реконструкції історії християнства є безсумнівною.
Вшанований як Отець церкви, здобув визнання як «батько церковної історії».
Додатково
- Єпископ Потамон із Гераклеї, який перебував у в’язниці разом із Євсевієм, звинувачував останнього у боягузстві й невірності. Таку підозру висловлював на тій підставі, що Потамонові перед звільненням із в’язниці гонителі викололи одне око, тоді як Євсевія відпустили неушкодженим. Звідси Потамон висловив припущення, що Євсевій або вчинив жертвопринесення римським богам, або пообіцяв зробити це, і тому його відпустили, не завдавши каліцтва.
- Попри помітне місце Євсевія у християнському світі, геть не всі ставилися до нього з повагою. Деякі сучасники, хоча і вважали його православним, але наголошували, що він нетвердий у догматичних поняттях. Часом Євсевія навіть звинувачували в хитанні між ортодоксією та аріанством, схилянні до орігенізму, а то й називали «напіваріанином», оскільки він брав участь у переслідуванні оборонців нікейської віри. Крім того, критики творів Євсевія акцентували увагу на його обмеженості як історика, часом вільне й некритичне поводження з джерелами. Багатьох дратувала його запопадливість перед імператором, більша увага до швидкоплинних політичних проблем свого часу, ніж до обов’язків історика.
Джерела
- Eusebii Pamphili opera omnia // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.–P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1857. Vol. 19–24.
- Ευσέβιος Καισαρείας. Εκκλησιαστική Ιστορία : σε 3 τόμ. Θεσσαλονίκη : Πατερικαί εκδόσεις «Γρηγόριος Παλαμάς», 1977–1978.
- У к р. п е р е к л. — Церковна історія. Львів : [б. в.], 2023. 340 с.
Література
- Лебедев А. П. Церковная историография в главных ее представителях с IV в. до XX в. 2-е изд. Санкт-Петербург : Изд. И. Л. Тузова, 1903. 610 с.
- Wallace-Hadrill D. S. Eusebius of Caesarea. London : A. R. Mowbray & Co, 1960. 224 p.
- Grant R. M. Eusebius as Church Historian. Oxford : Oxford University Press, 1980. 190 р.
- Лаба В. Патрологія. Життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів : Свічадо, 1998. 551 с.
- Kofsky A. Eusebius of Caesarea against Paganism. Leiden : Brill, 2000. 337 р.
- Жданович О. Основоположник грецької християнської історіографії — Євсевій Кесарійський // Історико-географічні дослідження в Україні. 2009. Вип. 11. С. 137–144. URL: http://resource.history.org.ua/publ/geo_2009_11_137
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Євсевій Кесарійський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Євсевій Кесарійський (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2026
