Богослов

Диспут між Лютером і Екком. Художник Карл Лессінг, 1867

Богосло́в (теолог; грец. Θεολόγος, від Θεός — Бог і λόγος — слово, вчення; лат. theologus) — багатозначний термін, що в різні історичні епохи набував розбіжного змісту.

1) Як свідчать Аристотель та Цицерон, в античні часи богословами називали поетів, які займалися теогонією, міфологією, тобто описом походження богів і дослідженням їхньої природи, а також писали про походження світу. Таке розуміння зберігалося до пізньої античності. До богословів часом могли віднести жерців або оракулів, міфологічних героїв. Так, неоплатонік Прокл іменував богословом легендарного Орфея як дослідника природи богів, а також філософів, що описують закони, які «керують землею і небом». Схожу думку поділяв і Климент Александрійський. Така лексема щодо античних авторів, які писали про природу Божественного, нормативно вживалася і християнськими авторами. Зокрема Оріген згадував про античних філософів як «грецьких богословів». Григорій Назіанзин (4 ст.) називав богослов'ям поеми Гесіода і пісні Орфея, а Аврелій Августин пояснював, що древніх поетів називають богословами через те, що вони писали вірші про богів.

2) У пізньоюдейській та ранньохристиянській традиції — ті, хто проповідував і повчав про єдиного Бога (пророки, апостоли). Так, Афанасій Великий іменує богословами (οἱ θεολόγοι ἄνδρες) пророка Давида, апостолів Івана і Павла.

3) У християнстві назагал — знавці й тлумачники Святого Письма, релігійної догматики і етики, фахівці у дослідженні, інтерпретації, апології та систематизації церковного віровчення і правил церковного життя. Традиція називати богословами тих, хто писав або вчив про єдиного Бога, закріпилася на християнському Сході в 4 ст. (від 4 ст. богословами прийнято було називати переважно тих, хто розмірковував про Св. Трійцю).

4) Почесний антропонім на знак духовного авторитету канонізованих християнських діячів, твори яких відіграли виняткову роль у формуванні віровчення й літургії. Церковна традиція закріпила іменування «Богослов» за трьома святими: апостолом та євангелістом Іваном Богословом, а також Григорієм Богословом та Симеоном Новим Богословом. Антропонім відтак розкриває багатство конотацій, які отримав термін «богослов» у християнстві, — той, хто не тільки теоретизує про Бога, але передусім живе з вірою, дотримується Божих заповідей, веде аскетичний спосіб життя, молитовно практикує; той, хто досяг благодаті справжнього богоспілкування і богопізнання.

5) За часів Російської імперії богословами називали також учнів старшого класу православних духовних семінарій. Тепер — фахівець зі спеціальності «богослов’я», носій вищої богословської освіти (як конфесійно визначеної, так і позаконфесійної, світської — бакалавр богослов’я, магістр богослов’я). В Україні богослов’я уперше було внесено до Державного переліку напрямів та спеціальностей у 2002. Постановою Кабінету Міністрів України № 267 від 17.03.2011 було введено розмежування бакалаврів-богословів і магістрів-богословів за конфесійною ознакою. Згідно класифікатору професій України, сфера застосування знань і умінь, отриманих під час навчання на богословських факультетах вишів, є доволі широкою. Богослови можуть здійснювати професійну діяльність у науково-дослідній роботі в царині історії та теорії релігії й церкви, релігійно-філософських проблем буття людини і сучасної цивілізації; працювати в установах вищої, загальної та середньої професійної тощо освіти, у громадських радах та експертних співтовариствах і комісіях, органах законодавчої, виконавчої та судової влади, структурах та організаціях, що забезпечують національну та громадську безпеку, органах соціальної підтримки та адаптації населення, у засобах масової інформації та ін.

Література

  1. Стеценко В. Особливості української філософсько-богословської думки ХVІІ-ХVІІІ ст. // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія: Філософські науки. 2006. Вип. 9. С. 107–116.
  2. Шевченко В. В. Українська богословська думка та її сучасні вияви в контексті провідних тенденцій розвитку України (православний та греко-католицький виміри) // Україна духовна: постаті, події, явища. Київ : Світ Знань, 2008. С. 307–325.
  3. Денисенко В. Духовна освіта в Україні Х–ХVІІІ ст. Київ : Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 2011. 518 с.
  4. Васильева Е. К., Пернатьев Ю. С., Скляренко В. М. Знаменитые мудрецы. Харьков : Фолио, 2014. 379 с.
  5. Попович В. М. Розвиток системи православної богословської освіти в Україні: ретроспективний аналіз // Грані. 2014. № 5 (109). С. 6–11.
  6. Кралюк П. Острозька Біблія та її значення для розвитку богословської думки в Україні // Релігійно-інформаційна служба України. 2017. URL: https://risu.ua/ostrozka-bibliya-ta-jiji-znachennya-dlya-rozvitku-bogoslovskoji-dumki-v-ukrajini_n84125

Автор ВУЕ

В. Е. Туренко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Богослов // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богослов (дата звернення: 20.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.10.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ