Єронім Стридонський

«Святий Єронім», худ. Ж. Бланшар, 1632

Єроні́м Стридо́нський, святий Єронім [Ієронім, Гієронім; лат. Hieronymus Stridonensis; повне ім’я — Євсевій Софроній Єронім (Eusebius Sophronius Hieronymusлат. ); дата народження невідома, ймовірно між 340 і 347, м. Стридон, тепер не існує, точне місцезнаходження невідоме, Хорватія, Словенія або Боснія — 30.09.420, м. Вифлеєм, Палестина; мощі зберігаються у базиліці Санта-Марія-Маджоре, м. Рим, Італія] — церковний письменник, аскет, перекладач, творець канонічного латинського тексту Біблії (див. Вульгата). Канонізований як святий, Отець і Вчитель церкви.

Єронім Стридонський (Hieronymus Stridonensis)
Народження	між 340 і 347«між» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 340.
Місце народження	Стридон
Смерть	30.09.420
Місце смерті	Вифлеєм
Місце поховання	Рим
Місце діяльності	Римська імперія
Напрями діяльності	церковне письменство, богослов'я, переклад
Традиція/школа	християнство

Життєпис

«Святий Єронім у своєму кабінеті», худ. Колантоніо, бл. 1445

«Святий Єронім у роздумах», худ. Караваджо, бл. 1606

Статуя святого Єроніма у м. Вифлеємі

Народився у християнській сім’ї Євсевія в м. Стридоні (на той час — на кордоні римських провінцій Далмації та Паннонії). Можливо, був греком за походженням.

Вдома і в м. Аквілеї вивчав граматику, діалектику, риторику. На 20-му році життя поїхав до м. Рима, щоб опанувати класичні науки. Став учнем знаних граматиків Гая Марія Вікторіна (Вікторіна Афра; кін. 3 ст. — 4 ст.) та Елія Доната (4 ст.). Приятелями Єроніма в м. Римі стали стридонець Бонос і Руфін Аквілейський. Упродовж 8 років навчання в столиці захопився творами Вергілія та Ціцерона, мистецтвом проповідництва. У м. Римі жив світським життям, дотримувався державної віри, впадав у заблудження з християнського погляду, про що згодом шкодував. Великий вплив на нього справило відвідування катакомб.

Близько 366 прийняв з рук папи Дамасія І хрещення.

Потім з невідомих причин багато мандрував. Спочатку р. Рейном і Галлією. Прибув у землі треверів, м. Августу Треверорум (тепер м. Трір, Німеччина) — центр Галлії, де вивчав твори Іларія Піктавійського, під впливом яких вирішив стати ченцем. Знову відвідав м. Рим. На короткий час повернувся в м. Аквілею і там, у колі приятелів (Бонос, Руфін та ще кілька юнаків), жив чернечим життям. На початку 373 побував у м. Стридоні, щоби попрощатися з ріднею. З кількома приятелями відбув у Палестину, яку обрав місцем для чернечого подвигу. Проїхав Фракію, Понт, Віфінію, Галатію, Каппадокію. Його супутники розбрелися чи померли, а він через недуг не дістався м. Єрусалима.

Надовго зупинився у м. Антіохії у богослова Евагрія, слухав єпископа Аполлінарія Лаодікійського (4 ст.).

374 віддалився в Халкідську пустелю, де провів бл. 5 років. Практикував крайній аскетизм, відмовився від одягу й ніколи не вмивався (через що багато художників доби Відродження згодом зображували Єроніма в печері, у досить непривабливому, хоч і натхненному вигляді). Повернувся в м. Антіохію, де підтримав єпископа Павліна (посідав Антіохійську кафедру в 362–388), який висвятив його на пресвітера (379), проте Єронім лишився ченцем і жодного разу не зважився провести літургію.

379 прибув у м. Константинополь, де спілкувався з Григорієм Назіанзином (архієпископом Константинопольським з 381), Григорієм Нисським та ін. богословами.

У 382 Дамасій І прикликав діяча до м. Рима, де той став таємним секретарем і радником папи. За дорученням понтифіка розпочав роботу над латинським перекладом Біблії. Керував гуртком жінок-християнок.

Після смерті Дамасія І (384) через заздрість оточення, яке він критикував, разом із братом Павлініаном і пресвітером Вінцетієм знову вирушив на Схід (385). В Антіохії до них приєдналася аристократка Павла (згодом свята) з донькою. Паломники спершу прибули в Єгипет; побували в монастирях Нітрійської пустелі (один із найдавніших центрів християнського чернецтва) та в м. Александрії, де Єронім спілкувався з катехитом Дідимом Сліпцем (бл. 313–398). Звідти відбули до Палестини; 386 Єронім осів аскетом у м. Вифлеємі. Тут на кошти Павли були збудовані два монастирі: він оселився в чоловічому, де й провів решту життя; вона очолила жіночий (у монастирі на Оливковій горі мешкав Руфін). Єронім займався літературною творчістю, перекладами та вчителюванням, в останні роки життя — полемікою з пелагіанами (див. Пелагіанство) та ін. єретиками. Працював до останніх днів.

Помер і був похований у м. Вифлеємі, пізніше його мощі перенесено в м. Рим.

Праці

Головним досягненням Єроніма став переклад Біблії латиною (391–395, 398–405), із використанням біблійних книг, знайдених 386 у бібліотеці в Кесарії Палестинській. Цей текст, названий згодом Вульгатою («Загальноприйнятою Біблією», лат. Biblia Vulgata, від лат. vulgaris — простонародний, узвичаєний, оприлюднений, з лат. vulgus — народ), у 16 ст. визнано офіційним латинським текстом Біблії. Переклав і багато богословських творів (Філона Александрійського, Євсевія Кесарійського, Єпіфанія Саламінського, Феофіла Александрійського, Пахомія Великого та ін.).

Серед оригінальних праць він залишив екзегетичні, догматико-полемічні та історичні твори, гомілії (бл. 100 бесід на біблійні тексти; 392–401), листи (154, з них 124 написані ним за 50 р. листування, є найбільш читаними).

Коментарі на біблійні книги включають: підготовчу працю «Єврейські питання на Книгу Буття» (лат. Hebraicarum quaestionum in Genesim; 389), пояснення-схолії на Псалми (Commentarii in Psalmos), на Книгу Екклезіаста (Commentarius in Ecclesiasten), тлумачення (Сommentariі) книг усіх 4-х Великих пророків (18 книг на Ісаю, 14 — на Єзекіїля, 6 — на Єремію, 1— на Даниїла) і 12-х Малих пророків. Менше прокоментовані книги Нового Завіту (Євангелія від Матвія і від Марка, 4 Павлові послання — до філістимлян, галатів, ефесян і Тіта; переробка коментаря Вікторіна Петавського на Книгу Апокаліпсис) та ін.

Серед історичних: праці «Про знаменитих мужів» (De viris illustribus; 392) і «Хроніка» (Chronicon; 380) — переклад «Універсальної історії» Євсевія Кесарійського (яку Єронім доповнив описом подій 325–378), переклад його ж праці про біблійну топоніміку «Ономастікон». Сюди ж долучають три чернечі життєписи: «Життя св. Павла, першого пустельника» (Vita S. Pauli primi eremitae), «Життя полоненого ченця Малха» (Vita Malchi monachi captovi) та «Життя св. Іларіона» (Vita s. Hilarionis). Писав епітафії сучасникам (Павлі, Мерцеллі, Фабіолі, Непотіану).

Cеред догматичних праць Єроніма — два переклади Орігена та Дідима Сліпця.

Численнішими є його полемічні праці:

«Суперечка люциферіанина і православного» (Altercatio Luciferiani et Orthodoxi; 382);
«Проти Гельвідія про пріснодіву Марію» (Adversus Helvidium de Mariae virginitate perpetua; 382);
«Проти Іовініана» (Adversus Jovinianum; 393, у 2 кн.) щодо ченця-відступника;
«Проти Іоанна Єрусалимського», єпископа (Contra Joannem Hieroasolymitanum; 399);
«Апологія проти книг Руфіна» (Apologiae adversus lybros Rufini; 401, у 2 кн.) на твори Орігена;
«Проти Вігілянція» (Contra Vigiliantium; 406), галльського священника, який відкидав вшанування мучеників і мощей;
«Діалог проти пелагіан» (Dialogus adversus Pelagianos, у 3 кн.) про свободу волі тощо.

Дійшли численні фрагменти з інших його творів.

Вчення і визнання

Єронім був одним із найбільших ерудитів свого часу і найплодовитішим західним письменником після Аврелія Августина. Знав латинську, грецьку, єврейську та халдейську мови. Переніс на Захід східну біблійну та історичну літератури. Зарекомендував себе як совісний і критичний автор. Між західними богословами був найкращим знавцем класичної латинської літератури.

Проте, на відміну від Орігена та Августина, Єронім не був ані глибоким мислителем (за браком спекулятивного таланту не вдавався до самостійного розвитку догм), ні харизматичним проповідником. Запальний і важкий у спілкуванні, він хизувався своєю вченістю і нападав не тільки на єретиків, а й на авторитетних учителів (Іоанна Золотоустого, Амвросія Медіоланського).

На тлі полеміки з єретиками спочатку шанував, а потім критикував Орігена. Втрутився в орігенівську суперечку (401–403) на боці Єпіфанія Кіпрського, проти єпископа Іоанна ІІ Єрусалимського (посідав кафедру 387–417) та Руфіна. Єроніма з Руфіном примирив Феофіл, архієпископ Александрійський. Проте після публікації Руфіном в Італії спотвореного перекладу твору Орігена «Про начала» відносини між діячами остаточно зіпсувалися.

Коментарі Єроніма є швидше компіляціями, ніж оригінальними творами (посідав середню позицію між історичним та алегоричним тлумаченням Святого Письма), проте в них зібраний багатий філологічний, археологічний та історичний матеріал.

Наголошував на приматі Риму, богонатхненності Святого Письма, необхідності церкви для остаточного спасіння.

Визнання

Твори Єроніма, написані легкою та зрозумілою мовою, користувалися великим попитом у сучасників.

Вплив Вульгати на західну культуру був визначальним у багатьох царинах, став ґрунтом, на якому формувалась ідентичність європейської цивілізації. Текст Вульгати послужив основою для більшості європейських перекладів Біблії національними мовами, ліг в основу богословсько-філософської термінології.

У 8 ст. Єронім Стридонський як захисник віри був зарахований до Отців церкви. 1298 визнаний одним із 4-х Великих учителів Західної церкви (поряд із Амвросієм Медіоланським, Аврелієм Августином та Григорієм I Великим). Вшанований як святий у католицизмі та як блаженний у православ’ї. Пам’ять святого згадують 30 вересня і 15 (28) червня. На його честь освячено храми (зокрема в Італії).

У середині 14 ст. в Іспанії виник Орден святого Єроніма (лат. Ordi sancti Hieronimi, OSH), осередки єронімітів швидко поширилися теренами Іспанії та Португалії, згодом у Новому світі. Від 16 ст. втратив вплив, у 19 ст. практично припинив діяльність.

Відомі образи Єроніма створили митці Альбрехт Дюрер, Антонелло да Мессіна, Доменіко Гірландайо, Ель Греко, Караваджо, Лукас Кранах Старший, Джованні Белліні, Антоніс Ван Дейк, Пітер Пауль Рубенс, Гверчіно, Леонардо да Вінчі (не завершена робота) та ін.

Додатково

За популярною легендою, божу справу разом із аскетом виконував і зцілений ним лев. Згідно з переказом, Єронім витягнув колючку з лапи пораненого звіра, відтоді лев став його вірним супутником, охороняв монастирського віслюка. Сюжет став популярним у живописі, символізує приборкання пристрастей і вірність.
Близько 400 Єронім, як вважають, відшукав у Вифлеємі печеру, де народився Ісус Христос. Тривалий час він у ній мешкав і працював (тепер печера у базиліці Різдва Христового в Вифлеємі).

Джерела

Hieronymi opera omnia // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.–P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1845–1846. Vol. 22–30.

Література

Antin P. Essai sur saint Jérôme. Paris : Letouzey et Ané, 1951. 267 p.
Hagendahl H. Latin Fathers and the Classics: A Study on the Apologists, Jerome and Other Christian Writers. Göteborg : Elanders Boktryckery Artiebolag, 1958. 427 p.
Meershoek G. Q. A. Le latin biblique d'après s. Jérôme. Nijmegen : Katholieke Universiteit Nijmegen, 1966. 263 p.
Лаба В. Патрологія. Життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів : Свічадо, 1998. 551 с.
Мейендорф И., прот. Введение в святоотеческое богословие. Киев : Храм прп. Агапита Печерского, 2002. 360 с.
Liere van F. Introduction to the Medieval Bible. Cambridge : Cambridge University Press, 2014. 320 p.
Kraus M. A. Jewish, Christian, and Classical Exegetical Traditions in Jerome’s Translation of the Book of Exodus : Translation Technique and the Vulgate. London : Brill, 2017. 266 p.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Єронім Стридонський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Єронім Стридонський (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.02.2026