Неофіт
Неофі́т (лат. neophytos — новонавернений, з грец. νεόφυτος, букв. — нова рослина, від грец. νέος — новий і грец. φυτόν — рослина) — багатозначний термін.
1) Початково у християнстві — щойно навернений у Христову віру, нещодавно охрещений. У ранньому християнстві це загальна назва вірян, які відійшли від традиційної релігії (язичництва, юдаїзму), прийняли таїнство хрещення (з чим пов’язували оновлення, нове духовне народження) та розпочали християнське релігійне життя. Тривалий час неофіти не могли упродовж кількох років після навернення посідати церковні посади, з 15 ст. такі обмеження поступово скасовують. Термін із часом застосовують і до щойно висвяченого в сан священника, тільки-но постриженого ченця, нового члена чернечого ордену, новака масонської ложі.
2) У широкому розумінні — новонавернений до будь-якої релігії назагал. Зазвичай неофітів вирізняє особлива ревність, ентузіазм в опануванні нового віровчення і релігійних практик, прагнення ретельно дотримуватися встановлених норм і принципів.
3) Переносно (іронічно) — новий прихильник того чи того вчення, громадського або політичного руху, партії, ідеології.
Додатково
Поема «Неофіти» (1857) — ліро-епічний, алегоричний і філософський твір Т. Шевченка, з яким пов’язують новий період творчості Кобзаря після заслання.
