Чернігівська фортеця
Черні́гівська форте́ця — комплекс оборонних споруд, пам'ятка археології та історії, м. Чернігів, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Фортеця розташована в історичному центрі міста на плато підвищеного правого берега р. Десни біля впадіння у неї р. Стрижень. Складниками оборонного комплексу були окремі земляні укріплення, кількість і конфігурація яких змінювалися з часом (Дитинець, Окольний город, Верхній замок тощо).
Історична довідка
Чернігів виник як укріплений племінний центр сіверян наприкінці 7 ст., коли на мисоподібному пагорбі біля злиття двох річок збудовано перші земляні укріплення у вигляді оборонного валу й рову. У 990-х їх перебудовано: дитинець на найвищому місці пагорба розширено і його площа сягнула 11 га. Біля його підніжжя на надзаплавній терасі лежав Поділ, частину якого, що прилягала до річкової пристані, оточено земляним валом з дерев'яною стіною. Від 1024 Чернігів став центром князівства й тоді сформовано другу, зовнішню лінію укріплень, що оточила прилеглий до дитинця з боку плато Окольний город. Дитинець розширено на північний захід, у ньому засновано княжий двір, на якому 1031 розпочато будівництво мурованого Спасо-Преображенського собору. У 12 ст. дитинець ще раз розширено і його площа сягнула 16 га: старі вал і рів знівельовано, споруджено нову оборонну огорожу загальним периметром понад 1 600 м. Вона складалася із земляного валу, рову перед ним і дерев'яних зрубних (див. Зруб) стін на валу. На місці знесених міських садиб у північно-східному куті дитинця засновано новий княжий двір, що мав муровану браму.
Найбільшого розвитку в епоху Давньої Русі Чернігів досягнув у 12 — першій третині 13 ст. Тоді площа укріпленого Окольного города досягла 40 га, тож його оборонну огорожу перенесено далі на схід. Західну частину Окольного города, ймовірно, виділено в окрему частину укріплень — Третяк, площею 20 га. Загальна довжина укріплень Окольного города сягала 2 600 м, глибина рову 5–7 м, ширина — 18–22 м за висоти земляного валу не менше 5 м. У першій половині 12 ст. новий торговельно-ремісничий посад Чернігова, що називався Передгороддям, оточено оборонною огорожею, яка складалася з валу, рову й частоколу. До кінця 12 ст. місто вийшло й за ці межі, тому на початку 13 ст. споруджено нові укріплення, що охопили площу 88 га. Північну частину Подолу також було укріплено земляним валом з частоколом. У 1230-х загальна площа багатодільної міської фортеці сягнула 200 га. Чернігівські укріплення, різні їхні частини неодноразово згадано в літописах. Навесні 1239 монголо-татарська навала зруйнувала Чернігів. Місто занепало, але частково зберегло давні укріплення. Після 1380 їх поновлено. Вони зазнавали руйнувань під час татарських нападів 1482 та 1493.
Від 1455 Чернігівським замком, який виділено в окрему цитадель на краю території дитинця часів Давньої Русі, володів князь Іван Андрійович Можайський (початок 15 ст. — 1485, тепер РФ), від 1499 — його син Семен Іванович Можайський (рік народження невідомий — 1508, тепер РФ). 1500 Чернігів захопило Велике князівство Московське і від 1503 він став прикордонним містом. 1516 його оточував земляний вал із дерев'яними стінами й баштами. 1531 за наказом великого князя московського Василія ІІІ Івановича збудовано дерев'яний замок із 5-ма баштами і підземним ходом до річки. Тоді ж біля підніжжя дитинця виникли квартали забудови Солдатської слобідки, оточені частоколом. 1535 Чернігівська фортеця витримала напад литовського війська, 1579 — козацьких загонів під проводом К.-В. Острозького і М. Вишневецького. 10.11.1604 московитський гарнізон без бою здав Чернігівську фортецю війську Лжедмитрія І. Тоді надійні оборонні споруди включали земляний вал і рів, палісади й башти, дубові стіни, рублені тарасами (конструкція з двох паралельних стін, поєднаних капітальними поперечними стінами). На озброєнні було 27 великих і багато малих гармат.
За Деулінським перемир'ям 1618 Москва відступила Чернігів Речі Посполитій і він став воєводським містом. На початку Хмельниччини влітку 1648 козаки захопили замок, перебивши понад 180 осіб «значної шляхти». Місто стало центром козацького полку і 1651 витримало облогу війська литовського польного гетьмана Я. Радзивілла. Після Переяславської ради 1654 московський уряд призначив до Чернігівської фортеці свого воєводу з гарнізоном стрільців. У 1670-х оборонні споруди модернізовано й на 1682 головними структурними одиницями були Верхній город, Нижній город, Нижній острог. Верхній город мав дубові стіни з заборолами, 5 старих башт, 1 нову, браму і хвіртку. Нижній острог, оточений старим осиковим частоколом, мав дві брами.
Після воєнної кампанії 1708–1709 за наказом царя Петра І 1712–1724 оборонні споруди реконструйовано: дерев'яні стіни замінили земляними валами, рови поглибили. Тоді з'явилися перші зроблені згідно з правилами європейської фортифікації бастіони, напівбастіони, равеліни тощо. 1718 на озброєнні було 20 мідних і 10 чавунних гармат. Від 1724 Чернігів — штатна фортеця Російської імперії, тобто одна з найважливіших у державі. У середині 18 ст. інженер-підполковник Д. Дебоскет (1705, тепер Німеччина — 1785, тепер Естонія) склав проєкт реконструкції фортеці (реалізовано частково). Земляні укріплення її периферійних частин — Другого замку черкаського, Єлецького валу і Солдатської слобідки у 1770-х занепали, внаслідок чого всю фортецю перетворено на однодільну. Від неї залишився тільки модернізований Замок Черкаський (інша назва — Старий город) у межах давньоруського дитинця. Всередині нього до кінця 18 ст. зберігався Верхній замок як цитадель і арсенал із пороховим погребом і артилерійським цейхгаузом (сховищем).
У 1780–1790-х укріплення ремонтували, але марно: внаслідок розширення і зміцнення Російської імперії фортеця втратила стратегічне значення і 1799 її скасовано як військовий об'єкт. При переплануванні міста згідно з проєктним планом 1805 вали розкопано, рови частково засипано і по їхніх напрямках прокладено бульвари. Там до кінця 19 ст. лежало кілька чавунних гармат, які 1896 встановили на лафети, привезені з м. Києва. 1989 розроблено, а 1992 до 1300-річчя Чернігова реалізовано проєкт реконструкції та впорядження території Чернігівської фортеці (дитинця). Згідно з ним трасуванням доріжок та різними декоративнмим елементами означено лінії укріплень, місця розташування фортечних бастіонів, башт і брам тощо.
Характеристика
Найстародавніший відомий план Чернігівської фортеці 1706 фіксує її в стані найбільшого розвитку. Зображено низку суміжних укріплених частин міста, що відповідають міській структурі ще доби Давньої Русі. Дерев'яно-земляні оборонні огорожі включають кілька архаїчних бастіонів і равелінів неправильної конфігурації та 32 дерев'яні башти. Вони були 4-, 6-, 8-гранними, 2- або 3-ярусними, з верхнім ярусом підсябиття і високими наметовими дахами.
Цитадель (Верхній замок, Верхній город) була у південному куті колишнього княжого дитинця. Мала дерев'яні стіни, 2 надбрамні й 5 глухих башт, оточена широким ровом. Посеред замкового двору стояла дерев'яна тридільна триверха Михайлівська церква.
З північного заходу до Верхнього замку прилягав Замок черкаський (Нижній город), що займав решту території колишнього княжого дитинця. Зі сходу його захищав земляний вал. З північного заходу були дерев'яна стіна, рів, 10 глухих башт, 5 надбрамних, бастіон і 3 равеліна.
З півдня до Верхнього замку прилягало чотирикутне в плані укріплення Солдатської слободи (Нижній острог), оточене частоколом з двома брамами.
Із заходу до Замку черкаського (Нижнього города) прилягав Другий замок черкаський, що містився на території колишнього давньоруського Окольного города. З боку річок Десни і Стрижня його захищав частокіл, з напільного боку — земляний вал з ровом. Тут стояли 3 глухі і 9 надбрамних башт.
З півдня до цієї укріпленої частини прилягав так званий Єлецький вал — частина фортеці на місці стародавнього Третяка. Його оточував тільки вал з ровом. Єлецький та Троїцько-Іллінський монастирі були оточені мурами з брамами й баштами, завдяки чому вони були складниками загальної системи оборонних споруд міста.
Протягом 18 ст. Чернігівська фортеця зазнала значних змін. У 1770-х оборонна огорожа фортеці в межах давньоруського дитинця складалася з рову і земляного валу, що вже мав бруствер, валганг з апарелями. Із заходу був Любецький (Київський) бастіон з брамою і звідним мостом через рів та кордегардією (приміщенням для варти); з півночі — Погорілий (Лоївський) бастіон з брамою і мостом; зі сходу — Водяний бастіон з брамою. Між Любецьким і Погорілим бастіонами був редут, з півночі — наріжний бастіон, зі сходу — малий бастіон, біля Замку — Замковий бастіон, з півдня — Катерининський бастіон. На території містилися інженерний двір, гауптвахта, тюрма, магістрат, полкова канцелярія (див. Мазепи будинок у Чернігові) та інші споруди. У межах фортеці було дві вулиці, що називалися Замковою і Київською. Головною була Замкова, що сполучала замкову браму з фортечною Лоївською брамою.
Тепер територію колишнього дитинця — урочище Вал — займає Центральний парк культури і відпочинку ім. М. Коцюбинського. Частково збережено вал і рів фортеці та Замку. Уздовж південно-західного боку колишнього фортечного валу встановлено 12 чавунних гармат на сталевих лафетах. Зараз це центральна частина території Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній».
Значення
Чернігівська фортеця, що проіснувала протягом майже тисячоліття, постійно зазнаючи численних модернізацій, має військово-історичне значення як найбільша пам’ятка оборонного будівництва на теренах Лівобережної України.
Додатково
Для чернігівців музеєфікована (див. Музеєфікація) територія центральної частини фортеці в урочищі Вал є такою ж знаковою історичною реліквією і окрасою міста, як Празький град для пражан чи Вавель для мешканців м. Кракова.
Традиційно у м. Чернігові дівчина/жінка, щоб показати своє небажання зустрічатися з хлопцем/чоловіком, призначає йому побачення «на Валу біля 13-ї гармати» (якої насправді не існує).
Література
- Половникова С. З історії Чернігівської фортеці X–XVIII століть // Матеріали до Зводу пам’яток історії та культури народів СРСР по Українській РСР. Київ : Інститут історії АН УРСР, 1984. С. 127–128.
- Вечерський В. Містобудування та фортифікації Лівобережної України Х–ХІХ століть // Записки Наукового товариства імені Шевченка. 2005. Т. 249: Праці Комісії архітектури та містобудування. С. 7–34.
- Вечерський В. Система укріплень Чернігова ранньомодерного часу — втрачена пам’ятка українського містобудівного мистецтва // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи. Чернігів : Деснянська правда, 2007. С. 540–553.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в], 2011. С. 119–131.
- Бондар О. М. Чернігів: місто і фортеця у XIV–XVIII століттях / Наук. ред. О. М. Титова. Київ : Олег Філюк, 2014. 178 с.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 22–23.
- Сергєєв С. «Фортеця шести держав» (історія Чернігівської фортеці) // Сіверянський літопис. 2015. № 6. С. 50–55.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Чернігівська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чернігівська фортеця (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.04.2025
