Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові

Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові. Загальний вигляд у панорамі міста.
Фото Вечерського В. В.
Північна брама. Фото Вечерського В. В.
Дзвіниця. Фото Вечерського В. В.
Троїцький собор. Західний фасад. Фото Вечерського В. В.
Інтер’єр Троїцького собору.
Фото Вечерського В. В.
Інтер’єр Троїцького собору.
Фото Вечерського В. В.
Корпус північно-східних келій і східна брама. Фото Вечерського В. В.
Іллінська церква з дзвіницею.
Фото Вечерського В. В.
Антонієві печери. Інтер’єр печерної церкви.
Фото Вечерського В. В.


Троїцько-Іллінський монастир у Черніговіпам’ятка архітектури національного значення, Україна. Розташований на західній околиці історичного центру міста на Болдиних горах над заплавою р. Десни. Завдяки висотній композиції собору й дзвіниці ансамбль домінує в панорамі м. Чернігова. Складається з двох різноісторичних частин: Іллінського монастиря 11–17 ст. на терасі біля підніжжя гори та Троїцького монастиря 17–18 ст. на найвищому пагорбі.

Історична довідка

Появу печерного монастиря на схилах Болдиних гір пов’язують з ім’ям Антонія Печерського, який 1069 перебрався до м. Чернігова (вірогідно через конфлікт з великим князем київським Ізяславом Ярославичем). Того ж року чернігівський князь Святослав ІІ Ярославич над печерою Антонія спорудив дерев'яний храм св. Пророка Іллі. Протягом 12 ст. печера Антонія перетворилася на розвинений підземний комплекс. У середині 12 ст. перед входом до нього на нижній терасі Болдиної гори звели замість дерев'яної невелику муровану Іллінську церкву, що збереглася дотепер. Під час монголо-татарського погрому м. Чернігова (1237) убито ченців і поруйновано наземні монастирські споруди; монастир занепав до серед. 17 ст. 1649 його відновлено коштом чернігівського полковника Стефана Пободайла (1600–1654), котрий і похований у відбудованій Іллінській церкві. Іллінський монастир як самостійний проіснував до 1672. Великий наплив прочан до чудотворної ікони Іллінської Богородиці вимагав розширення монастирського комплексу, що й здійснив архієпископ чернігівський Лазар Баранович. На сусідній горі (верхнє плато Болдиних гір), почали споруджувати ансамбль Троїцького монастиря. Тут було зведено низку мурованих споруд: 1677–1679 Введенську церкву з трапезною та три корпуси келій; за проектом Й. Б. Зауера 1695 завершено будівництво Троїцького собору. Розширений монастир було названо Троїцько-Іллінським. Тоді ж упорядковано печерний комплекс, який складається з кількох ярусів підземних галерей, каплиці, келій та трьох підземних тридільних церков: Преподобного Антонія, Преподобного Феодосія та св. Миколи, князя чернігівського (Миколи Святоші). Поряд було влаштовано відкритий склеп з кістками загиблих 1237 ченців.

1719 на горі збудовано східні келії, пекарню і мур, що оточував монастир. У серед. 18 ст. монастирську територію розширено на захід і збудовано нові ділянки муру з 2-ма наріжними восьмигранними вежами. 1750 споруджено будинок архімандрита, у 2-ій пол. 18 ст. — господарський корпус з погребами і льодівнею, кухню зі службами тощо. Остаточного завершення ансамбль набув 1771–1775, зі спорудженням дзвіниці, яка стала висотним акцентом архітектурної композиції монастиря та однією з головних містобудівних домінант м. Чернігова. У 17–18 ст. Іллінська і Троїцька частини ансамблю були з'єднані дерев'яною галереєю (не збереглася). Після закриття монастирів і секуляризації їх маєтностей (за Катерини ІІ) у Троїцько-Іллінському монастирі зібралася колекція творів українського золотарства, вилучених з різних монастирів Чернігівської єпархії. Указ Катерини ІІ про розміщення в Троїцько-Іллінському монастирі університету (1786) не був виконаний; 1790 тут розташували архієпископську резиденцію. Від 1967 монастир входив до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника (тепер Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів Стародавній». 1970–1980-х проведено реставраційні роботи на пам'ятках архітектури: дзвіниці (1970), трапезній церкві, келіях, огорожі з вежами (1982–1983), печерному комплексі (1980). Соборові за проектом архітектора-реставратора М. Говденко 1974–1985 повернуто первісні барокові форми і початкову семиверхість, втрачену під час пожежі 1731. Відреставровано Іллінську церкву, в якій влаштовано музейну експозицію. 1988 монастир передано під резиденцію архієпископа Чернігівського і Ніжинського УПЦ (МП).

Характеристика

Найдавнішою пам'яткою ансамблю є Іллінська церква, яка спершу виконувала функції хрещальні й була тридільною, однобанною, складалася з бабинця, нави та апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор. Зазнала перебудов 1649, унаслідок яких стала триверхою і набула рис стилістики бароко. В інтер'єрі зберігся іконостас в стилі рококо 1774. На північний захід від церкви розташована триярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику» 1908–1910; нижній двоярусний четверик мурований, верхній восьмерик — дерев'яний, увінчаний двоярусною банею барокових обрисів. З Іллінської церкви є вхід у печери й підземні споруди — складну систему галерей, окремих споруд і приміщень різного призначення, розташованих у чотири яруси в пагорбі, що прилягає до Іллінської церкви з північного сходу. До підземного комплексу влаштовано два входи — безпосередньо з Іллінської церкви та знадвору, від північного фасаду церкви. Найдавніший ярус міститься на глибині 12 м від денної поверхні (тут зроблені археологічні знахідки, що датуються 11 ст.). У другому ярусі — підземні церкви Антонія і Феодосія з добре виявленими обсягами притвору, нави й вівтаря. Стіни приміщень і склепіння обкладено цеглою. Найбільшою і найкращою за архітектурним вирішенням є церква Преподобного Феодосія, висотою 8,4 м. У третій ярус печерного комплексу ведуть цегляні сходи. Тут є каплиця, тупикові коридори, а також вихід на хори церкви Преподобного Феодосія. Галерея веде на четвертий ярус до церкви Миколи Святоші і келії Антонія Печерського. Загальна довжина відомих на 2020 печер становить 315 м: 1-ий ярус — 85 м, 2-ий — 80 м, 3-ій — 54 м, 4-ий — 96 м. Ширина галерей — від 0,5 до 1,0 м, висота до 1,9 м. Підлоги церков Антонія і Феодосія вимощено керамічною плиткою.

Троїцький собор спорудив І. Зауер з ініціативи Лазаря Барановича коштом гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи. Собор тринавовий, шестистовпний, триапсидний, з трансептом і 7-ма банями: 5 із них височіли над основним обсягом, 2 — над сходовими вежами, що фланкують західний фасад. Під собором є шестикамерна крипта, що використовувалася як місце поховання церковних ієрархів. Після пожежі 1731 4 бічні бані над основним обсягом не були відновлені й собор став трибанним. Після пожеж 1781 та 1808 собор відбудовано, внаслідок чого він набув рис класицизму. Проте фасадна пластика є вільною композицією символічно трактованих ренесансно-барокових ордерних форм. Чотириярусна надбрамна дзвіниця висотою 58 м стоїть посеред північного прясла монастирського муру, фланкована бароковими брамами з пластичними фронтонами. Дзвіниця в плані — квадрат з увігнутими гранями й зрізаними кутами. Нижній ярус масивний, має наскрізний арковий проїзд та наріжні контрфорси, оформлені як декоративні волюти. У верхніх ярусах влаштовано аркові отвори з круглими отворами-розетками над ними. Наріжники акцентовано пучками колон: на другому ярусі — римо-доричного ордера, на третьому — іонічного, на четвертому — коринфського ордерів. Площини стін прикрашає барельєфне декоративне ліплення рослинного характеру. Вінчає дзвіницю гранчаста баня параболічних обрисів із маківкою. Введенська трапезна церква розташована з північного боку собору. Вона двобанна, має композицію, типову для українських монастирських трапезних 17 ст.: споруда лінійної багатокамерної структури з послідовним нанизуванням приміщень уздовж вісі схід–захід: вівтар, нава, зал братської трапезної, сіни, господарські приміщення; сама церква безстовпна, зального типу, з гранчастою вівтарною апсидою. Над приміщеннями вівтаря і нави — по одній двозаломній бані, причому над навою — баня на світловому восьмерику. Споруда відзначається витонченим цегляним декором, що пов'язує цю пам'ятку зі стилістикою московської архітектури 2-ої пол. 17 ст. На території монастиря збереглося декілька мурованих корпусів господарського та житлового призначення. Серед них найцікавішими за архітектурним вирішенням є одноповерхові північно-східні келії, збудовані у два етапи: 1670–1680-х та 1770-1780-х. Вони мають складну форму плану, прилягають до монастирської огорожі й утворють внутрішній двір. Архієрейський будинок, зведений 1750, неодноразово перебудовувався, зокрема 1793 та упродовж 19–20 ст. Н-подібний у плані, двоповерховий, розташований навпроти головного західного фасаду Троїцького собору, формуючи парадний двір монастиря. Мур з брамою і вежами зведено в 2 етапи, які датуються кін. 17 та серед. 18 ст., збереглися з деякими втратами. Найдавніші вежі були чотиригранними (не збереглися), а збудовані в 1740–50-х — восьмигранні. У східному пряслі муру міститься Іллінська брама, збудована на поч. 18 ст. Мур, брами й вежі витримані в стилістиці пізнього бароко.

Значення

Ансамбль Троїцько-Іллінського монастиря — унікальний витвір архітектури й містобудування, що справив визначальний вплив на розвиток української архітектури 18 ст. Він є винятково цінним свідоцтвом української культури доби бароко, має в своєму складі типологічно унікальні споруди, відомі в одиничних зразках, є автентичною пам'яткою. Іллінська церква — єдина уціліла споруда такого типу в архітектурі Київської Русі; започаткувала найпоширеніший тридільний тип храму в українській мурованій архітектурі 13–18 ст. Троїцький собор належить до унікальної групи гетьманських соборів, в яких відроджено композиції мурованих храмів Київської Русі з впливами литовського і польського бароко. Послужив зразком для собору Мгарського Спасо-Преображенського монастиря.

Додатково

У серед. 17 ст. Іллінський монастир став визначним центром українського іконопису. Провідним митцем був виходець із Волині Григорій Костянтинович Дубенський, у чернецтві Геннадій (? – після 1676). 1654 він написав ікону Богородиці для Іллінського монастиря, яка 1662 прославилася чудом. У Троїцько-Іллінському монастирі 1699 ієромонах Леонтій Боболинський (? – після 1700) завершив свій «Літописець, сі єсть Кройніка з різних авторов і историков многих...».

1679 Лазар Баранович перевіз сюди друкарню з м. Новгорода-Сіверського. Тут влаштували «типографський двір» і монастир перетворився на провідний центр українського друкарства. Славу виданням Чернігівської друкарні склали гравери й художники: львів'янин Никодим Зубрицький (1688–1724), киянин А. Козачківський та майстер Федір. Троїцько-Іллінська друкарня виховала низку місцевих художників книги: Никона Фігурського, Макарія Синицького, Інокентій Піддубного та ін. Визначними майстрами мідериту були Леонтій Тарасевич (1650–1703) та Іван Стрельбицький. З Троїцькою друкарнею співпрацював Інокентій Щирський (1650–1714). З 1743 тут працювали Михайло Чернявський та Іліодор Таляревський.

Цитати

«Чудо ікони Іллінської Богородиці 1662 описав козацький літописець Самійло Величко: ″Плакаше тогда Пресвятая Діва, жалующи православних христиан Малороссиянов (...), яко чрез незгоду, раздвоєніє і міждоусобіє єдини уже смертоносним оружиєм докончишася, другії з отчизни бідні в плін отведошася, треті имяху отведени бити, а четвертим предлежаша в отчизні глави положити, за предводительством неистовившихся тогда властолюбивих й к міждоусобию готовившихся вождов своих″»

 (Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 199).


«У головній бані Троїцького собору до 1805 був напис: «В рок 1679 апріля в послідний день Храм сей свят зачатий, 17 літ здася. Совершися року 1695 коштом ясневельможного его милости пана Іоанна Мазепи гетмана войска запорожского»

 (Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 201).


Література

  1. Логвин Г. Н. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. Москва : Искусство, 1980. С. 107.
  2. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. Київ : УРЕ ім. М. Бажана, 1990. С. 74-75, 280, 808.
  3. Говденко М. М. Дві споруди зодчого Йоганна Баптиста. З історії української реставрації. Київ : Українознавство, 1996. С. 244-251.
  4. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 294-295.
  5. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 52-64.
  6. Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 196-209.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові (дата звернення: 24.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.03.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ