Херсонес Таврійський та його хора, стародавнє місто
Херсоне́с Таврі́йський та його́ хо́ра, старода́внє мі́сто (англ. Ancient City of Tauric Chersonese and its Chora) — архітектурно-археологічний комплекс античного міста у м. Севастополі (Україна); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2013).
|
Херсонес Таврійський та його хора, стародавнє місто | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Місце розташування | Севастополь |
| Площа | 259,3752 га; буферна зона 3 041,0876 га |
| Рік внесення | 2013 |
| Критерії | ii, v |
Зміст
Складники
Руїновані залишки античного й середньовічного міста, що існувало з 5 ст. до н. е. до 15 ст., містяться у західній частині сучасного м. Севастополя на Гераклейському півострові між Пісочною і Карантинною бухтами. Оскільки пам’ятка включає не тільки стародавнє місто (городище у межах ліній оборонних споруд), а й його хору (сільськогосподарську округу), то вона складається із семи відокремлених територій (частин), що містяться у м. Севастополі та на його околицях:
1) центральна частина (городище) Херсонеса Таврійського площею 42,8106 га;
2) ділянка хори в Юхариній балці площею 150,6227 га;
3) ділянка хори у балці Бермана площею 19,5574 га;
4) ділянка хори на горі (висоті) Безіменній площею 17,2941 га;
5) ділянка хори в Стрілецькій балці площею 15,2664 га;
6) ділянка хори на пересипі Маячного півострова площею 13,8240 га;
7) ділянка хори на мисі Виноградному площею 8,1096 га.
Загальна площа пам’ятки 259,3752 га; площа буферної зони 3 041,0876 га.
Історична довідка
Херсонес Таврійський (у перекладі — півострів таврів) був великим політичним, економічним і культурним центром Північного Причорномор’я. Заснували його на місці давнього поселення таврів 422–421 до н. е. греки, вихідці з Гераклеї Понтійської — мегарської колонії, що знаходилася на малоазійському узбережжі Чорного моря (тепер м. Ерегли, Туреччина). Античний Херсонес було захищено потужними кам'яними фортифікаціями, що й уможливило існування міста протягом двох тисячоліть. Історію давнього міста зазвичай ділять на два основні періоди: античний і середньовічний, які збігаються з періодами будівництва та реконструкції укріплень і основних громадських споруд.
Античність
В добу античності Херсонес був полісом. Спочатку він займав оточену кам’яним муром східну частину півострова, що прилягала до Карантинної бухти. У 3–2 ст. до н. е. територія міста збільшилася майже вдвічі, сягнувши Пісочної бухти. Тоді створено нову, могутнішу систему оборонних споруд, в якій мури заввишки 8–10 м, завтовшки 3,8 м і завдовжки 3,5 км із 24 чотиригранними й циліндричними баштами заввишки 10–15 м захищали місто з усіх боків — і з суші, і з моря (включно з морським портом). Наймогутнішою була наріжна напівкругла башта. У мурах було 4 брами. Місто мало Гіпподамове розпланування з мережею прямокутних кварталів забудови, утворених 6 поздовжніми й 30 поперечними вулицями. Центральна вулиця завширшки 7 м, інші — до 4 м. У кожному кварталі розміщували від 2 до 5 міських cадиб з одноповерховими будинками. Площі були вписані в прямокутну мережу вулиць і займали територію одного або кількох кварталів. У центрі були акрополь і агора. Тут містилися найважливіші громадські споруди — монетний двір, театр на 3 000 глядачів, храми. Місто було добре забезпечене водою за рахунок цистерни (водосховища) на пагорбі біля південного фортечного муру. Вуличні водостоки відводили використану воду за межі міста.
У 1–4 ст. Херсонес був аристократичною республікою, залежною від Римської імперії, від 6 ст. — під владою Візантійської імперії.
Херсонес унікальний не тільки античними руїнами значної кількості будівель і споруд. Це насамперед рідкісна пам'ятка стародавнього землеробства, що ґрунтувалося на культивуванні виноградної лози, яку завезли перші грецькі переселенці. Кожен городянин, крім невеликої садиби в місті, мав за його межами земельний наділ із заміським будинком. Площа наділу була стандартною — 29 га. Більшу частину землі займали виноградники. Ці наділи формували хору Херсонеса — сільськогосподарську округу, яка забезпечувала функціональну й господарську самодостатність античного поліса, його економічний добробут.
Навіть тепер степ у межах хори подекуди здається смугастим, бо із землі проступають рівнобіжні кам’яні смуги. Їх понад 1 400 на одній земельній ділянці. Археологічні дослідження з’ясували, що це — плантаж виноградників (спеціальна підготовка земельної ділянки для садіння і вирощування винограду). Плантажні стіни споруджували під час підготовки кам’янистої землі під виноградник: поле зорювали, камені збирали і з них викладали рівнобіжні стіни заввишки 0,5 м на відстані 1,5 м одна від одної. Крім опори для виноградної лози, стіни сприяли конденсації вологи: херсонеські виноградники були неполивними. Таке господарювання було пов’язане зі значним обсягом землевпорядних робіт: якщо плантажні стіни тільки одного наділу витягнути в лінію, вийде кам’яна смуга завдовжки 80 км. Підраховано, що для влаштування плантажних стін тільки на одному наділі треба було вручну вийняти із землі й вимурувати до 40 000 куб. м каменю. Таких наділів на хорі Херсонеса нараховано 480. На них виробляли вино у промислових масштабах. На одному наділі росло, в середньому, 110 тис. кущів винограду, з якого щорічно виготовляли до 90 тис. л вина, яке ішло на експорт. Високоспеціалізоване товарне виробництво дозволяло щорічно вивозити з Херсонеса до 20 млн л вина. Його перевозили і зберігали в стандартних амфорах місткістю 18 л. 3 500 амфор вина, отриманого на продаж (частину вина залишали для власного вжитку) з урожаю одного року, дозволяли кожному землевласникові спорядити свій корабель з вином для заморської торгівлі. Цю продукцію сертифікували: на амфорах ставили спеціальні клейма. Тепер вивчення їх археологами дозволило з’ясувати, що херсонеські вина експортували по усьому Причорномор'ю, в Афіни й інші міста Давньої Греції і навіть до Єгипту, у м. Александрію. До 3 ст. Херсонес був найпродуктивнішим виноробним центром у регіоні довкола Чорного моря, а також центром торговельного обміну між Грецією, Римською імперією та населенням на північ від Чорного моря.
Середньовіччя
У 5–6 ст. радикально перебудовано систему оборонних споруд, до складу якої на південній і східній дільницях увійшли старі античні мури й башти. Особливо укріпили південно-східну дільницю біля порту, що стала міською цитаделлю: головним бастіоном слугувала антична кругла башта, потовщена і надбудована 488 при імператорі Зеноні (425–491; тепер Туреччина). Діаметр її доведено до 19,2 м й вона стала називатися баштою Зенона. Перед оборонним муром південно-західної дільниці збудували ще один оборонний мур — протейхизму; простір між ними, який прострілювався з високого внутрішнього муру, називається перибол. Новий мур з баштами й брамою спорудили також і з західного боку міста. У наступні сторіччя укріплення Херсонеса неодноразово ремонтували й відбудовували. Протягом середньовіччя місто зберегло регулярне античне розпланування та відповідну забудову, доповнену численними християнськими храмами: базиліками, ротондами, триконхами й тетраконхами. Від 10 ст. місто, яке у Давній Русі називали Корсунем, стало важливим посередником у різноманітних контактах Русі з Середземномор’ям. 988 великий князь київський Володимир Святославич після тривалої облоги здобув Херсонес, прийняв тут християнство й уклав союз із Візантійською імперією, закріплений шлюбом із сестрою імператора Анною. 1299 монголо–татари розгромили і спалили Херсонес. Від другої половини 15 ст. місто знелюднено й поступово перетворено на руїни.
Дослідження і збереження
Протягом 19–20 ст. територія Херсонеса майже не зазнавала забудови, тому залишки споруд античного міста збережено краще, ніж у багатьох інших стародавніх містах. 1827 тут розпочато археологічні розкопки. 1829 засновано музей, який діє дотепер у складі історико-культурного заповідника. Нацiональний заповiдник «Херсонес Таврiйський» створено як Херсонеський державний iсторико-археологiчний заповiдник постановою Ради Мiнiстрiв УРСР 31.01.1978 на базi нерухомих пам'яток культурної спадщини античного й середньовiчного Херсонеса та Iсторико-археологiчного музею. 1994 заповіднику надано статус нацiонального. Він є державною власністю України й підпорядкований Міністерству культури України. У 21 ст. певну загрозу для пам'ятки становить сучасна забудова м. Севастополя, що поступово наближається до територій пам'ятки та буферних зон. Україна до 2014 ефективно регулювала ці процеси в рамках національного законодавства.
Характеристика
Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора є винятковим прикладом периферійного центру грецької колонізації у великому регіоні Середземномор'я. Він був своєрідною брамою для грецького впливу на північні землі — Крим і Скіфію. Місто зберігало свою стратегічну роль протягом майже двох тисячоліть і є унікальним прикладом безперервності та тривалості торговельного форпосту, що з’єднував різні чорноморські торгові шляхи.
Херсонес Таврійський та його хора — це розташовані відокремлено на периферії сучасного м. Севастополя залишки античного міста та сільськогосподарської околиці, яка забезпечувала його існування. Поліс разом із його хорою є визначним зразком стародавнього культурного ландшафту. Законсервовані археологічні руїни міста зберігають нижні частини мурованих із каменю будівель і споруд 5 ст. до н. е. — 13 ст. Збережено міське розпланування. Довкола городища, оточеного кам’яними мурами з баштами, збережено фрагменти величезної системи розмежування земель із понад 400 однакових, прямокутних у плані ділянок на площі 10 000 га. Близько половини території хори втрачено через міську забудову, але найкраще збережені частини з археологічними залишками заміських садиб з будинками й оборонними баштами узято під охорону. Це забезпечує достатню репрезентативність унікального ландшафту хори. На території городища (власне міста) є кілька комплексів громадських будівель і житлових кварталів, а також ранньохристиянські пам’ятки поряд із римськими та середньовічними баштовими укріпленнями та системами водопостачання. Дотепер добре збережено південно-східну дільницю міського оборонного муру з баштами й міською брамою, яка закривалася дерев'яними воротами з засувом і залізними ґратами. У північно-західній частині городища вздовж берега збережено залишки так званого приморського оборонного муру. Тепер висота стін і башт середньовічних укріплень на вцілілих дільницях сягає 12–16 м при товщині стін близько 4 м. Археологи розкопали близько 10 із 40 га міської території, що дозволило добре зрозуміти історію та розвиток міста. У хорі виконано менше розкопок, але її структуру та розташування вивчено достатньо добре. До 2014 значних обсягів робіт тут не виконували, обмежуючись консервацією окремих об'єктів. Це уможливило збереження високого ступеня автентичності як форми, так і матеріально-технічної структури окремих пам'яток та всього комплексу їх. Проте на автентичність негативно впливають як видимі з території пам'ятки сучасні зависокі будівлі і споруди м. Севастополя, так і російські військові частини, розміщені довкола пам'ятки, зокрема в її буферних зонах.
Галерея
|
Херсонес Таврійський та його хора під тимчасовою російською окупацією
Від 03.2014 Україна втратила контроль над пам’яткою внаслідок окупації Криму РФ. 03.10.2015 уряд РФ своїм незаконним розпорядженням вніс Національний заповідник «Херсонес Таврійський» як «федеральну власність» до Єдиного державного реєстру об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів РФ. ЮНЕСКО не визнала російської юрисдикції щодо цієї пам’ятки. Указом президента РФ 05.12.2015 Музей-заповідник «Херсонес Таврійський» внесено до «особливо цінних об’єктів культурної спадщини народів РФ». Виконуючи вказівку В. Путіна про перетворення Херсонеса Таврійського на «Мекку (!) російського православ’я» на базі заповідника розбудували й розширили чоловічий монастир та безпосередньо на пам’ятці почали будувати культурно-просвітницький «музей християнства» для наближеного до Путіна митрополита Тихона (Шевкунова) (нар. 1958; РФ). На території пам’ятки виконують масштабні археологічні розкопки всупереч забороні, що міститься у Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, яку ратифікувала РФ. При цьому археологічні знахідки з території пам’ятки та музейні предмети з експозиції і фондів музею заповідника незаконно вивозять у РФ (вивезено понад 4 000 одиниць зберігання). Під час виконання масштабних будівельних робіт (зведення тимчасового театру просто неба 2018–2019, будівництво капітальної споруди театру від 2023) будівельна техніка зруйнувала археологічні й архітектурні пам’ятки, зокрема й доби античності. Ці проблеми Виконавча рада ЮНЕСКО розглядала двічі 2018, проте питання моніторингу пам’ятки силами фахівців міжнародних організацій не було вирішено через спротив РФ.
Унаслідок варварських злочинів російських окупантів 23.07.2026 «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» занесено ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою (англ. List of World Heritage in Danger).
Значення
Херсонес Таврійський та його хора, стародавнє місто внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 1411. Згідно з рішенням Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пам’ятка відповідає двом критеріям:
- Херсонес Таврійський є видатним фізичним свідченням обміну, який відбувався між Грецією, Римською, Візантійською імперіями та населенням на північ від Чорного моря. Поліс та його хора виділяються тим, що зберегли свою роль центру комунікацій із обміном впливами та взаємозаплідненням різних культур протягом дуже тривалого часу, причому ця роль була безперервною впродовж тисячоліть.
- Херсонес Таврійський та його хора репрезентують реліктовий сільськогосподарський ландшафт великої та місцями добре збереженої системи розподілу землі, яка раніше складалася з понад 400 однакових наділів, пов’язаних із полісом. Залишки межових, розподільних стін, укріплень, садиб і характерної розпланувальної мережі оприявлюють спосіб життя жителів міста та ілюструють сільськогосподарське використання ландшафту.
Крім того, це визначний приклад демократичного суспільного устрою античного поліса, пов'язаного з конкурентноспроможною економікою.
Додатково
Минувшина Херсонеса — це, крім історії економічного успіху, ще й літопис успішної і тривалої демократії. В античну добу на кримській землі було поставлено своєрідний соціальний експеримент: тут протягом кількох сторіч змагалися дві системи: поліс із демократичним устроєм (Херсонес) успішно конкурував із монархією (Боспорське царство зі столицею у м. Пантікапеї, тепер м. Керч). Суспільні відносини в демократичному полісі характеризує громадянська присяга Херсонеса, викарбувана на мармуровій плиті на початку 3 ст. до н. е., що експонується в музеї заповідника: «Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами й богинями олімпійськими, що я буду разом з усіма, коли йтиметься про свободу поліса і громадян, і не зраджу ні Херсонеса, ні Керкинітіди, ні Калос-Лімена — нічого нікому, ні варварові, ні еллінові, але буду оберігати все це для херсонеського народу. Я не буду зазіхати на демократичний лад і нікому не дозволю цього. Я буду служити народу. Я не буду давати або приймати дарунки на шкоду полісу і громадянам. Я не буду організовувати змови...»
(Цит. за: Кримський Херсонес. Місто, хора, музей та околиці. Austin, Texas : Institute of Classical Archeology The University of Texas at Austin, 2003. С. 136).
Джерело
- Ancient City of Tauric Chersonese and its Chora // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1411
Література
- Кримський Херсонес. Місто, хора, музей та околиці. Austin : Institute of Classical Archeology The University of Texas at Austin, 2003. 232 с.
- Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (V ст. до н. е. — XIV ст. н. е.): пропозиція України для внесення до Списку всесвітньої спадщини. Севастополь : Національний заповідник «Херсонес Таврійський», 2011. 28 с.
- Вечерський В. Херсонес зараховано до всесвітньої культурної спадщини // Українська культура. 2013. № 6 (1014). С. 79–81.
- Бобровський Т. Номінація для занесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (V ст. до н. е. — XIV ст. н. е.) // Історико-культурні заповідники: Номінаційні досьє об’єктів культурної спадщини, що запропоновані Україною для занесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Київ : Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень, 2014. С. 9–112.
- Вечерський В. Охорона культурної спадщини ЮНЕСКО в Україні // Вступ до музеєзнавства і пам’яткознавства / За наук. ред. О. М. Гончарової, С. Ж. Пустовалова. Київ : Ліра-К, 2019. С. 287–298.
- Вечерський В. Пам’ятки всесвітньої спадщини в контексті принципів ICOMOS та законодавства України // Вступ до музеєзнавства і пам’яткознавства / За наук. ред. О. М. Гончарової, С. Ж. Пустовалова. Київ : Ліра-К, 2019. С. 7–16.
- Самуха Є. Загрози втрати об’єкту світової та української культурної спадщини «Херсонесу Таврійського» як наслідок російської окупації // Пам’ятки України: національна спадщина. 2019. № 4–6. С. 50–52.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Херсонес Таврійський та його хора, стародавнє місто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Херсонес Таврійський та його хора, стародавнє місто (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.09.2024
