Фішер фон Ерлах, Йоганн Бернгард

Фішер фон Ерлах, Йоганн Бернгард.
Портрет роботи А. Маньокі 1723 р.

Фішер фон Ерлах, Йоганн Бернгард (Fischer von Erlach, Johann Bernhard)
Справжнє прізвище	Фішер
Народження	20.07.1656
Місце народження	Грац
Смерть	05.04.1723
Місце смерті	Відень
Місце поховання	Відень, Святого Стефана собор у Відні
Місце діяльності	Австрія
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	бароко

Палац Шенбрунн у Відні

Колегіатська церква в Зальцбурзі

Церква Святого Марка в Зальцбурзі

Фасад старої ратуші у Відні

Фі́шер фон Е́рлах, Йога́нн Бе́рнгард (нім. Fischer von Erlach, Johann Bernhard; 20.07.1656, м. Грац, федеральна земля Штирія, Австрія — 05.04.1723, м. Відень, Австрія) — архітектор, історик архітектури, представник стилю бароко, автор низки споруд у Центральній Європі.

Життєпис

Народився в інтелігентній міщанській сім’ї. До 1696 мав прізвище Фішер. Його дід Симон Вішер (1598–1653; Австрія) був книготорговцем; батько Йоганн Баптист Фішер (1626–1702; Австрія) — скульптором; мати Анна Марія Фішер (1618–1677; Австрія), у першому шлюбі Ерлахер, була удовою скульптора Себастіяна Ерлахера (1609; тепер Німеччина — 1649; Австрія).

Спершу навчався малюванню і скульптурі у батька. Поїхав 1670 до м. Рима, де став навчатися у вихідця із Тіроля, папського художника і скульптора Й. П. Шора (1615; Австрія — 1674; тепер Італія), котрий працював над завершенням художнього оформлення собору Святого Петра в Римі разом із Дж. Л. Берніні. Під впливом спілкування з Дж. Л. Берніні та знайомства з творами Ф. Борроміні зацікавився архітектурою і став вивчати її. Під впливом колишньої королеви Швеції Христини І (мешкала у м. Римі, колекціонувала твори мистецтва й спілкувалася з митцями) зацікавився старожитностями, зокрема й історією світової архітектури. Опанував скульптурні техніки ліплення, різьблення по мармуру, медальєрства, виготовлення моделей скульптур і архітектурних деталей.

У м. Неаполі 1682–1684 виконував художні замовлення короля Іспанії. 1686 повернувся до м. Граца, отримав там замовлення на художні роботи й виїхав до м. Відня. Там 1687–1688 брав участь у створенні так званої Чумної колони на Грабені (пам’ятник вдячності Всевишньому за припинення епідемії чуми) і розробив проєкт бельведера для палацу князя Ліхтенштейна, після чого його представлено до імператорського двору. Для імператора Леопольда І Габсбурга виконав 1688 свій перший варіант проєкту палацу Шенбрунн (див. Шенбрунн, палац і парки), який відхилено через гігантоманію. Від 1689 став навчати архітектурі спадкоємця, майбутнього імператора Йосифа І. 1691 спорудив тріумфальні арки для урочистого в’їзду імператора до м. Відня, які отримали значний позитивний відгук серед віденської публіки, ознаменувавши послаблення італійського мистецького впливу і «тріумф німецького мистецтва».

Від 1694 — імператорський придворний архітектор та інженер. 1696 представив імператору новий, більш реалістичний проєкт будівництва палацу Шенбрунн, який було взято за основу для подальшої роботи, а автора імператор нобілітував як імперського лицаря з правом успадкування шляхетства (див. Шляхта). Лицарський титул утворено на основі батькового прізвища з додаванням традиційної частки «фон» і скороченого варіанта прізвища матері архітектора у її першому шлюбі. Його також називали Фішером фон Ерлахом-старшим, оскільки молодшим був син, архітектор Йозеф Емануєль Фішер фон Ерлах (1693–1742; Австрія), котрий від 1711 працював разом із батьком, а після смерті його завершив найвизначніші будови, отримавши за це титул барона.

1694–1699 працював у м. Зальцбурзі, виконуючи замовлення місцевого князя-єпископа. 1704 їздив вивчати архітектурний досвід до Пруссії, Нідерландів та Англії. 1705 Фішера фон Ерлаха призначено головним інспектором усіх придворних та розважальних споруд.

Товаришував із Г. В. Ляйбніцем, котрий поважав його за універсальність наукових знань і художнього таланту, вважав гідним бути академіком у складі академії наук, стимулював розвиток наукових і винахідницьких здібностей сина Йозефа Емануеля.

Діяльність

Провідний архітектор центральноєвропейського бароко, що належить до динамічного напряму цього загальноєвропейського стилю. Спеціалізувався на створенні церков і палаців. На ранньому етапі творчості під впливом римських витворів Дж. Л. Берніні й Ф. Борроміні застосовував ускладнені геометричні форми у проєктованих спорудах (це особливо помітно у п’яти церквах у м. Зальцбурзі та палацах на теренах сучасної Чехії). Від початку 18 ст. став використовувати строгі форми ордерної архітектури (див. Ордер архітектурний), суголосні двом стилістикам: високого ренесансу у м. Римі, зафіксованій творчістю Д. Браманте, та французьких представників класичного напряму бароко.

На цю добу (кінець 17 — початок 18 ст.) припадає початок вивчення всесвітньої історії архітектури. Фішер фон Ерлах цікавився цим замолоду, а у зрілому віці 16 років поклав на вивчення архітектурної спадщини різних народів світу. При цьому архітектуру Стародавнього Єгипту, Давньої Греції, Давньої Персії, Китаю і Османської імперії він студіював за вторинними джерелами, оскільки ніколи не відвідував ті місцевості. 1721 видав книгу «Нарис історичної архітектури в ілюстраціях різних відомих будівель античності та іноземних народів», у якій подано високохудожні авторські увражі (кресленики й перспективні архітектурні зображення) пам'яток всесвітньої архітектури: храм царя Соломона в Єрусалимі, єгипетські піраміди в Гізі, мавзолей у Галікарнасі, храм Артеміди в Ефесі, Александрійський маяк, Парфенон в Афінах, Золотий будинок імператора Нерона в Римі, кілька римських тріумфальних арок, замок Святого Ангела у Римі, палац Діоклетіана у м. Спліті, руїни м. Пальміри, руїни палацу в Персеполі, Стоунхендж (див. Стоунхендж, Ейвбері та прилеглі комплекси), три головні мечеті м. Стамбула, Кааба (м. Мекка), палац китайських імператорів у м. Пекіні. Їх доповнюють власні проєкти Фішера фон Ерлаха: палац Шенбрунн та церква Святого Карла Борромея у Відні, колегіальна церква у Зальцбурзі тощо. У такому представленні всесвітньої історії архітектури автор відійшов від європоцентричності на користь глобального бачення процесів розвитку світового зодчества. Не має переконливого пояснення відсутність творів романського стилю, готики й ренесансу (при тому, що ренесансну стилістику він не тільки добре знав, а й розвивав її у власній творчості від початку 18 ст.).

Найзначнішими творами зодчого визнано церкву Святого Карла Борромея (з її складною символікою, для розуміння якої необхідні глибокі знання історії світової цивілізації) та палац Шенбрунн (який початково мав стати «другим Версалем», але після кількох коригувань проєкту перетворений на оригінальний палацово-парковий ансамбль).

Серед творів найважливіші (більшість в Австрії):

палац Шенбрунн 1687–1701;
Троїцька церква у м. Зальцбурзі 1694–1702;
колегіатська церква у м. Зальцбурзі 1696–1707;
церква Святого Марка у м. Зальцбурзі 1699–1705;
реконструкція старої ратуші у м. Відні 1699–1706;
Богемська (Чеська) придворна канцелярія у м. Відні 1708–1714;
палац Траутзон у м. Відні 1710–1712;
церква Святого Карла Борромея у Відні 1714–1739;
бібліотечний корпус палацу Гофбург у м. Відні (реалізував син архітектора 1723–1726);
проєкт Зимової школи верхової їзди у комплексі палацу Гофбург у м. Відні (реалізував син архітектора 1729–1735).

Богемська (Чеська) придворна канцелярія у Відні
Палац Траутзон у Відні
Церква Святого Карла Борромея у Відні
Бібліотечний корпус палацу Гофбург у Відні
Зимова школа верхової їзди у комплексі палацу Гофбург у Відні
Медаль 1719 р. з портретним зображенням архітектора
Палац імператора Діоклетіана у Спліті. Гравюра
Проєкт палацу Шенбрунн у Відні. Гравюра
Колегіатська церква у Зальцбурзі. Гравюра

Визнання

Фішера фон Ерлаха-старшого вважають видатним архітектором Австрії, котрий створив репрезентативний архітектурний образ імперії Габсбургів на період від початку 18 ст. до її розпаду 1918. Пам’ятник йому у Відні встановлено 1867; там само його іменем названо вулицю і площу (1875), меморіальну таблицю на місці його колишнього будинку (знищеного пожежею 1742) установлено 1908.

Витвори Фішера фон Ерлаха у Відні та Зальцбурзі є складниками трьох пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Шенбрунн, палац і парки; Відня історичний центр; Зальцбурга історичний центр.

Джерела

UNESCO World Heritage Centre: Palace and Gardens of Schönbrunn. URL: https://whc.unesco.org/en/list/786
UNESCO World Heritage Centre: Historic Centre of Vienna // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1033
UNESCO World Heritage Centre: Historic Centre of the City of Salzburg. URL: https://whc.unesco.org/en/list/784/

Література

Kunoth G. Die Historische Architektur Fischers von Erlach. Düsseldorf : Schwann, 1956. 244 s.
Лібман М. Деякі особливості архітектури барокко в Середній та Східній Європі // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 23–29.
Lorenz H. Johann Bernhard Fischer von Erlach. Zürich-München-London : Verlag für Architektur, 1992. 176 s.
Sedlmayr H. Johann Bernhard Fischer von Erlach. Stuttgart 6 Deutsche Verlags-Anstalt, 1997. 448 s.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 182–183.
Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 168–169.
Kluckert E. Art and Architecture in the Seventeenth and Eighteenth Centuries, Baroque and Rococo // Vienna: Art and Architecture. Vienna : H. F. Ullmann, 2008. P. 44–143.
Karner H., Schütze S., Telesko W. (Hrsg.). Johann Bernhard Fischer von Erlach (1656–1723) und die Baukunst des europäischen Barock. München : Hirmer, 2022. 400 s.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Фішер фон Ерлах, Йоганн Бернгард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Фішер фон Ерлах, Йоганн Бернгард (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.03.2026