Старцев, Йосип Дмитрович
|
Старцев, Йосип Дмитрович | |
|---|---|
| Народження | 17 ст.«ст.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 17. |
| Місце народження | не з'ясовано |
| Смерть | 1719 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Москва |
| Місце діяльності | Україна, Росія |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | бароко мазепинське |
Ста́рцев, Йо́сип Дми́трович (рос. Старцев Иосиф Дмитриевич; сер. 17 ст., місце народження не з’ясовано — 1719, м. Москва, тепер РФ) — архітектор, будівничий соборів Микільського і Братського монастирів, інших споруд у м. Києві, представник мазепинського бароко.
Життєпис
Походження і справжнє прізвище архітектора і його батька — московського будівничого Д. Старцева (17 ст.; тепер РФ) не з’ясовано. Дослідники з РФ вважали їх росіянами, І. Грабар аргументовано це спростував, а українські історики архітектури (Д. Антонович, В. Січинський, М. Цапенко, Г. Логвин, В. Вечерський та інші) вважали їх українцями з родовим прізвищем Старченко, які переїхали для роботи в Московське царство. Прізвища будівничих Старченків згадано у документальних джерелах Гетьманщини, зокрема й будівничого Києво-Печерської лаври першої чверті 18 ст. Федора Старченка, ймовірного молодшого брата Й. Старцева. Гетьман І. Мазепа у своєму листі називає Й. Старцева за московським звичаєм «москвичин Йосип Дмитрієв», що вказує не на походження, а на його тогочасну (1690) роботу у м. Москві.
Професійну працю розпочав у 1670-х під керівництвом батька, виконуючи разом з ним реконструкцію, ремонт та будівництво споруд у м. Москві, зокрема в урядових будівлях — корпусах Посольського і Малоросійського приказів. Перша документально зафіксована його робота — влаштування даху палат Казенного двору у м. Москві 1676. 1690–1693 постійно працював у м. Києві, виконуючи замовлення гетьмана І. Мазепи. Після 1693 керував будівництвом різних споруд у містах Смоленську, Москві, Таганрозі, відвідуючи м. Київ, де його авторству приписують спорудження житлового будинку Биковського на Подолі (після 1695) та реконструкцію Старого академічного корпусу Києво-Могилянської академії (1704). 1714 після заборони мурованого будівництва скрізь у Московському царстві, окрім м. Санкт-Петербурга, постригся у ченці в одному з монастирів м. Москви, де й помер після 1719. Це з’ясувалося 1721, коли його спробували знову запросити для роботи у м. Київ.
Діяльність
Поєднував добру інженерну підготовку з талантом архітектора-художника, який досконало володів трьома стилістиками: європейського бароко; його провінційним варіантом на Московщині — так званим наришкінським бароко; мазепинським бароко, одним із провідних творців якого він став разом з іншими будівничими тієї епохи. На початку діяльності багато працював як інженер-будівельник. Набутий досвід застосував у м. Києві, споруджуючи великі, конструктивно складні мазепинські собори, забезпечуючи їхню надійність і довговічність у несприятливих геологічних умовах (на просадних ґрунтах наддніпрянського правобережного плато та заболоченій надзаплавній терасі у долині р. Дніпра).
Наймасштабнішу новаторську працю зодчого було змарновано. 1702–1709 він за наказом царя Петра І збудував у Приазов’ї нове місто з населенням 8 тис. осіб — Таганрог: муровані Троїцький собор, ратушу, палац Петр І, будинок воєводи, складські споруди, 206 мурованих і 162 дерев’яних будинків, забрукований узвіз до гавані, розпланував вулиці, площі, бульвари. Усе це було зруйновано дощенту 1712 у зв’язку з тим, що після поразки армії Петра І у Прутському поході цар підписав капітуляцію 1711, згідно з якою терени Приазов’я повернули Османській імперії, знищивши там фортеці й міста.
Найвизначніші київські споруди зодчого знищила радянська влада протягом 1934–1962: це споруди Братського Богоявленського монастиря та Микільського монастиря [див. Микільський (Військовий) собор у Києві]. Гетьман І. Мазепа 1690 (за іншими даними 1689) найняв зодчого для зведення обох монастирських соборів. Зразками для них, на які вказав гетьман, були збудовані раніше за проєктами Й. Б. Зауера собори Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові та Мгарського Спасо-Преображенського монастиря.
У м. Києві зі Старцевим співпрацював архітектор І. Зарудний, який брав учасить у проєктуванні обох споруд. 1693, не завершивши опорядження київських храмів, Старцев зібрався їхати у м. Смоленськ, щоб будувати там монастирський собор. Гетьман І. Мазепа поскаржився на нього у Москву молодим царям Івану й Петру Олексійовичам й отримав відповідь, що він може використовувати зодчого за потребою — у Батурині, Києві чи деінде, не відпускаючи його з України навіть до м. Москви. Понад те, відповідний царський указ містив погрозу «майстрові мулярських справ»: конфіскувати його майно, якщо він 1694 не завершить будови гетьмана І. Мазепи.
1690-ті, коли Старцев працював у м. Києві, стали часом найвищих мистецьких досягнень і найширшого розмаху архітектурно-будівничої діяльності в Україні. В архітектурних творах мазепиної доби яскраво відбився комплекс спадкоємності щодо княжої Давньої Русі-України. Це ознаменовано прямим відродженням архітектурного типу великокняжого собору 11–12 ст., тому створені Старцевим обидва київські собори відзначалися особливою монументальністю. Вони хрестовокупольні, тринавові шестистовпні з виділеним трансептом і двома ризалітами на головному західному фасаді, триапсидні, п’ятибанні. Це було втілення гетьманової амбіційної архітектурно-будівельної програми, талановитим виконавцем якої став Старцев. Суть її — не меценатство І. Мазепи, а реалізація продуманої державницької політики щодо створення гідного, представницького архітектурного середовища, суголосного зрослим суспільним потребам і можливостям. З цим пов’язана й особлива «київська» стилістика будов Старцева, відмінна від його ж творів на теренах Московського царства: київські собори, в яких застосовано ордер архітектурний, оприявнюють проникнення у Наддніпрянщину європейського бароко класичного напряму.
Твори:
- церква Спаса за Золотими ґратами у Московському кремлі 1677–1681;
- реконструкція фасадів Грановитої палати у Московському кремлі 1682;
- Трапезна палата Симонового монастиря у м. Москві 1683–1685;
- Богоявленський собор Братського Богоявленського монастиря у Києві 1690–1693 (не збережено);
- Микільський (Військовий) собор у Києві 1690–1693 (не збережено);
- трапезна Микільського монастиря у Києві 1693 (не збережено);
- надбрамний корпус «Теремок» при в’їзді на Крутицьке митрополиче подвір’я у Москві 1693–1694;
- реконструкція Старого академічного корпусу Києво-Могилянської академії 1704;
- створення і забудова нового міста Таганрога 1702–1709 (не збережено);
- церква Святого Миколи на Болвановці у м. Москві 1712.
Визнання
З іменем Старцева пов’язані найвищі мистецькі досягнення стилю мазепинського бароко, а за взірцем обох його київських соборів пізніше споруджено соборні храми у містах Глухові, Ніжині, Полтаві, Ромнах. За висновком І. Грабаря, «московський зодчий» Йосип Дмитрович Старцев тільки іноді й лише в деталях якого-небуть порталу здається московитом, але в більшості своїх творів справляє враження українця, вихованого в «польських» (насправді — європейських) традиціях.
Додатково
1683–1685 Старцев збудував трапезну палату Симонового монастиря у м. Москві на замовлення його архімандрита, українця Гавриїла (Домецького). Барокова стилістика цієї споруди обурила московську владу і Г. Домецького як замовника звинуватили в тому, що він увесь Симонів монастир переламав і перебудував, пишно, хвацько і строкато оздобив його «латинськими штуками», а при цьому Київ хвалив понад усяку міру, московитське духовенство називав неуками й невігласами, а українців — просвітителями Московщини. За це архімандрита заслано на Північ до Валдайського Іверського монастиря (тепер Новгородська область, РФ).
Цитата
З листа гетьмана І. Мазепи до царів Івана і Петра Олексійовичів від 21.05.1693, який привіз у м. Москву І. Зарудний:
«Подрядился мні москвичин, камяного діла мастер Іосиф Дмитріев, выставити в Кіеві дві церкви каменных, одну у монастирі братском святых Богоявленій, а другую у монастирі пустинном святого чудотворца, за якое обоих діло уже я ему ма(стеру) подлуг умовы, отдалем все деньги, именно, пять тысяч ру(блів), так же борошно и солонины (отда)лем, а діл церквей оных еще много не приведено в свое совершенство.»(Цит за кн.: Грабарь И. Э. Каменное церковное зодчество на Украине // История русского искусства. Архитектура : в 6 т. Москва : И. Кнебель, 1914. Т. 2. С. 397.)
Література
- Грабарь И. Э. Каменное церковное зодчество на Украине // История русского искусства. Архитектура : в 6 т. Москва : И. Кнебель, 1914. Т. 2. С. 394–401.
- Січинський В. Йосип Старченко // Історія українського мистецтва: Архітектура. Нью-Йорк : Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1956. Т. 1. С. 120.
- Карпинский Г. Новые данные к биографии зодчих Старцевых // Архитектурное наследство. № 10. Москва, 1958. С. 205–206.
- Грабар І. Архітектурні взаємозв’язки України з Росією // Пам’ятки України : історія та культура. 1995. № 1. С. 82–92.
- Вечерський В. Архітектурні фундації гетьмана Івана Мазепи // Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. Київ : АртЕк», 2003. С. 36–43.
- Вечерський В. Архітектура 2-ї половини XVII — 70-х років XVIIІ ст. // Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 192–243.
- Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. Київ : Києво-Могилянська академія, 2005. 304 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Старцев, Йосип Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Старцев, Йосип Дмитрович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.09.2025
