Зарудний, Іван Петрович
Зару́дний, Іва́н Петро́вич (1670, Україна — 1727, м. Санкт-Петербург, тепер Росія) — архітектор і скульптор, представник українського бароко, автор низки споруд в Україні та Росії.
|
Зарудний, Іван Петрович | |
|---|---|
| Народження | 1670 |
| Місце народження | Україна |
| Смерть | 1727 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія |
| Місце діяльності | Україна, Росія |
| Напрями діяльності | архітектура |
Життєпис
Походив із козацько-старшинського (шляхетського) роду. Місце народження не з’ясовано (за різними даними — м. Київ, Волинь, Слобожанщина). У 1680-х навчався у Києво-Могилянській колегії (згодом — Києво-Могилянська академія), де його помітив префект колегії Стефан (Яворський) і порекомендував гетьману І. Мазепі, який призначив його на службу в Генеральну військову канцелярію у м. Батурині. Від 1690 виконував дипломатичні доручення гетьмана, періодично приїжджаючи до м. Москви як його довірений представник. Там познайомився з царем Петром І і згодом став виконувати його архітектурні доручення (перше з відомих — спорудження дерев’яної тріумфальної арки у м. Москві 1696). Поширена документально не підтверджена версія про участь Зарудного протягом 1690-х у проєктуванні Богоявленського собору Братського Богоявленського монастиря у Києві, Микільського (Військового) собору в Києві та реконструкції в стилі українського бароко П’ятницької церкви в Чернігові. Наприкінці 18 ст. виїздив до Польщі та Італії з метою удосконалення фахових умінь як архітектора і скульптора. За висловом І .Грабаря, з усіх творчих загадок життєвого шляху Зарудного одна є особливо нестерпною: як і де він набув своєї фантастичної архітектурної майстерності? 1701 іменним царським указом Зарудного призначено на службу у м. Москві для виконання царських замовлень. Згодом переїхав до м. Санкт-Петербурга, де, як наближений до монарха архітектор, посідав високі посади. Як і більшість українців, у документах Московського царства його називали іноземцем, але від 1717 цей термін щодо Зарудного не вживали.
Діяльність
1707 очолив «Ізуграфську палату», створену Синодом для здійснення державного нагляду й контролю за виготовленням ікон та іконостасів. Сам опрацював проєкти і створив 7 іконостасів у стилі бароко (збережено 2). Йому ж підпорядкували «Оружейну палату» у Московському кремлі, де виготовляли іконостаси для найбільших соборів. У документах іменувався «супер-інтендантом», а у листах до О. Меншикова від 1710 підписувався як «головний над житлами директор Іван Зарудний», з чого дослідники зробили висновок, що він був, фактично, найпершим головним архітектором м. Москви. 1706 за його проєктом там збудовано великий дерев’яний госпіталь, 1723 — споруду Священного Синоду (обидві не збережено). Як художник і архітектор був митцем стильової епохи бароко, одним із тих, хто сформував мистецькі уподобання і панівний стиль на початку формування Російської імперії. Його творчість, що спиралася на традиції українського мистецтва, сприяла перенесенню на північ мистецького досвіду української архітектури, пластики, декоративно-ужиткового мистецтва. Водночас став посередником у засвоєнні верхівкою Московського царства художнього досвіду й стилістики Західної Європи. Випрацював власний, глибоко індивідуальний стиль, за яким дослідники впізнають його твори навіть тоді, коли авторство документально не підтверджено. Створена Зарудним церква Архангела Гавриїла (Меншикова вежа) у м. Москві стала не тільки найвищою спорудою в місті (тепер це не так, оскільки високий вінчальний шпиль втрачено внаслідок пожежі), а й продемонструвала новаторську на той час європейську барокову стилістику посеред патріархального архітектурного середовища. Архітектурний образ цієї споруди настільки вразив Петра І, що він наказав архітектору Д. Трезіні (1670; Швейцарія — 1734; тепер Росія) збудувати головну архітектурну домінанту нової столиці — дзвіницю Петропавлівського собору Петропавлівської фортеці у м. Санкт-Петербурзі за зразком Меншикової вежі.
Серед творів Зарудного:
- тріумфальна арка на честь здобуття фортеці Азова у м. Москві 1696 (не збережено);
- Спаський собор Заіконоспаського монастиря у м. Москві 1701–1720;
- реконструкція палат А. Кирилова на Берсенівській набережній у м. Москві 1703–1711;
- церква Архангела Гавриїла (Меншикова вежа) у м. Москві 1704–1707;
- церква Святого Іоанна Воїна на Якиманці у м. Москві 1704–1713;
- надбрамна церква Донського монастиря у м. Москві 1714;
- Петропавлівська церква на Новій Басманній вулиці у м. Москві 1719;
- тріумфальна арка біля Священного Синоду в Китай-городі у м. Москві на честь мирного договору зі Швецією 1721–1723 (не збережено);
- іконостас Спасо-Преображенського собору в м. Таллінні 1722;
- іконостас Петропавлівського собору Петропавлівської фортеці у м. Санкт-Петербурзі 1722–1726.
Визнання
Протягом першої чверті 18 ст. був найавторитетнішим архітектором, скульптором, художником і декоратором у Московській державі. За висновком І. Грабаря, різнобічні таланти цього генія примушують згадати велетнів архітектури й мистецтва італійського Відродження.
Література
- Кучерук О. Головний архітектор Москви // Пам’ятки України. 1990. № 4; 1991 № 1. С. 44–47.
- Логвин Г. Іван Зарудний — видатний український мистець // Теорія та історія архітектури і містобудування. 1998. Вип. 3. С. 20–26.
- Мельниченко В. «Пішли в Московію від мене письмена…» «Кияни в Московській Русі — господарі становища…» Феномен Івана Зарудного // Світогляд. 2018. № 1 (69). С. 14–16.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Зарудний, Іван Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Зарудний, Іван Петрович (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.07.2024
