Спаська церква в Полтаві

Спаська церква в Полтаві перед реконструкцією 1845. Літографія І. Селезньова за малюнком М. Арандаренка
Спаська церква в Полтаві. Загальний вигляд.
Фото Вечерського В. В.
План
Загальний вигляд разом з Воскресенською церквою і пам’ятником Петру І. Фото кін. 19 ст.
Загальний вигляд з дзвіницею та огорожею. Фото кін. 19 ст.
Дзвіниця та Спаська церква в Полтаві.
Фото Вечерського В. В.

Спаська церква в Полтаві — сакральна споруда, пам’ятка архітектури національного значення, Україна. Розташована посеред невеликої площі в історичному центрі міста (вул. Соборності, 10), є важливим архітектурним та змістовним акцентом в історично сформованому міському середовищі.

Історична довідка

Дерев'яну Спаську церкву зведено 1706 в межах Полтавської фортеці поблизу Курилівської брами на місці згорілої 1704 Спасо-Преображенської церкви настоятелем тієї церкви Іваном Світайлом. Допомогав у спорудженні церкви полтавський полковник І. Іскра. Після Полтавської битви влітку 1709 у цій церкві слухав урочистий подячний молебень за перемогу над шведами московський цар Петро I, а на площі біля церкви було поховано загиблих захисників Полтавської фортеці. 1710 поряд зі Спаською церквою з матеріалу розібраного дерев'яного собору полтавського Хрестоздвиженського монастиря стараннями І. Світайла було споруджено Преображенську церкву. Після цього Спаську церкву стали використовувати як бічний вівтар нової церкви.

У Спаській церкві зберігалися подаровані парафіянами старовинні книги, серед них: стародруки Євангелій (1644, 1698); «Анфологіон» львівського видання 1651; «Апостол». Інтер’єр прикрашали, зокрема, 7 полотен із зображенням семи Вселенських соборів [за словами археолога і краєзнавця Василя Остаповича Бучневича (1860–1928), «дуже чудові за древністю й міцністю малярства»], написаних 1676 іконописцем Герасимом Німим (дати народження і смерті невідомі).

1811 Преображенську церкву розібрали й перенесли її церковне начиння до Спаської церкви. Картини зі зображенням Вселенських соборів були поміщені нижче підбанника, у центрі над триярусним іконостасом. Зберігалися у церкві до Другої світової війни.

1837 спадкоємець російського престолу Олександр Миколайович (майбутній імператор Олександр II) разом з поетом В. Жуковським відвідав церкву й ініціював збирання пожертв на її збереження як історичної пам'ятки. 1845 на зібрані кошти (25 тис. рублів сріблом) за проектом архітектора А. Тона навколо дерев'яної церкви з відступом від її стін змуровано цегляний «футляр» у вигляді одноверхого храму.

1847 з заходу перед церквою збудовано муровану двоярусну дзвіницю. 1890 церковну територію обведено мурованою огорожею з кованими залізними ґратами. Дзвіницю розібрано в 1930-х (коли церкву було закрито). 1945 служба в церкві відновилася.

2009 відбудовано дзвіницю у формах, близьких до первісних. Станом на 2020 між церквою і дзвіницею стоїть капличка, споруджена у 2000-х.

Характеристика

Дерев'яну церкву складено з дубових брусів. Вона тридільна, з західним притвором-ґанком, прямокутними зрубами й одним однозаломним (див. Залом в архітектурі) верхом, укритим ґонтом. Перехід від четверика нави до восьмерика верху — за допомогою плоских трикутних пандативів. Пам’ятка за незначних фізичних розмірів виглядала досить монументальною через свою масивність і приземисті пропорції, нехарактерні для української народної дерев’яної сакральної архітектури. Загальний вигляд цієї дерев’яної церкви перед побудовою мурованого «футляру» зафіксовано в іконографічних матеріалах 1830-х.

Відповідно до об'ємно-просторової структури дерев'яного храму його мурований «футляр» також тридільний, з прямокутними дільницями плану й приземкуватим верхом. Вівтарний і західний об’єми мають високі двосхилі дахи, що утворюють масивні трикутні фронтони на західному і східному фасадах пам’ятки. Все це надає храмові досить архаїчного вигляду. Вікна — прямокутні, дверні прорізи — зі зрізаними верхніми кутами. У центральному четверику вікна влаштовано у два яруси. Західний притвор на південному й північному фасадах має по одному строєному вікну за композиційною схемою, характерною для української монументальної дерев’яної архітектури 18 ст.: середнє вікно дещо вище, ніж бічні, які його фланкують. Так досягається відносно краща освітленість інтер’єру. Відстань від стіни автентичної дерев’яної церкви до стіни мурованого «футляру» від 0,5 до 1,0 м. Стіни мурованої з цегли конструкції зовні й усередині потиньковані й побілені, дахи та баня укриті покрівельною сталлю по дерев'яних кроквах і кружалах, пофарбовані в зелений колір. Маківка на глухому ліхтарику і хрест позолочені.

Значення

Спаська церква — єдиний збережений на Полтавщині зразок дерев'яного храму 18 ст., один із найперших прикладів консервації історичних споруд. Один із історичних раритетів часів Полтавської битви 1709. Цим визначається унікальна історико-культурна й меморіальна цінність пам’ятки.

Література

  1. Очерки России, издаваемые Вадимом Пасссеком. Кн. 1. Санкт-Петербург, 1838. С. 219–224.

Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. Полтава, 1901.

  1. Рудинський М. Архітектурне обличчя Полтави. Полтава, 1919. URL: https://uk.wikisource.org/wiki/Архітектурне_обличчя_Полтави
  2. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. Київ : Українська енциклопедія, 1992. С. 886–887.
  3. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 198.
  4. Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 224–225.
  5. Спасская церковь. URL: http://www.museum.poltava.ua/Poltava/Spaskaya/Spaskaya.htm

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спаська церква в Полтаві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спаська церква в Полтаві (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.02.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ