Котора природний і культурно-історичний регіон
|
Котора природний і культурно-історичний регіон | |
|---|---|
| Країна | Чорногорія |
| Площа | 14 600 га, площа буферної зони 36 491 га |
| Рік внесення | 1979; 2012; 2015«;2012;2015» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1979. |
| Критерії | (i)(ii)(iii)(iv) |
Ко́тора приро́дний і культу́рно-істори́чний регіо́н (англ. Natural and Culturo-Historical Region of Kotor) — культурний ландшафт затоки Бока Которська, населені пункти та архітектурні пам’ятки на її берегах і островах (Чорногорія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 1979 та 2012, 2015).
Зміст
Розташування. Складники
Міститься у Боко-Которській затоці на Адріатичному узбережжі Чорногорії. Охоплює найкраще збережену внутрішню південно-східну частину затоки. Її ландшафт складається з двох взаємопов’язаних заток, оточених стрімкими горами заввишки до 1500 м. Внутрішня частина затоки, яка є пам'яткою, з головними містами Котор і Пераст та двома островами — Святого Юрія і Богородиці Скелі — пов'язана з рештою Боко-Которської затоки вузькою протокою, яка утворює головну візуальну центральну вісь цього природного ландшафту. Як пам'ятка за типом належить до визначних місць і вважається культурною спадщиною, хоча насправді є спільним творінням природи й людини.
Історична довідка
Узбережжя затоки заселене з доби неоліту, про що свідчать малюнки на стінах місцевих печер. Поселення ілірійців відомі з доби античності, коли регіон 168 до н. е. підкорив Стародавній Рим. 476–1185 з невеликими перервами тут правила Візантійська імперія, 1185–1371 тут була держава, підпорядкована Сербії, а 1391–1420 — фактично незалежна під формальним покровительством, послідовно, королів Угорщини і Боснії. Воєнна загроза від Османської імперії після 1389 змусила правлячу верству Котора 8 разів безуспішно звертатися до Венеції з проханням про захист. 1420 Венеція поширила свою владу на Котор і прилеглі поселення, збудувавши в місті фортецю. Це уможливило Котору витримати турецькі облоги 1539, 1571, 1657. Як головні плацдарми Венеції на південному узбережжі Адріатики, аристократичні міста капітанів і судновласників Котор, Пераст, Рисан, Мориня, Костаниця, Прчань, Столів були серцем творчої діяльності регіону протягом багатьох сторіч. Місцеві художня, ювелірна та архітектурна школи справили глибокий і тривалий вплив на мистецтво Адріатичного узбережжя. Котор кілька разів руйнували землетруси — 1537, 1563, 1667, однак його щоразу відбудовували. Влада Венеції в регіоні тривала до 1797. Після того Котор до кінця 1805 був під владою Габсбургів. 02.03.1806 весь регіон захопила Російська імперія, але 25.07.1807 передала його Франції внаслідок воєнної поразки від Наполеона І Бонапарта. 1814–1918 регіон був під владою Австрії та Австро-Угорщини, від 1918 — у складі Югославії.
Занесення регіону до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1979 збіглося в часі з руйнівним землетрусом. Після нього охорону, відбудову та управління пам’ятками культурної спадщини та історичними міськими районами Боко-Которської затоки гарантував Інститут охорони культурних пам’яток Чорногорської Республіки. Управління регіоном здійснювали відповідно до Плану розвитку Південної Адріатики, розробленого за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН). Передбачені планом заходи зі збереження, презентації та реабілітації пам’яток у старих містах і селищах реалізовано. Водночас знесено дисгармонійні промислові об’єкти — 4 заводи. Пам’ятку 1979–2003 внесено до Списку всесвітньої спадщини під загрозою. 1980 з метою підвищення ефективності адміністрування пам'яткою всесвітньої спадщини створено Муніципальний інститут охорони культурної спадщини з місцем розташування в Старому місті Котора. 1992 його перетворено на Регіональний інститут для всієї території затоки, включно з муніципалітетами Котор, Тіват і Герцег-Нові. Від 2011 Управління охорони культурної спадщини Чорногорії та Центр консервації та археології Чорногорії виконали консерваційні роботи та польові дослідження. Разом вони підготували рекомендації щодо збереження культурної спадщини, які є обов'язковими для муніципалітетів Котор, Тіват, Герцег-Нові та Будва. Збереження культурної спадщини та управління пам’ятками й історичними центрами Котора та Пераста здійснюють професійно і компетентно завдяки створеній спеціально для цього правовій базі. 2010 у Чорногорії ухвалено Закон про охорону культурної спадщини. Відповідно до Закону про охорону природного та культурно-історичного регіону Котор 2013 створено Раду з управління регіоном Котор — для координування збереження пам'яток та управління ними. Тепер, незважаючи на серйозні пошкодження внаслідок землетрусу 1979, основні пам’ятки та історичні міські райони ретельно відреставровано та реконструйовано під егідою ЮНЕСКО при збереженні автентичності. Однак цілісності цього культурного ландшафту загрожує розвиток урбанізації, яка зумовлює трансформації соціально-економічної структури території. Нові туристичні центри, дороги та будівлі на узбережжі загрожують призвести до поступових, але незворотних змін берегової лінії, а також традиційних терасових (див. Тераса) структур гірського ландшафту.
Характеристика
Видатна універсальна цінність культурно-історичного регіону Котора втілена в архітектурі його міст і селищ, оборонних споруд, палаців і монастирських ансамблів, а також у їхньому гармонійному входженні у культивований тисячоліттями терасовий ландшафт на схилах високих скелястих гір. Усе, що збережено в регіоні, засвідчує винятково важливу роль, яку він відігравав упродовж кількох історичних епох у поширенні середземноморських культур на Балканах. На всій території регіону збережено загальну цілісність історичного розпланування поселень та морського пейзажу з містами й містечками характерної композиції: вони розвинулися уздовж узбережжя затоки; їх розділяють природні озеленені та сільськогосподарські зони, обрамлені крутими скелястими схилами. Вузька смуга урбанізованого узбережжя безпосередньо виходить до акваторії. Тут повністю збережено давню мережу стежок і шляхів, що з'єднують прибережні поселення між собою і з внутрішніми районами Чорногорії, розташованими за пасмом гір. Поєднання урбанізованих теренів із найдовшою у Середземномор’ї морською затокою, значна кількість, висока якість і хронологічна та стильова різноманітність автентичних архітектурних пам’яток визначають унікальність цього культурного ландшафту найвищого ступеня цінності. Котор і Пераст є характерними, автентичними та найвизначнішими невеликими містами зі збереженими архітектурними ансамблями, комплексами й окремими пам'ятками.
У м. Которі є середньовічні укріплення нижнього міста на березі затоки завдовжки 4,5 км і заввишки до 20 м, а також окрема фортеця на високій (260 м) горі Святого Івана над містом. Їх будували й удосконалювали протягом 9–18 ст. У місто ведуть три брами, одна з яких зі звідним мостом. Трикутне в плані місто є мережею вузьких вулочок з містобудівними вузлами — великими й малими площами, з яких найголовнішою є площа Зброї з міською вежею, ратушею, князівським палацом та будинками заможних городян. Інші, значно менші площі, названо відповідно до розміщених на них храмів. На площі Святого Трипуна стоїть міський кафедральний собор Святого Трипуна (Трифона) 1166 у романському стилі з прилеглим будинком єпископа та низкою ренесансних палаців; на площі Святого Луки — однойменна однокупольна церква 1195. У первісному вигляді збережено романські церкви Святої Марії Коледжати 1221 та Святої Анни 12 ст. Стилістику історизму представляє православна Миколаївська церква 1909. Місто Пераст, захищене гірською фортецею Святого Хреста, протягом 1336–1813 мало власну кораблебудівну верф і школу мореплавства, у якій на початку 18 ст. навчалися відряджені Петром І вихідці з Московського царства. Архітектурне середовище представлено переважно спорудами в стилях ренесанс і бароко. Навпроти м. Пераста у протоці є два острови. На природному острові Святого Юрія розташовано бенедиктинський (див. Бенедиктинці) монастир 12 ст. з церквою Святого Юрія 13–17 ст. Навколо них — міське кладовище м. Пераста (діяло до 1886), тому його іноді називають островом мертвих. Острів Богородиці Скелі — штучний. Його насипали місцеві мешканці довкола морської скелі від 22.07.1452, привозячи сюди на човнах і кораблях каміння. Ця традиція жива й дотепер, коли площа острова становить 3030 кв. м. Церкву Богородиці Скелі — святилище місцевих моряків — споруджено 1630. Інтер’єр прикрашає монументальний живопис епохи бароко роботи місцевих майстрів. У церкві збережено близько 2 тисяч срібних пластин із зображеннями кораблів. Це вотивні дари церкві від місцевих моряків згідно з їхніми обітницями на знак вдячності за порятунок на морі, відповідно до правила: «Давши обітницю, отримаєш милість».
Території пам'ятки та її буферної зони двічі було розширено: 2012 та 2015. Тепер площа території пам'ятки 14 600 га; буферної зони 36 491 га. План управління пам'яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (менеджмент-план) затверджено урядом Чорногорії 2011.
Значення
Гармонійне поєднання морської акваторії, гір, островів, об’єктів містобудування та архітектурних пам’яток забезпечило унікальність цього середовища як спільного творіння природи й людини, що має універсальне значення. З огляду на це Котора природний і культурно-історичний регіон внесено 1979 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 125 за критеріями (i)(ii)(iii)(iv).
Галерея
|
Джерело
- Natural and Culturo-Historical Region of Kotor // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/125
Література
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 27.
- Pasinović M. Kotor: spomenik svjetske kulturne i prirodne baštine. Zagreb : Turisticka naklada, 2007. 96 p.
- Боснич Д. Черногория. Белград : Intersistem kartografija, 2008. 130 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Котора природний і культурно-історичний регіон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Котора природний і культурно-історичний регіон (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.11.2024
