Гирка

Ги́рка, важок, підвісна гирка — архітектурна деталь мурованої споруди на стику двох малих декоративних підвісних арок, закріплена внизу.

Гирка

Гирки низки декоративних арок

Зміст

1 Характеристика
2 Історична довідка
3 В Україні
4 Література
5 Автор ВУЕ

Характеристика

Має суто декоративне значення і форму перевернутої зрізаної пірамідки, іноді — у поєднанні з яйцеподібним елементом і одним або двома валиками [див. Вал (архітектура) ]. Арки називають підвісними тому, що будучи звичайно спареними, невеликих прогонів, кожна з них однією зовнішньою п'ятою (див. П'ята арки) спирається на імпост стіни, пілона, колони чи іншої опори, а протилежна п'ята повисає в повітрі, стикаючись із такою самою п'ятою сусідньої арки, тож гирка символічно ніби підтримує їх у місці стику. До нижнього обрізу стику двох арок архітектурну деталь, виготовлену із цегли або каменю, кріплять за допомогою залізного штиря, міцно закріпленого в горішньому муруванні з цегли чи каменю. Цей штир мав також констуктивну роль підтримання арок у місці стику. Спарені арки з гирками застосовують у декоративному оформленні вікон, арок, воріт, дверей, ґанків, аркадних (див. Аркада) галерей тощо.

Італійський прототип гирки, поширеної в архітектурі московської держави: вікно палаццо Караччі у м. Болоньї
Перше застосування гирки в архітектурі московської держави: ґанок Успенського собору московського кремля роботи арх. А. Фіараванті

Історична довідка

Гирка виникла в архітектурі романського стилю в Ломбардії. Тамтешні будівничі поширили її по всій Італії. Була там популярною також і в добу Відродження (палаццо Караччі у м. Болоньї). З Італії на територію Великого князівства Московського гирку привніс архітектор А. Фіораванті. Уперше застосовано у створенні ґанку Успенського собору московського кремля. Протягом 16–17 ст. поширено як у світській, так і в церковній архітектурі. Гирку активно використовували також від другої половини 19 ст. до початку 20 ст. у стилях російсько-візантійському, російському, неоросійському, де вона, разом із кокошниками, шатрами й цибулястими банями (також запозиченими з інших національних традицій), стала ознакою «справжньої російськості».

В Україні

Архітектурна форма парних підвісних арок з гиркою нехарактерна для українського національного зодчества. Її привнесено в Україну цілеспрямованими зусиллями російської влади як одну із символічних ознак імперського панування.

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 71.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 77–78.
Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 58.