Шатро (архітектура)

Шатро́ (від тюрк. šаtуr, з перс. čаdar — заслін, палатка), намет — завершення споруди чи частини її у вигляді гранчастої піраміди.

Шатро з маківкою і хрестом як завершення мурованої дзвіниці

Шатровий дах дерев’яної оборонної башти

Шатро або наметовий (стіжковий) дах (верх) зазвичай буває чотиригранним, шестигранним, восьмигранним; кількість граней залежить від геометричної форми основи, якою може бути четверик, восьмерик або призма іншої форми. Шатро використовували як завершення для акцентування функціонально й ідейно значущих частин споруд в мурованій і дерев’яній архітектурі:

оборонній (башти замків і фортець);
сакральній (вінчання церков, дзвіниць, каплиць);
цивільній (вінчання веж, ґанків, альтанок).

Такий дах чи верх простий у виконанні й забезпечує ефективне відведення з нього атмосферних опадів.

Конструкція шатра може бути:

монолітною, мурованою з цегли, каменю;
дерев’яною зрубною (див. Зруб);
каркасною (див. Каркас із дерев’яними чи металевими тримальними елементами.

Покриттям шатра були ґонт, дранка, залізо, черепиця.

Шатра сакральних споруд увінчували глухим ліхтарем із маківкою і хрестом; оборонних і цивільних – флюгером, іноді – мініатюрною вежею.

В Україні наметові (стіжкові) дахи відомі з найдавніших часів і належать до автохтонних архітектурних форм. У європейській частині теперішньої Росії високі стрімкі ребристі шатри як форми завершень мурованих сакральних споруд запозичено з Італії у першій половині 16 ст. (див. Вознесенська церква в Коломенському). Спершу вони набули значної популярності, у середині 17 ст. підпали під часткову заборону, але з середини 19 ст. стали (разом із кокошниками й цибулястими банями) обов’язковим атрибутом православних церков і дзвіниць у російському, неоросійському, російсько-візантійському стилях як архітектурний символ «російськості».

Тому в незалежній Україні ці форми є архітектурним виявом:

російської окупації;
намагань денаціоналізувати українців шляхом накинення їм ворожої архітектурної стилістики;
архітектурного ознакування української території як такої, що історично нібито належить Росії.

Існування на теренах України таких архітектурних форм є культурно-історичним приводом для експансії Росії. Тому шатри в російській архітектурній інтерпретації (ребристі, поєднані з кокошниками в основі й цибулястими баньками в завершенні) не мають права на існування чи відтворення в Україні.

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 308-309.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 291.
Тарас Я. Українська сакральна дерев’яна архітектура: словник-довідник. Львів : Інститут народознавства Національної академії наук України, 2006. С. 258–259, 374–375, 449.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Шатро (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шатро (архітектура) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.12.2023