Води поверхневі

Річка Алапаха біля м. Дженнінгса впадає в карстову воронку, що веде до підземних вод Флоридського водоносного горизонту, США
Струмок, який витікає з болота, гідрологічний заказник Волосне, Житомирська область, Україна
Озеро Кримне, Шацькі озера, Волинська область, Україна
Водосховище Джонґгуа на р. Даган, Тайвань
Моніторинг поверхневих вод: атоматичний гідрологічний пост на р. Тиса біля с. Крива Хустського району Закарпатської області, Україна


Во́ди поверхне́ві — води суходолу, які постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні в різних водних об’єктах — водотоках (струмки, річки) і водоймах (озера, водосховища, стави).

Характеристика

Поверхневі води є одним з елементів кругообігу води. У відновленні їхніх запасів основну роль відіграють атмосферні опади. Джерелами поповнення конкретних поверхневих водних об’єктів є також поверхневий стік із навколишніх територій та живлення підземними водами. Втрата води відбувається внаслідок стоку, випаровування та поповнення підземних вод.

У річках і озерах перебуває близько 0,013 % загальної кількості води на Землі. Прісної води — близько 0,3 % у легко доступних поверхневих об’єктах, а саме в озерах (0,26 %) і річках (0,006 %).

Залежно від типу водного об’єкта і природних умов розташування значення мінералізації поверхневих вод можуть відрізнятися. Мінералізація води великих річок і найбільших озер (Байкал, Великі озера та інші) становить до 1 г/дм3, солоних озер — понад 50 г/дм3 (наприклад, Мертвого моря — 300 г/дм3; див. Розсоли).

Поверхневі та підземні води

Взаємозв’язок поверхневих і підземних вод у природних умовах — одна зі стадій процесу кругообігу води в природі, що характеризує водообмін між поверхневою і підземною частинами гідросфери. Відповідно до співвідношення рівнів (напорів) цих вод розрізняють такі процеси:

  • живлення водотоків і водойм унаслідок дренажу за умови фільтрації ґрунтових і напірних підземних вод (коли рівень підземних вод вищий від рівня поверхневих);
  • живлення підземних водоносних горизонтів поверхневими водами внаслідок фільтрації з водотоків і водойм (коли рівень вод поверхневих вищий від рівня підземних).

Значний відбір підземних вод може спричинити зменшення стоку річок, обміління озер.

Води поверхневі України

В Україні нараховують 63 119 річок, близько 20 тис. озер, 1 054 водосховища, близько 50 790 ставів. Болота не вважаються водними об’єктами, але відіграють важливу роль у живленні річок.

Річкові води є основою водних ресурсів. Річкова мережа України переважно належить до басейнів Чорного моря й Азовського моря, лише 2,5 % — до басейну Балтійського моря.

Згідно з гідрографічним районуванням 2016, виділено 9 районів басейнів річок: Дніпра, Дністра, Дунаю, Південного Бугу, Дону, Вісли, річок Криму, Причорномор’я, Приазов’я. В Україні є 8 великих річок із площею басейну понад 50 тис. км2: Дніпро, Дністер, Дунай, Десна (загальна площа), Прип’ять, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса (загальна площа).

Загальний напрямок течії великих річок — з півночі на південь. Напрямок течії малих річок залежить від місцевих умов. Розвиток річкової мережі, її густота визначаються кліматичними умовами, характером рельєфу, геологічною будовою й висотою над рівнем моря. Найгустіша річкова мережа (до 2–2,5 км/км2) — у Карпатах; на Донецькому кряжі сягає до 0,5 км/км2; на півдні рідшає (територія між річками Дніпром і Молочною, на яйлах у Криму).

В Україні виокремлюють основні типи річок: рівнинні (найпоширеніші), низовинні (Поліської низовини), гірські. Основне джерело їх живлення — атмосферні опади (377 км3 або 625 мм щорічно), більшість із яких випаровується та інфільтрується в підземні води. Лише 52,4 км3 із них збігає як річковий стік. Основна частка (50–80 %) у живленні рівнинних річок припадає на талі снігові води, гірських річок — на дощові. Підземне живлення річок більшої частини території України становить 10–20 %, для окремих районів — до 50 %.

Для гідрологічного режиму річок України характерним є весняне водопілля, зумовлене таненням снігу, літня та зимова межень. Періодично трапляються паводки, зокрема на р. Дністрі та в Карпатах.

Для регулювання нерівномірності розподілу річкового стоку в часі та просторі було створено каскад із шести великих водосховищ на р. Дніпрі, що мають загальну площу водного дзеркала 6 888 км2, загальний об’єм — 43,71 км3, корисний — 18,54 км3. Споруджено велике водосховище на р. Дністрі (площа водного дзеркала — 142 км2, повний об’єм — 3 км3, корисний — 2 км3). Окрім того, в Україні є 1 047 середніх і малих водосховищ із площею водного дзеркала — 2 338 км2, об’ємом 8,42 км3. Стави мають загальну площу водного дзеркала 2 929 км2, об’єм — 3,98 км3.

Моніторинг поверхневих вод

Кожна країна має мережу моніторингу поверхневих вод (поверхневих водних об’єктів). В Україні його здійснюють у межах загального державного моніторингу вод. Провадять за кількісними (рівні й витрати води) та якісними показниками (хімічний, гідробіологічний склад).

2019 гідрометеорологічні підрозділи Державної служби України з надзвичайних ситуацій вели гідрологічний та гідрохімічний моніторинг поверхневих вод на 327 створах, розташованих на великих і середніх річках, деяких водосховищах і озерах. Державне агентство водних ресурсів України виконувало моніторинг на 436 створах.

2015–2020 в Україні відбувалося реформування системи моніторингу. З 2020 його здійснюватимуть за масивами поверхневих вод, виділених на водних об’єктах.

Значення

Води поверхневі є головним найдоступнішим складником водних ресурсів. У світовому використанні прісної води частка поверхневих вод — 80 %. Основні види водокористування: господарсько-питне водопостачання, сільське господарство, промисловість.

В Україні збір поверхневої води становив 89 % від загального забору прісної води (2018, оцінка). Питне водопостачання майже на 80 % забезпечується поверхневими водами.

У США, за даними Агентства з охорони довкілля (англ. Environmental Protection Agency), це забезпечує 68 % обсягів господарсько-питного водопостачання.

Література

  1. Хільчевський В. К., Ободовський О. Г., Гребінь В. В. та ін. Загальна гідрологія. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 399 с.
  2. Гребінь В. В., Хільчевський В. К., Сташук В. А. та ін. Водний фонд України. Штучні водойми. Водосховища і ставки. Київ : Інтерпрес ЛТД, 2014. 164 с.
  3. Гребінь В. В., Хільчевський В. К. Ретроспективний аналіз досліджень річкової мережі України та застосування типології річок Водної рамкової директиви ЄС на сучасному етапі // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2016. Т. 2 (41). С. 32–47.
  4. Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018 році. Київ : Міністерство розвитку громад та територій України, 2019. 351 с.
  5. Хільчевський В. К., Осадчий В. І., Курило С. М. Регіональна гідрохімія України. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2019. 343 с.
  6. Порядок здійснення державного моніторингу вод // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/758-2018-%D0%BF#Text
  7. Surface-Water Use // USGS. URL: https://www.usgs.gov/mission-areas/water-resources/science/surface-water-use?qt-science_center_objects=0#qt-science_center_objects

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Води поверхневі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Води поверхневі (дата звернення: 25.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
19.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ