Біосферний резерват

Біосфе́рний резерва́т (англ. biosphere reserve) — категорія природно-заповідних об’єктів міжнародного рівня; сухопутна, прибережна, морська територія або їх поєднання, що визнана на міжнародному рівні в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (Man and Biosphere, MAB).

Історична довідка

Термін «біосферний резерват» виник під час зустрічі 80 вчених з 30 країн, організованої ЮНЕСКО (1969). На Генеральній конференції ЮНЕСКО 1970 було схвалено першу дефініцію біосферного резервату, визначено головне завдання для таких охоронюваних територій — забезпечення збереження генетичних ресурсів. У 1974 робочою групою програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» розроблено Концепцію розвитку біосферних резерватів, 1976 започатковано Світову мережу біосферних резерватів.

У 1983 ЮНЕСКО та ЮНЕП [Програма ООН з довкілля (United Nations Environment Programme, UNEP)] у співпраці з Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН і Міжнародним союзом охорони природи було організовано Перший Світовий конгрес біосферних резерватів у м. Мінську (Білорусь). Генеральна конференція ЮНЕСКО та Рада керівників ЮНЕП 1984 офіційно схвалили План дій для біосферних резерватів.

Виконавча рада ЮНЕСКО 1991 ухвалила рішення створити Консультативний комітет з біосферних резерватів, який оцінив ефективність Плану дій (1984) і розробив Концепцію розвитку біосферних резерватів, Стратегію для біосферних резерватів і Статутні рамки (Положення) Світової мережі біосферних резерватів.

На Міжнародній конференції з біосферних резерватів ( близько 400 експертів зі 102 країн та 15 міжнародних і регіональних організацій), організованій ЮНЕСКО у м. Севільї (Іспанія) 20–25 березня 1995, було обговорено Концепцію розвитку біосферних резерватів. Остаточно її схвалено Міжнародною координаційною радою програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» на 13-й сесії (12–16 червня 1995) разом зі Стратегію для біосферних резерватів (згодом відома як Севільська стратегія) і Статутними рамками (Положеннями) Світової мережі біосферних резерватів. Севільська стратегія змінила концепцію та підходи щодо створення біосферних резерватів у бік гармонізації відносин між природою та суспільством. В Україні першими національними біосферними резерватами (заповідниками) 1982 стали Чорноморський біосферний заповідник і «Асканія-Нова» (див. «Асканія-Нова» біосферний заповідник імені Ф. Е. Фальц-Фейна НААН України), які 1985 отримали міжнародний статус, підтверджений сертифікатами ЮНЕСКО.

Характеристика

Головною ідеєю створення біосферних резерватів є координація зусиль для забезпечення сталого розвитку регіону без нанесення шкоди природі на відносно великих територіях, тобто забезпечення його сталого економічного розвитку.

Світова мережа біосферних резерватів ЮНЕСКО

Світова мережа біосферних резерватів є ключовим компонентом мети програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» для досягнення стійкої рівноваги між збереженням біологічного різноманіття, сприянням економічному розвитку і підтриманням пов’язаних з ними культурних цінностей. Біосферні резервати — це об’єкти, де цю мету перевіряють, оприявнюють і реалізують. Перший список Світової мережі біосферних резерватів (1976) налічував 57 об’єктів, згодом (1982) їх було вже 214 із 58 країн. У 1995 в мережу входило 324 об’єкти з 82 країн світу, до 368 у 91 країні їхня кількість зросла 2000 і до 727 об’єктів, включно з 22 транскордонними резерватами, у 131 країні світу — на 2024. Резервати подають на розгляд ЮНЕСКО національні уряди. Кожен резерват повинен виконувати 3 взаємодоповнювальні функції:

• збереження і захист генетичних ресурсів, видів екосистем та ландшафтів;
• активне сприяння сталому розвитку на основі відповідного наукового і матеріально-технічного забезпечення;
• підтримання освітніх і навчальних проєктів, проведення наукових досліджень та здійснення моніторингу на локальному, регіональному, національному й міжнародному рівнях.

В Україні

Усі біосферні резервати в Україні створені за участі та сприяння Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», який уповноважений на це 1973 АН УРСР (тепер Національна академія наук України). Концепція біосферних резерватів частково врахована у статті 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» щодо статусу і завдань біосферних заповідників. Станом на 2025 Національна мережа біосферних резерватів ЮНЕСКО складається з 8 об’єктів, включно з 4 транскордонними. Національні біосферні резервати: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський, Деснянський. Транскордонні біосферні резервати двосторонні: «Дельта Дунаю» (Румунія, Україна), «Розточчя» (Польща, Україна); тристоронні — «Східні Карпати» (Польща, Словаччина, Україна) та «Західне Полісся» (Білорусь, Польща, Україна).

Чорноморський біосферний резерват ЮНЕСКО (сертифікат ЮНЕСКО від 15.02.1985) площею 109 956,8 га є найбільшим в Україні і найбільшим морським резерватом у Східній Європі з площею морської акваторії 9 435,8 га. Резерват репрезентує прибережні території Чорного моря і сухого південно-європейського степу.

Біосферний резерват ЮНЕСКО «Асканія-Нова» (сертифікат ЮНЕСКО від 15.02.1985) площею 33 307,6 га, з яких 11 054 га — абсолютна заповідна степова зона. Резерват забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу, в рослинності якого переважають дернинні злаки.

Карпатський біосферний резерват ЮНЕСКО (сертифікат ЮНЕСКО від 15.02.1993) площею 58 025 га репрезентує увесь комплекс поясності висотної Карпат Українських — від передгірських лук і дібров до альпійського гірського поясу. Майже 90% загальної площі резервату займають унікальні смерекові та мішані ліси, а площі букових, мішаних і смерекових пралісів є найбільшими в Європі. У резерваті знаходиться єдине у Центральній Європі рівнинне місцезростання нарциса вузьколистого.

Біосферний резерват ЮНЕСКО «Східні Карпати» (сертифікат ЮНЕСКО від 02.02.1999) загальною площею 208 100 га, з них в Україні 31,6% або 65 828 га [включає Ужанський національний природний парк (39 159 га) та Надсянський регіональний ландшафтний парк (19 428 га)]. У межах резервату проходить головний європейський вододіл. Репрезентує добре збережені типові лісові екосистеми, зокрема букові і ялицеві праліси, а також трав’яні рослинні угруповання — гірськолучні полонини.

Букові праліси та давні ліси на території двох біосферних резерватів «Східні Карпати» та Карпатського з 2007 включено до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО (див. Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи).

До складу біосферного резервату ЮНЕСКО «Дельта Дунаю» (сертифікат ЮНЕСКО від 02.02.1999) загальною площею 623 тис. га входить Дунайський біосферний заповідник площею 50 252,9 га. «Дельта Дунаю» належить до екологічно особливо цінних природно-територіальних комплексів Європи. Тут знаходиться центр біорізноманіття світового масштабу, важливе місце гніздування та сезонних скупчень птахів, розмноження цінних промислових і рідкісних видів риб. Дельта р. Дунай — наймолодша (вік 200–400 років) сформована природним шляхом частина суходолу на континенті. Територія «Дельти Дунаю» має надзвичайно динамічний та мозаїчний ландшафт: озера, протоки, річкові рукави, болота, різні за віком острови. Основна частина дельти розташована в Румунії і з 1991 включена до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Біосферний резерват ЮНЕСКО «Західне Полісся» (сертифікат ЮНЕСКО від 11.07.2012) загальною площею 263 016 тис. га, з них 28,5% (75 075 га) — на території України. Резерват створений внаслідок об’єднання трьох національних біосферних резерватів: «Західне Полісся» (Польща), «Прибузьке Полісся» (Білорусь) і «Шацький» (Україна). Ці природоохоронні об’єкти розташовані на Чорноморсько-Балтійському (головному в Європі) вододілі басейнів річок Прип’ять і Західний Буг. Репрезентує поліські ландшафти та систему карстових озер, одне з яких — Світязь є найбільшим і найглибшим озером України.

Деснянський біосферний резерват ЮНЕСКО (сертифікат ЮНЕСКО від 26.05.2009) площею 70 748 га, створений як частина транскордонного біосферного резервату в басейні р. Десни, репрезентує східно-поліські ландшафти, екосистеми, флору і фауну. На території Деснянського біосферного резервату, частиною якого є Деснянсько-Старогутський національний природний парк представлені лісові, болотні, річково-заплавні, лучні природні комплекси. Серед лісів найпоширенішими є соснові, менш поширені — березові, збереглися також ділянки сосново-дубових, дубових і вільхових лісів.

Біосферний резерват ЮНЕСКО «Розточчя» (сертифікат ЮНЕСКО від 29.06.2011, став транскордонним — сертифікат ЮНЕСКО від 19.06.2019) площею 74 828 га репрезентує типові для Розточчя ліси, луки та болотні екосистеми.

Значення

У науковому та культурному відношенні біосферні резервати забезпечують можливості міжнародного співробітництва, міжгалузевих досліджень, сприяють обміну досвідом (узгодженню наукових підходів до розв’язання різних проблем, апробації та стандартизації різних методик, вивчення культурних традицій тощо). Допомагають налагоджувати особистісні контакти, впроваджувати екологічне виховання, активне залучення населення до захисту та примноження цінностей природної і культурної спадщини.

У результаті створення транскордонних біосферних резерватів зростає площа територій із природоохоронним режимом (насамперед, за рахунок природних ядер та буферних зон), що сприяє послабленню так званого «острівного ефекту» відокремлених природно-заповідних територій, відповідно під охорону потрапляють більші й життєздатніші популяції, забезпечуються умови для міграції тварин. Полегшується проведення реінтродукції тварин, особливо великих хижаків, яким потрібна значна площа. У транскордонних біосферних резерватах країн об’єднують зусилля у боротьбі з пожежами, браконьєрами, незаконною торгівлею рослинною і тваринною сировиною.

Біосферні резервати забезпечують великі переваги в розвитку туризму, екологічному вихованні, поширенні інформаційних і просвітницьких матеріалів. Статус біосферного резервату для прикордонних заповідних територій підвищує їхній імідж у регіоні і загалом позитивно впливає на імідж країн у світі.

Джерела

• Про природно-заповідний фонд України: Закон України № 2456-XII від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. 1992. № 34. Ст. 502. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text
• Про біосферні заповідники в Україні: Указ Президента України № 563/93 від 26 листопада 1993 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/563/93#Text
• Про створення Дунайського біосферного заповідника: Указ Президента України № 861/98 від 10 серпня 1998 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/861/98#Text
• Про затвердження Положення про Карпатський біосферний заповідник у новій редакції: Наказ Міністерства екології та природних ресурсів № 336 від 23 вересня 2011 р. // Міністерство екології та природних ресурсів. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0336737-11#Text

Література

1. Batisse M. The Biosphere Reserve: a Tool for Environmental Conservation and Management // Environmental conservation. 1982. Vol. 9. Is. 2. P. 101–111.
2. Дунайський біосферний заповідник. Рослинний світ / Д. В. Дубина та ін. Київ : Фітосоціоцентр, 2003. 459 с.
3. Дідух Я. П., Парчук Г. В. Стан та перспективи розвитку мережі біосферних резерватів в Україні // Наукові записки Державного природознавчого музею. 2004. Т. 20. С. 19–24.
4. Парчук Г. В., Бовт Я. С., Стрямець Г. В. та ін. Територіальна структура та зонування біосферного резервату «Розточчя» // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. Природничі дослідження на Розточчі. 2010. Вип. 20.16. С. 80–86.
5. Гамор Ф. Д., Ковбаснюк А.Р., Ковбаснюк Р.М. Концепція біосферних резерватів ЮНЕСКО. Історія та особливості впровадження в різних країнах світу. Рахів : Карпатський біосферний заповідник, 2025. 160 с.
6. Dabard C. H., Mann C., Martin-Lopez B. Biosphere Reserves as Catalysts for Sustainability Transformations: Five Strategies to Support Place-based Innovation // Current Opinion in Environmental Sustainability. 2025. Vol. 73. 101508.
7. The Man and the Biosphere (MAB) Programme. URL : https://www.unesco.org/en/mab

Автор ВУЕ

Л. В. Зав’ялова

Покликання на цю статтю: Зав’ялова Л. В. Біосферний резерват // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біосферний резерват (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2025