Белград

Панорама Белграда

Кафедральний собор Святого Савви

Герб Белграда

Прапор Белграда

Белгра́д (серб. Београд, Beograd; букв. — Біле місто) — місто в Східній Європі; столиця Сербії.

Белград (Београд)
Країна	Сербія
Засновано	3 ст. до н. е.«ст.дон.е.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 3.
Чисельність населення (тис.осіб)	1 660
Територія (кв.км.)	359,9

Географічне положення

Розташоване у центральній частині країни, поблизу злиття річок Сави й Дунаю.

Територія — 359,9 км².

Має статус окремої територіальної одиниці Сербії — округ Белград, що поділений на 17 міських общин.

Історична довідка

Засноване в 3 ст. до н. е. кельтами як фортеця Сінгідун (Сінгідунум). У 1 ст. до н. е. опинилося під владою римлян, стало центром римської провінції Мезія, місцем дислокації легіонерів. У цей період поруч із фортом розбудовано поселення з житловими кварталами, форумом. Після поділу Риму (395) увійшло до Східної Римської імперії. Упродовж століть місто багаторазово руйнували і відновлювали з руїн. У 5 ст. потерпало від завойовників — гунів, сарматів, остготів тощо. Від 510 — під контролем Візантії. За Юстиніана І Великого відбудовано фортечні мури, місто знову стало важливим стратегічним пунктом у долині р. Дунаю. З кінця 6 ст. зазнало нападів аварів і слов’янських племен. Назву Белград, ймовірно, отримало від західнослов’янських мораванів (за кольором кам’яних мурів). У середньовіччі перебувало під владою візантійців, болгар (9 ст.), мадярів (12 ст., назване Земун). У 13 ст. завойовано сербами, з 15 ст. набуло статусу столиці Сербської деспотовини.

Від 1521 — у складі Османської імперії. На початку 19 ст. визволено сербськими повстанцями та стало столицею Сербського князівства.

З 1918 — столиця Королівства сербів, хорватів і словенців, від 1929 — Королівства Югославії.

У роки Другої світової війни Белград окуповано і сильно поруйновано німцями, звільнено 1944.

З 1945 — столиця Федеративної Народної Республіки Югославія. Після розпаду Югославії стало столицею Державного союзу Сербії та Чорногорії (з 2003), потім — Сербії (з 2006).

Населення

Населення адміністративного округу Белград (разом із передмістями) — приблизно 1,66 млн осіб (перепис, 2011). Найбільший муніципалітет за кількістю населення — Новий Белград (212,1 тис. мешканців), найменший — Сопот (20,2 тис.). Переважну більшість становлять серби (91 %). Також у Белграді мешкають чорногорці, хорвати, македонці, цигани, бошняки, китайці, вихідці з Близького Сходу (Ірану, Іраку, Сирії, Йорданії). Помітна кількість мешканців прибули в місто як біженці з Хорватії, Боснії та Герцеговини, Косово внаслідок Югославських воєн 1991–2001.

Клімат

Клімат помірно континентальний із рисами субтропічного, з м’якою зимою та теплим літом.

Середня температура січня — +2 °С, липня — +23 °С.

Середньорічна кількість опадів — близько 700 мм, найбільше у травні — липні.

Господарство

Промисловість

Белград — головний промисловий і комерційний центр Сербії. Основний сектор промислового виробництва — енергетика (близько 35 % від загального обсягу). Розвинено харчову промисловість (близько 20 %): переробка сільськогосподарської продукції, випуск напоїв, продуктів дитячого харчування, рослинної олії, консервів.

Тут розташовано виробництва двигунів, автобусів, тракторів і комбайнів, верстатів, електрообладнання, текстилю та будівельних матеріалів. Розвинено також хімічну промисловість (фарби, полімерні покриття, побутова хімія тощо). Випускають товари електронної та побутової техніки.

Від початку 2000-х у Белграді реалізують великі інфраструктурні проєкти з масштабної реконструкції та забудови.

Сфера послуг

Новий Белград — діловий центр міста і країни. Тут розміщені офіси найбільших національних компаній, грошово-кредитні установи, представництва іноземних компаній.

Провідні сектори сфери послуг: адміністративний (державні установи всіх гілок влади, дипломатичні місії) та фінансовий (крупні банки, фондова біржа). Від 2015 діє вільна економічна зона; найбільшу кількість резидентів утворюють сектор інформаційних технологій, фармацевтичні та тютюнові компанії.

Розвинено торгівлю, ресторанне й готельне господарство. 2020 Белград відвідали близько 330 тис. осіб (18 % усіх туристів у країні).

Транспорт

Міжнародний аеропорт «Нікола Тесла Белград» розміщено за 18 км від міста. Середній річний пасажиропотік — понад 6 млн осіб.

Белград — великий залізничний вузол міжміського й міжнародного сполучення (з Австрією, Болгарією, Грецією, Північною Македонією, Словенією, Словаччиною, Чехією, Швейцарією та ін.).

Діє міська залізниця (від 2007, загальна довжина колій — 23 км).

Громадський транспорт представлено тролейбусами, трамваями, автобусами (діють і міжнародні лінії).

На р. Дунаї — вантажний річковий порт; пасажирські термінали розташовано на р. Саві.

Освіта. Культура. Мистецтво

Освіта

У Белграді діють 3 державні та низка приватних університетів. Станом на 2019 у ЗВО навчалися сукупно близько 210,5 тис. студентів (офіційна статистика); з них 86,1 % — на факультетах державних університетів.

Найбільший і найдавніший університет країни — Белградський університет (серб. Универзитет у Београду), веде свою історію від заснування Вищої школи (1808) зусиллями культурного та освітнього діяча Сербії Д. Обрадовича. У складі університету — понад 30 факультетів, кількість студентів перевищує 97,6 тис. осіб (2019). Інші державні заклади: Університет мистецтв (серб. Универзитет уметности; засновано 1957) та Університет оборони (серб. Универзитет одбране; відкрито 2011).

Серед приватних університетів: Джона Нейсбітта (серб. Универзитет Џон Незбит; засновано 1989), Сінгідунум (серб. Универзитет Сингидунум; створено 2005), «Уніон — Нікола Тесла» (серб. Универзитет «Унион — Никола Тесла»; засновано 2010).

Релігія

Панівною конфесією у Белграді (і Сербії назагал) є Сербська православна церква (СПЦ). Тут розташовано резиденцію патріарха, архіви, бібліотеку, музей СПЦ.

Серед інших деномінацій: громади Римо-католицької церкви (Белградське архієпископство), адвентистських церков, лютеранської Євангельської церкви в Сербії, Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, свідків Єгови, юдеїв, мусульман та ін.

У місті багато пам’яток сакральної архітектури, зокрема православні храми — Святого Миколая (1745), Пресвятої Богородиці (1783), Соборна церква (1840), кафедральний собор Святого Савви. Пам’ятками сербської історії є монастирі кінця 15 ст.

Культура. Мистецтво

Белград — культурний центр Сербії, тут діють Сербська академія наук і мистецтв (з 1841), 12 театрів, 6 культурних центрів, 4 бібліотеки, найбільша в країні кількість музеїв (понад 30) і галерей (понад 30). Найвідоміші театри: Національний театр у Белграді (з 1869), Белградський драматичний театр (з 1947).

З-поміж культурно-історичних музеїв: Військовий музей (1878, постійна експозиція в Белградській фортеці від 1937), Етнографічний музей (1901), Єврейський історичний музей (1948), Історичний музей (1963) тощо. Музей міста Белграда (1903), не має окремого приміщення. Станом на 2021 відповідає за 20 об’єктів, серед них — 11 музеїв, що містять меморіальні колекції: Музей Іво Андрича (1967), Музей Йована Цвіїча (1963), Музей Паї Йовановича (1970), Колекція ікон Секулич (2011), Резиденція княгині Любиці (1831), а також Археологічний комплекс Вінча, Земунський рідний музей, Жарковський рідний музей, Младеновацький музей, Музей Тома Росандича та інші.

Музей африканського мистецтва (1977) — перший і єдиний музей у регіоні, присвячений культурам і мистецтвам африканського (див. Африка) континенту.

Діють технічні та природничі музеї:

Музей повітроплавання (1957), від 1989 розташований на території аеропорту; будівлю музею спроєктував 1969–1989 архітектор І. Штраус (1928; тепер Сербія — 2018; Боснія та Герцоговина), від 2013 її визнано пам’яткою культури;
Науковий музей Ніколо Тесли (1952) — єдиний у світі заклад, що зберігає оригінальні документи (160 000) та особисті речі винахідника Н. Тесли;
Природничий музей (1895);
Залізничний музей (1950) та інші.

Знані художні музеї: Національний музей Сербії (1844), Музей прикладного мистецтва (1950), Музей сучасного мистецтва (1965), Музей «Цептер» (2010) — перший приватний музей у Сербії.

У Белграді функціонують понад 30 художніх галерей, що займаються комерційною та експозиційною діяльністю.

Белград — центр проведення знаних у Сербії та закордоном культурних заходів, фестивалів, зокрема:

Міжнародний кінофестиваль ФЕСТ — одна з головних подій культурного життя столиці (відбувається щорічно в кінці лютого — на початку березня);
Белградський фестиваль документального та короткометражного кіно (останній тиждень березня);
Белградський літній фестиваль БЕЛЕФ — фестиваль театру, сучасного танцю, образотворчого мистецтва та музики (проводять щороку в липні та серпні);
Белградський музичний фестиваль БЕМУС (від 1969) — один із найдавніших і найвідоміших у Сербії та найзначніших фестивалів класичної музики у Південно-Східній Європі;
Кінофестиваль у Сопоті — СОФЕСТ;
Жовтневий салон — міжнародний фестиваль сучасного візуального мистецтва (вперше відбувся 1960, від 2004 отримав міжнародний статус, від 2014 відбувається що два роки) та інших.

Белградський фестивальний центр — культурна муніципальна організація, що відповідає за організацію кількох найважливіших мистецьких фестивалів, які щороку відбуваються в місті.

Діє Белградська філармонія (створена 1923), її симфонічний оркестр заснований основоположником сербської композиторської школи С. Христичем (1885–1958; тепер Сербія).

2008 у Белграді проходив конкурс Євробачення.

Архітектура

Панорама міста в місці злиття річок Сави і Дунаю

Белградська фортеця

Будівля Національного музею з пам’ятником князю Михайлу Обреновичу

Будівля Національного театру

Будівля Національного банку

Еклектична забудова історичного центру з будівлею Сербської академії наук і мистецтв

Будівля парламенту

Собор Святого Савви

Спортивний комплекс «Белградська арена»

Збережено залишки старовинних укріплень на високому березі у стратегічно важливому пункті, де р. Сава впадає в р. Дунай. Це територія Белградської фортеці (Калемегдан), де були фортифікації, послідовно: кельтів (Сінгідунум, до 1 ст. до н. е.), Стародавнього Риму (однойменний каструм, до 4 ст.), Візантійської імперії (6–8 ст.), Болгарського царства (9–10 ст.), після 11 ст. — сербів, з 1427 — Угорщини, 1521–1806 — Османської імперії. Реставровані й музеєфіковані оборонні споруди, муровані з каменю (мури, башти, брами, бастіони), датують 16–17 ст. З османської доби збережено характерні для ісламу окремі сакральні й громадські споруди: мечеть Байраклі-Джамія 1690, медресе, мавзолей Тюрбе Дамада Алі-Паші 1716. Східні риси притаманні житловим будинкам і палацам (палаци княгині Любиці 1836, князя Мілоша 1834).

Згідно з генеральним планом Белграда 1867, знесено міські фортечні мури й створено новий центр столичного міста з репрезентативною забудовою. Її стилістика історизму або еклектики з домінуванням неоренесансу й необароко характерна для Центральної Європи та орієнтована на парадну забудову м. Відня (див. Рінгштрасе стиль). У такій анахронічній стилістиці вирішено наприкінці 19 — у першій третині 20 ст. будівлі національних: театру (1869), банку (1890), музею (1902), парламенту (1907–1936), Академії наук і мистецтв (1924), а також освітніх закладів (Третя белградська гімназія, 1906), уряду (1928), Старий (1882–1884) і Новий (1911–1922) королівські палаци. Стиль Сецесії представлено будинком страхового товариства «Росія» (1908). Проте перед Першою світовою війною якість архітектурного середовища лишалася низькою, тож Ле Корбюзьє охарактеризував тогочасний Белград як «кумедну» столицю: мізерну, брудну й неорганізовану, але приголомшливо розташовану в природному ландшафті.

Взірцем відродження сербської національної стилістики на візантійській основі є церква Святого Марка 1931–1940, а неовізантійського стилю — найбільший на Балканах собор Святого Сави, запроєктований ще 1894 й завершений 2018. Архітектура сучасна (модернізм) з’явилася тут перед Другою світовою війною (хмарочос «Палата Албанія»; 1938–1940).

Після 1945 стилістика забудови еволюціонувала від скромного за формами радянського ретроспективізму (забудова площі Маркса і Енгельса 1953, тепер площа Ніколи Пашича) до модернізму. Маловиразну масову забудову другої половини 20 ст. (так званий Новий Белград) зосереджено за межами історичного центру міста на лівобережжі р. Сави.

Сучасні стилістичні течії бруталізму й хай-тек представляють Конгрес-центр «Сава» (1976–1979), готель «Інтерконтиненталь» (1979), парний хмарочос «Вежа Генекс» у Новому Белграді (1977–1981) та спортивний комплекс «Белградська арена» (2004).

Спорт

Культивують: футбол, баскетбол, волейбол, регбі, бейсбол, теніс.

У Белграді відбулися численні спортивні події, зокрема Чемпіонат Європи з міні-футболу 2016, Чемпіонат Європи з водного поло серед чоловіків та серед жінок 2016, Чемпіонат Європи з легкої атлетики у приміщенні 2017, Чемпіонат Європи з веслування на байдарках і каное (2018).

Белград двічі невдало боровся за право проведення Літніх Олімпійських ігор.

Щорічно проходить Белградський марафон (від 1988).

Серед найбільших спортивних споруд: стадіон імені Райко Митича (1963; вміщує понад 55 тис. осіб), футбольний та легкоатлетичний стадіон «Партизана» (1949; вміщує понад 32 тис. осіб), спортивний центр «Ташмайдан» (1958).

Серед найвідоміших футбольних клубів: «Партизан», «Црвена Звезда» (обидва — 1945).

Україніка

У 1920-х до 30 тис. біженців з України знайшли тимчасовий притулок у Королівстві сербів, хорватів і словенців. Після отримання права вибору місця проживання (1924) переважна більшість вихідців із Західної України вибрали міста Белград, Загреб, Воєводину та Славонію.

У Белграді в 1920-х діяли філії організацій української політичної еміграції (Українська громада у Белграді). На белградській нараді представників 6-ти українських організацій в Югославії (07.09.1930) наголошено на необхідності створення центральної організації, яка б спрямовувала «загальну співпрацю». 08.10.1933 у столиці відбувся Перший з’їзд Союзу українських організацій. Українська громада в Белграді була учасником загальнонаціональних акцій української еміграції, зокрема збирання коштів на будівництво Українського Дому та поповнення експонатами Музею визвольної боротьби України в Празі.

Тут діяв комітет допомоги біженцям із Карпатської України (1939).

Окремою сторінкою діяльності української громади в Белграді стали літературні й музичні вечори, концерти (зокрема, на честь Л. Глібова, Олександра Олеся, М. Кропивницького, І. Котляревського, Г. Чупринки, В. Самійленка, А. Кащенка, П. Куліша, М. Лисенка, Лесі Українки, М. Коцюбинського), театральні вистави. Щорічно у лютому–березні влаштовували Шевченківські свята.

В операціях зі звільнення Белграда і Сербії від німецької окупації брали участь війська 3-го і 2-го Українських фронтів (див. Белградська операція 1944).

Натепер у місті мешкає нечисельна громада українців і русинів. Працює відділення україністики кафедри славістики філологічного факультету Белградського університету. Тут переклали сербською твори А. Кокотюхи, С. Пантюка, С. Поваляєвої, Н. Федорака, Л. Багірової. 15–22.05.2008 в містах Белграді та Новому Саді проходила літературно-мистецька акція «Україна модерна» за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Open Ukraine», Посольства України в Республіці Сербія, Белградського університету.

Від початку російсько-української війни в Белграді відбуваються акції на підтримку Росії, у ЗМІ поширюються наративи пропутінської пропаганди. Офіційний Белград відмовився вводити санкції щодо Росії через повномасштабне вторгнення в Україну.

Персоналії

Тут народилися: одна з провідних зірок югославського кіно 1960–1970-х О. Катаріна (нар. 1940), мисткиня М. Абрамович (нар. 1946; володарка «Золотого лева» Венеційського бієнале 1997 за роботу «Балканське бароко» в пам’ять про жертв югославських воєн), популярний режисер сучасного кінематографу С. Драгоєвич (нар. 1963). Із містом пов’язані життя та діяльність художників П. Лубарда (1907; тепер Чорногорія — 1974; тепер Сербія), У. Предича (1857–1953; тепер Сербія), громадського діяча і письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури І. Андрича, кінорежисера і сценариста, родоначальника нового національного кіно («Югославська чорна хвиля») О. Петровича (1929–1994). Тут помер меценат і державний діяч доби Української революції Ф. Лизогуб.

Джерела

Cтатистички годишњак Републике Србије. Београд : Република Србија. Републички завод за статистику, 2020. 450 с. URL: https://publikacije.stat.gov.rs/G2020/pdf/G20202053.pdf
Уписани студенти, 2018/2019. школска година. Високо образовање // Република Србија. Републички завод за статистику. URL: http://publikacije.stat.gov.rs/G2019/Pdf/G20191167.pdf
Ethnic Composition of Serbia 2011 // Population Statistics of Eastern Europe. URL: http://pop-stat.mashke.org/serbia-ethnic2011.htm

Література

Відкриття Української Громади в Білгороді (Лист з Югославії) // Тризуб. 1928. № 50. С. 26–27.
Козлитин В. Д. Українські громадські організації в Югославії (20–30-ті рр. ХХ ст.) // Українці Хорватії. Матеріали і документи : в 5 кн. Загреб : Grafika, 2002. Кн. 1. С. 21–37.
Norris D. A. Belgrade: A Cultural History. Oxford : Oxford University Press, 2009. 255 p.
Власенко В. Українська громада у Белграді у міжвоєнний період (за матеріалами паризького «Тризуба») // Київська старовина. 2011. № 1. С. 123–136.
Светска баштина Србија. World Heritage Serbia. Belgrade : Institute for the Protection of Cultural Monuments of the Republic of Serbia ; Београд : Публикум, 2015. 292 с. URL: https://www.heritage.gov.rs/cirilica/Download/Svetska__bastina__Srbija__World__heritage__Serbia__book.pdf
Београдска филхармонија. URL: https://www.bgf.rs/
Културне манифестације // Београду. URL: https://www.beograd.rs/cir/upoznajte-beograd/1297-kulturne-manifestacije/
Министарство просвете Републике Србије. URL: https://www.mpn.gov.rs/
Народно позориште у Београду. URL: https://web.archive.org/web/20150510022322/http://www.narodnopozoriste.rs/
About us // CEBEF. Centar Beograd Festivala. URL: https://belef.cebef.rs/en/about-us1.html
Beogradski maraton. URL: https://www.bgdmarathon.org/
O festivalu // Međunarodni filmski festival. URL: https://www.fest.rs/o-festivalu