Леся Українка

Lesya Ukrainka portrait.jpg

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім’я — Косач-Квітка, Лариса Петрівна; криптоніми і псевдоніми — Н. С. Ж., Ув’язнена, Л. У.; 25.02.1871, м. Новоград-Волинський, тепер Новоград-Волинського району Житомирської області, Україна — 01.08.1913, смт Сурамі, тепер Грузія) — письменниця, перекладачка, публіцистка, літературознавиця, громадсько-політична діячка. Донька Олени Пчілки, племінниця М. Драгоманова, сестра М. Косача та О. Косач-Кривинюк. Дружина К. Квітки.


Леся Українка

Псевдоніми Леся Українка, Н. С. Ж., Ув’язнена, Л. У.
Справжнє ім’я Лариса
Справжнє прізвище Косач-Квітка
Рік народження 25.02.1871
Місце народження Новоград-Волинський, Новоград-Волинський район, Житомирська область, Україна
Рік смерті 01.08.1913
Місце смерті Сурамі, Грузія
Напрями діяльності літературна творчість, драматургія, поезія, проза


Життєпис

Народилася у дворянській родині, походила з двох давніх козацько-старшинських родів Косачів і Драгоманових. Разом із братом навчалася у приватних учителів. Вивчала іноземні мови, зокрема володіла італійською, німецькою, англійською, французькою, іспанською, грецькою та ін.

У листопаді 1878 батька Лесі Українки, П. Косача (1842–1909), перевели на роботу до м. Луцька, куди згодом переїхала вся родина Косачів. 1880 у м. Луцьку Леся Українка дізналась про арешт тітки О. Косач (1845–1927), написала свій перший вірш «Надія». Згодом Косачі перебралися до с. Колодяжного (тепер Ковельського району Волинської області) та оселилися там у власному маєтку. Разом із ними мешкала батькова сестра — О. Косач-Шимановська (1847–1925), у якої Леся Українка студіювала гру на фортепіано. Навчилася грати твори Л. ван Бетховена, Ф. П. Шуберта, Ф. Шопена та ін., але найчастіше виконувала власні імпровізації, які ніколи не записувала. Згодом змушена облишити музику, цьому факту присвячено елегію «До мого фортепіано» (1890).

Друга тітка вчила її вишивці та плетінню вінків, про що згадується у вірші «Забуті слова» (1900).

У січні 1881 після переохолодження під час святкування Водохреща Леся Українка захворіла на туберкульоз кісток, з яким боролася все подальше життя. Понад рік хвороба прогресувала через неправильно поставлений діагноз «ревматизм». 1883 діагноз було уточнено, тоді ж професор О. Рінек (1837–1916) прооперував уражену туберкульозом руку, але ураженим лишився суглоб правої ноги.

З огляду на хворобу, багато подорожувала (побувала у Криму, Грузії та Єгипті).

На початку 1890-х П. Косача перевели до м. Києва. Це зміцнило контакти родини зі старогромадівським колом (див. Стара громада) — М. Старицьким, М. Лисенком та ін. У той період активно розвивалося Літературно-артистичне товариство київське, членом якого була й Леся Українка. З ініціативи письменниці та її брата М. Косача у 1890-х у м. Києві утворилося літературне угрупування «Плеяда», до якого, зокрема, входили В. Самійленко, Грицько Григоренко та ін. Члени гуртка започаткували великий проект, що передбачав переклад творів понад 60 письменників, з-поміж яких Й. В. Гете, В. Гюго, М. де Сервантес, Ф. Петрарка, Г. Флобер, В. Шекспір та ін.

1891 відбулося особисте знайомство Лесі України з І. Франком. Згодом вона зустрілася з О. Маковеєм, М. Павликом, О. Кобилянською та ін.

1894–1895 перебувала в Болгарії, мешкала в домі М. Драгоманова. Активно опрацьовувала бібліотеку дядька, вдосконалювала англійську мову, вивчала розмовну болгарську, писала власні твори й перекладала, зокрема М. Л. Верна (1845–1923; Франція).

1907 попри волю батьків узяла шлюб із К. Квіткою. Він записав із голосу дружини «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (виданий у двох частинах, 1917–1918).

В останні роки життя в письменниці з’явилися ознаки туберкульозу нирок. Померла в грузинському курортному містечку. За кілька годин до смерті надиктувала матері проект нової драми «На передмісті Александрії» (уперше надруковано 1914).

Похована на Байковому кладовищі в м. Києві.

Діяльність

Поетична творчість

Визначальний вплив на творче становлення Лесі Українки мали Олена Пчілка й М. Драгоманов. Вірші писала «блоками» — по кілька текстів за раз.

У 9 років склала перший вірш «Надія» (опублікований 1887 під заголовком «Пісня заволоки»). Перші друковані твори поетеси — «Конвалія» і «Сафо» — з’явилися 1884 у журналі «Зоря». У часописі опубліковано більшість її ранніх віршів, які згодом увійшли до поетичної збірки «На крилах пісень» (1893), що побачила світ у м. Львові. Деякі з ранніх творів Лесі Українки, наприклад, «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло…», а також поема «Русалка» вийшли друком в альманаху «Перший вінок» (1887), який видала її матір.

У грудні 1890 надіслала до м. Львова рукопис збірки перекладів віршів Г. Гейне, виконаних спільно з М. Славинським (1868–1945). Це видання з передмовою Олени Пчілки побачило світ 1892, до нього ввійшли 92 переклади, здійснених Лесею Українкою.

1891 у журналі «Народ», який 1890–1895 видавали М. Павлик та І. Франко, опубліковано поетичний цикл «Сльози-перли» під заголовком «Ридання» із посвятою І. Франку. Відтоді її твори друкувалися в цьому часописі. У вересні 1895 побачили світ вірші з поетичного циклу «Невільничі пісні», що потім увійшли до другої збірки Лесі Українки під назвою «Думи і мрії» (1899): «Мати-невільниця», «І все-таки до тебе думка лине…», «До товаришів» тощо.

1894 у журналі «Хлібороб» надруковано поему «Роберт Брюс, король шотландський». Того ж року її видано окремою книгою з посвятою М. Драгоманову.

1896 у журналі «Житє і слово» вийшла друком поема «Давня казка». Протягом наступного року там само опубліковано поезії «Грішниця», «О, знаю я, багато ще промчить», «Хвилина розпачу», «Fiat nox!» та ін.

У підготовці до друку другої авторської збірки «Думи і мрії» взяв участь В. М. Гнатюк. 1902 у м. Чернівцях побачила світ третя поетична збірка Лесі Українки під назвою «Відгуки».

Прозова творчість

Прозовий дебют Лесі Українки відбувся у 1880-х. Ранні оповідання «Така її доля. Образок з життя», «Святий вечір» (обидва написані 1888), «Весняні співи» (1889), «Жаль» (1893) друкувалися паралельно з віршами в часописі «Зоря». Твори тяжіють до жанру образка, тобто реалістичного змалювання певної локальної та обмеженої в часі події. Раннім прозовим спробам симпатизував, наприклад, І. Франко, критики оцінювали її неоднозначно.

«Метелик» (1889), «Біда навчить», «Лелія» (обидві написані 1890) — казки, адресовані дитячій аудиторії, які публікувалися у відповідних виданнях — журналах «Дзвінок» та «Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян».

Для журналу «Народ» Леся Українка планувала написати цикл нарисів «Волинські образки». Врешті підготувала один твір — «Волинські образки. Школа» (1895).

У творах, написаних наприкінці 19 — на початку 20 ст., віддзеркалюється зміна стилю Лесі Українки: у них поглиблюється психологізм і ліризм. Зокрема, у цей період підготувала такі нариси й оповідання: «Місто смутку» (1896), «Голосні струни» (1897), «Сліпець» (1902), «Розмова» (1908) та ін.

Драматургія

Першим драматичним твором письменниці була п’єса «Блакитна троянда», яку вона написала 1896. Пізніше створювала драматичні поеми, перший відповідний твір — «Одержима» (1901). Згодом світ побачили такі драматичні поеми, як-от «Кассандра» (1903–1907), «Бояриня» (1910), «Оргія» (1913) та ін. 1911 написала драму-феєрію «Лісова пісня» (1911). Інша відома драма — «Камінний господар» (1912). У кожному з творів Леся Українка порушує філософські й морально-психологічні проблеми.

Літературознавство

Літературно-критичні статті Лесі Українки репрезентують її етичні й естетичні цінності. Переважно написані близько 1900.

Порівняльно-літературознавча студія «Два направления в новейшей итальянской литературе» (1899) присвячена зіставленню творчих манер двох італійських поетів — Ади Негрі (1870–1945) та Д’Аннунціо Габріеле.

В оглядовій літературно-критичній статті «Малоруські письменники на Буковині» («Малорусские писатели на Буковине»; 1900) запропоновано оцінку творчості Ю. Федьковича, В. Стефаника та О. Кобилянської.

1900 у газеті «Київське слово» подано короткий виклад реферату «Про основні мотиви творчості Г. Гейне» під назвою «Вечір на спомин Гейне» («Вечер в память Гейне»).

Того ж року надруковано «Нові перспективи і старі тіні» («Новые перспективы и старые тени»), де з’ясовуються особливості трактування «жіночого питання» й моделювання жіночих образів, зокрема у творчості Ж.-Б. Мольєра, М. Метерлінка та ін.

У статті «Замітки про новітню польську літературу» («Заметки о новейшей польской литературе»; 1900) продемонстровано відмінності творчої позиції Лесі Українки від естетизму модерністів (див. Модернізм) та декадентизму (див. Декадентство).

У статті «"Міхаель Крамер". Остання драма Гергарта Гауптмана» («"Михаэль Крамер". Последняя драма Гергарта Гауптмана»; 1901) виражено прихильність Лесі Українки до «новоромантизму» (див. Неоромантизм) як стилю німецького драматурга. 1902 підготувала статтю про творчість М. Конопніцької з нагоди її 60-річного ювілею, надіслала її до журналу, але редакція відхилила текст. Так само відхилили її відповідь на статтю С. Єфремова 1903. Обидва тексти не знайдені.

«Винниченко» (1905) — незавершена літературно-критична студія про ранні оповідання В. Винниченка.

«Утопія в белетристиці» (1906) — компаративна студія, присвячена діахронному огляду еволюції утопії в європейській літературі.

Публіцистика

Як публіцист дебютувала нарисом «Релігійний дур на Україні», а також статтями «"Безпардонний патріотизм"» і «Бесіда, часопис баптистів (штундистів)», поданими в журналі «Народ» 1895. Останню І. Франко видав окремим відбитком. У січні 1895 Леся Українка написала «Лист до товаришів» — публіцистичну відозву до молоді із закликом матеріально підтримати видання «Народ» і «Хлібороб». Не був надрукований. Наприкінці 1890-х на сторінках журналу «Житє і слово» відбулася публіцистична дискусія Лесі Українки з І. Франком. У відповідь на його статтю вона надіслала до редакції статтю-фейлетон «Не так тії вороги, як добрії люди» (1897), згодом щодо цього письменники мали листування. Статтю надруковано зі вступною заміткою І. Франка.

Визнання

Низка творів Лесі Українки екранізовані, серед стрічок:

  • «Лісова пісня» (1961), режисер В. Івченко;
  • «Камінний господар» (1971), режисер М. Джинджиристий;
  • «Кассандра» (1974), режисер Ю. Некрасов;
  • «Блакитна троянда» (1988), режисер О. Бійма та ін.

Запланований також 3D-мультфільм «Мавка. Лісова пісня».

В українських театрах ідуть вистави за творами Лесі Українки, зокрема «Лісова пісня» у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса, «У полоні пристрастей. Камінний господар» у Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки тощо.

Музеї Лесі Українки працюють у с. Колодяжному, у містах Києві, Новоград-Волинському, Ялті, а також у курортному містечку Сурамі.

Пам’ятники встановлено у містах Києві, Ялті, Новоград-Волинському, Торонто (Канада), Телаві (Грузія) тощо.

На честь Лесі Українки названо низку театрів, шкіл і вулиць.

Портрет письменниці розміщено на банкноті номіналом 200 грн.

1970 засновано літературну премію імені Лесі Українки за найкращий твір для дітей, присуджувалася від 1972.

2004 запроваджено Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва

Додатково

На початку 1890-х написала підручник для навчання молодшої сестри «Стародавня історія східних народів», який опубліковано 1918.

Серед дитячих прізвищ Лесі Українки — Лося, Зея, Мишелосіє (так називали їх разом із братом М. Косачем). Листи до О. Кобилянської підписувала «хтось», «хтось білий», «хтось біленький». У публіцистиці виступала як «Наша Славна Жірондистка» (Н. С. Ж.)

Твори

  • В катакомбах // Рідний край. 1906. № 19. С. 2–8.
  • Айша та Мохаммед // Дзвін. 1913. № 1. С. 6–8.
  • На крилах пісень. Львів : [б. в.], 1893. 112 с.
  • Думки і мрії. Львів : Українсько-Руська Видавнича Спілка, 1899. 124 с.
  • Відгуки. Чернівці : Николай Грабчук, 1902. 96 с.
  • Зібрання творів : у 12 т. Київ : Наукова думка, 1975–1979.
  • Оргія; Блакитна троянда; Кассандра; У пущі; На полі крові; Лісова пісня; Адвокат Мартіан; *Камінний господар; Бояриня. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. 772 с.
  • Одержима; Кассандра; На Полі Крові; Лісова Пісня; Камінний Господар. Київ : Факт, 2008. 416 с.
  • Листи : в 3 т. Київ : Комора, 2016–2018.

Література

  1. Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. Нью-Йорк : [б. в.], 1970. 923 с.
  2. Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. Київ : Наукова думка, 1992. 630 с.
  3. Денисюк І. Невичерпність атома. Львів : Видавництво Львівського університету імені І. Франка, 2001. 318 с.
  4. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. Київ : Наукова думка, 2002. 590 с.
  5. Грабович Г. До історії української літератури (Дослідження, есеї, полеміка). Київ : Критика, 2003. 632 с.
  6. Кочерга С. О. Культурософія Лесі Українки. Семіотичний аналіз текстів. Луцьк : Твердиня, 2010. 656 с.
  7. Моклиця М. В. Естетика Лесі Українки (контекст європейського модернізму). Луцьк : Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2011. 242 с.
  8. Левченко Г. Міф проти історії. Семіосфера лірики Лесі Українки. Київ : Академвидав, 2013. 332 с.
  9. Левченко Г. Аксіологія романтизму в літературно-критичних статтях Лесі Українки // Вісник Львівського університету. Серія іноземні мови. 2016. Вип. 24. Ч. 1. С. 157–165.
  10. Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку : в 2 т. Нью-Йорк; Київ : Темпора, 2016–2017.
  11. Романов С. Леся Українка і Олександр Олесь: на порубіжні часів, світів, ідентичностей. Луцьк : Вежа-Друк, 2017. 500 с.
  12. Левченко Г. «Він так багато зробив і для мене особисто: коли б не він, все життя моє минуло б зовсім по-іншому…» (Михайло Драгоманов, Олена Пчілка і цінності роду Драгоманових) // Дивослово. 2019. № 10 (751). С. 40–48.
  13. Левченко Г. Леся Українка — enfant terrible українського народництва (Едипів комплекс інтелектуального життя в епістолярній версії Лариси Косач) // Дивослово. 2019. № 03 (744). С. 45–53.
  14. Левченко Г. Приятелі святої поезії: Іван Франко та Леся Українка. Студія 1. «Незатертими слідами» взаємин Лесі Українки та Івана Франка // Франко: Наживо / Franko: Live. 2019. URL: https://frankolive.wordpress.com/2019/02/21/приятелі-святої-поезії-іван-франко-та/
  15. Левченко Г. Приятелі святої поезії: Іван Франко та Леся Українка. Студія 2. «У видавецькому ділі»: Іван Франко – редактор та публікатор творів Лесі Українки // Франко: Наживо / Franko: Live. 2019. URL: https://frankolive.wordpress.com/2019/02/22/приятелі-святої-поезії-іван-франко-та-2/
  16. Левченко Г. Приятелі святої поезії: Іван Франко та Леся Українка. Студія 3. «Артистка в повнім значенні сього слова» (Леся Українка очима Франка-критика) // Франко: Наживо / Franko: Live. 2019. URL: https://frankolive.wordpress.com/2019/02/23/приятелі-святої-поезії-іван-франко-та-3/
  17. Левченко Г. Приятелі святої поезії: Іван Франко та Леся Українка. Студія 4. «Між своїми»: Іван Франко та Леся Українка в полеміці 1896-1897 рр. // Франко: Наживо / Franko: Live. 2019. URL: https://frankolive.wordpress.com/2019/02/25/приятелі-святої-поезії-іван-франко-та-4/

Відео

Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ")

Автор ВУЕ

Г. Д. Левченко


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
25.02.2020


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Левченко Г. Д. Леся Українка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Леся Українка (дата звернення: 1.03.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ