Авари


Авари
Авари. Поясний набір. З поховання поблизу с.Василівка, Херсонська обл. 1984 (6—7 ст.). Музей історичних коштовностей України, м. Київ

Ава́ри (у давньоруських літописах — обри) — кочові, переважно тюркомовні племена. Потрапили до Європи в середині 5 ст. із Центральної Азії. У середині 6 ст. авари вдерлись у степи Північного Причорномор’я, Подунав’я і на Балкани. Імператор Візантійської імперії Юстиніан І (527–565) закликав аварів на північні землі імперії з метою стримування слов’янського натиску на дунайський рубіж Візантії. У Паннонії (історична область, переважно на території Західної Угорщини) виник Аварський каганат на чолі з каганом (ханом) Баяном.

Авари були кочовиками. Продукти землеробства вони одержували у вигляді данини у слов’ян, франків та інших осілих народів. Із середини 7 ст. почався розпад Аварського каганату; авари витіснили з Причорномор’я. Остаточно вони були розбиті та винищені Карлом І Великим (742–814) у кінці 8 ст.

«Повість временних літ» зберегла давній народний переказ про панування аварів над східно­слов’янським племінним союзом дулібів. Бог винищив їх, пише «Повість временних літ», за гординю, що відбилося в прислів’ї «погибоша аки обре».

Література

  1. Артамонов М. И. История хазар. Ленинград, 1962.
  2. Гадло А. В. Этническая история Северного Кавказа ІV–Х вв. Ленинград, 1979.
  3. Плетнева С. А. Кочевники средневековья. Москва, 1982.
  4. Толочко П. П. та ін. Етнічна історія давньої України. Київ, 2002.

Автор ВУЕ