Андрич, Іво

А́ндрич, І́во (хорв. Andrić, Ivo, серб. Андрић, Иво; 09.10.1892, с. Долац біля м. Травник, тепер Боснія і Герцеговина — 13.03.1975, м. Белград, тепер Сербія) — письменник, громадський діяч, член Сербської академії наук (з 1946), лауреат Нобелівської премії з літератури (1961). Писав сербсько-хорватською мовою (латинською графікою, поширеною серед хорватів).

Андрич, Іво (Andrić, Ivo)
Народження	09.10.1892
Місце народження	Долац
Смерть	13.03.1975
Місце смерті	Белград
Alma mater	Грацький університет
Напрями діяльності	дипломатія, літературна творчість, проза, критика

Відзнаки
Почесні звання	Герой Соціалістичної Праці (з 1972)
Лауреат Нобелівської премії - література	1961

Життєпис

Народився в сім’ї ремісника. Навчався в університетах міст Загреба, Відня, Кракова. Закінчив 1919 університет у м. Граці (Австрія).

Брав участь у національно-визвольному русі «Молода Боснія», за що був заарештований (1914–1917).

Один із засновників журналу «Літературний південь» («Книжевни юг»; 1917).

У 1920–1930-х працював у посольствах і консульствах Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Югославії) в різних країнах.

1941 залишив дипломатичну діяльність та повернувся до м. Белграда.

З 1954 — голова Спілки югославських письменників.

Творчість

Писати почав ще в школі. Перші твори опубліковано в журналах «Вихор» («Vihor»), «Сучасник» («Savremenik») та ін. Перші збірки «Ex Ponto» (1918) і «Неспокій» («Nemiri»; 1920) — поетично-медитативна проза.

На основі фольклорних мотивів різних народностей Боснії написав цикл оповідань, які було опубліковано трьома окремими виданнями «Оповідання» («Pripovetke»; 1924; 1931; 1936).

У трилогії романів: «Міст на Дрині» («Na Drini cuprija»), «Травницька хроніка» («Travnicka chronica»), «Панночка» («Gospodjica»; усі три — 1945) відтворив трагічну долю боснійців під владою чужоземців.

До творчої спадщини Андрича належать також збірки оповідань, повістей та романи: «Притча про візирового слона» («Priča o vezirovom slonu», 1948), «Проклятий двір» («Prokleta avlija», 1954), «Панорама» («Panorama», 1958) та ін.

Автор літературно-критичних праць про Петра ІІ Петровича, В. Караджича, Ф. Гойю, М. Горького та ін.

У творах використовував історичну тематику для філософського осмислення сучасності, сенсу буття людини й пошуків виходу з кризових ситуацій. Стилю автора притаманні глибина психологічного аналізу та універсальний символізм.

Українською мовою окремі твори Андрича переклали С. Панько, І. Ющук, З. Гончарук та ін.

Визнання

Лауреат Нобелівської премії з літератури (1961).

Герой Соціалістичної Праці (з 1972).

Квартиру в м. Белграді, де Андрич мешкав упродовж останніх років життя, 1976 перетворено на меморіальний музей. Там можна побачити книги, рукописи, документи, фото та особисті речі письменника.

Іменем Андрича названо одну з вулиць у м. Белграді, а також вулиці в містах Боснії та Герцеговини.

28.06.2014 у м. Вишеграді на честь Андрича офіційно відкрито містобудівний проект Андричград площею понад 1,7 га.

Додатково

Незадовго до смерті Андрич заявив про збереження усіх його речей як частину ендавменту — фінансових пожертв. Від 1976 адміністративний комітет м. Белграда організовує щорічні міжнародні конференції, надає гранти іноземним вченим, які досліджують творчість Андрича.

Андрич — єдиний лауреат Нобелівської премії серед письменників колишньої Югославії.

Дослідники творчості Андрича по-різному кваліфікують приналежність автора до сербської, хорватської чи боснійської літератури. В офіційних документах Андрич зазначав себе хорватом, а рідною мовою вважав хорватську. Твори писав сербсько-хорватською мовою, яка була на той час офіційною, однак, як було прийнято у Хорватії, використовував латинську абетку (т. з. гаєвиця).

Твори

Most na Žepi. Sarajevo : Svjetlost, 1967. 316 p.
Prokleta avlija. Sarajevo : Matica hrvatska, 2007. 147 p.
Na Drini ćuprija. Zagreb : Školska knjiga, 2013. 505 p.
Priča o vezirovom slonu i druge novele. Zagreb : Školska knjiga, 2014. 552 p.
У к р. п е р е к л. — Міст на Дрині. Київ : Держлітвидав УРСР, 1957. 330 с.
Проклятий двір. Київ : Радянський письменник, 1957. 112 с.
Зеко. Київ : Держлітвидав УРСР, 1958. 375 с.
Притча про візирового слона та інші новели. Київ : Дніпро, 1973. 332 с.

Література

Ющук І. Співець людяності // Притча про візирового слона та інші новели. Київ : Дніпро, 1973. 331 с.
Панько С. Нобелівський лауреат // Панько С. Дороги, друзі... Нотатки письменника. Ужгород : Карпати, 1974. 133 с.
Лауреаты Нобелевской премии : в 2 кн. / Пер. с англ. Москва : Прогресс, 1992. Кн. 1. 775 с.
Savić Benghiat D., Skoric S., Đukić Perišić Z. Jewish Portraits in the Works of Ivo Andrić. Toronto : Serbian Literary, 2005. 91 p.
Müller M. Die Selbst- und Fremdwahrnehmung der bosnischen Völker in der historischen Prosa von Ivo Andric und Isak Samokovlija. Frankfurt am Main : Lang, 2006. 197 p.
Деркач О. М. Проблема «жіночої долі» як критерій типізації персонажів (на матеріалі оповідань Іво Андрича 20-х — 30-х рр.) // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур: Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. 2011. Вип. 16. С. 275–280.
Vuksanović M. Delo Ive Andrića. Beograd : SANU, 2018. 580 p.

Автор ВУЕ

В. Г. Гримич

Покликання на цю статтю: Гримич В. Г. Андрич, Іво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрич, Іво (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 29.01.2021