Малі пророки

Малі́ проро́ки, Дванадцять малих пророків (івр. שנים עשר‎, арам. תרי עשר, грец. δωδεκαπρόφητον, лат. prophetae minores), Книга дванадцятьох — пророчі книги, укладені єврейськими авторами приблизно між 8 і 4 ст. до н. е.; частина Святого Письма в юдаїзмі та християнстві.

У ТаНаХу зібрані в єдину книгу, що завершує корпус текстів «Невіїм» («Пророки») — другої частини Святого Письма. У християнському Старому Завіті подані як 12 окремих книг за ім’ям кожного з пророків: Осії (в єврейській традиції — Хошеа), Йоіла (Йоеля), Амоса, Авдія (Овадія), Йони, Міхея (Міхи), Наума (Нахума), Аввакума (Хаваккука), Софонії (Цфанії), Аггея (Хаггая), Захарії (Зхарії), Малахії (Мал’ахі). Порядок розміщення книг різниться у православних, католицьких, протестантських виданнях Біблії. Назву «малі пророки» часом виводять з праць Аврелія Августина, який відрізняв 12 коротких за обсягом пророчих книг від 4 довших — Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла. За іншою версією, термін введено масоретами тільки в 7 ст. На думку біблієзнавців, кожна з 12 книг віддзеркалює автентичну традицію пророчого служіння, містить автобіографічний і певною мірою історичний матеріал. Датування книг і послідовність їхнього розміщення є предметом полеміки.