Сатана

Геній зла, 1848, скульптор Г. Гіфс, собор Святого Павла в Льєжі (Бельгія)

Сатана́ [ грец. Σατανα̃ς, Σαταναήλ, від івр. שָׂטָן‎ (śāṭān), букв. — той, хто перешкоджає, протидіє; супротивник, обвинувач, згубник] — в юдео-християнській традиції — надприродна й надлюдська істота, уособлення всякого зла, богоборець (антагоніст Бога) і ворог роду людського, джерело всіх скорбот, носій руйнівних, нищівних функцій.

У старозавітних текстах

Розвиток образу Сатани пов’язаний насамперед з уявленнями про зло в авраамічній традиції. Втім, його образ є неоднозначним вже у текстах Святого Письма.

У книгах ТаНаХу Сатана згаданий як один із «синів Божих» (івр. בְנֵי־הָאֱלֹהִים‎ (bənê hāʼĕlōhîm), див. Йов 1:6). Щодо Сатани вжито особові займенники, його описано як особу, якій притаманні власна воля, свідомість, знання, наміри та інші риси, ворожість до людини (але не до Бога). У Книзі Йова описано діалог між Богом і Сатаною, де той повідомляє Господу, що він «подорожував по землі й обійшов її» (Йов 1:7), лихословить на Йова (що той зречеться віри за першого ж нещастя) та одержує від Бога право випробувати його праведність. У Книзі пророка Захарії — оскаржник людей, пророків перед Господом (Зах. 3:1).

За тлумаченнями богословів, про Сатану йдеться і в інших фрагментах, хоча прямо він не згаданий, як-от «злий дух від Господа», що мучив Саула (1 Сам. 16:14‒23), безіменний дух із Господнього «небесного воїнства», що погодився намовити Ахава на хибний шлях, стати «духом неправди в устах пророків» (1 Цар. 22:19‒23).

Поширене ототожнення Сатани зі змієм («найхитрішим з усіх польових звірів, яких створив Господь», див. Бут. 3:1) не має під собою реальної підстави: змій у біблійній міфології є типовим трикстером. Радше це стало наслідком ототожнення Сатани з «великим драконом» з Об'явлення Івана Богослова (Об. 12:9). Опису Сатани Біблія не містить.

Грецькою мовою термін перекладено в Септуаґінті як диявол.

У Новому Завіті

У Новому Завіті набуває розвитку образ Сатани як супротивника Бога. Терміни сатана і диявол використані тут як синоніми («диявол» трапляється частіше), хоча за змістом не є точними відповідниками.

Євангеліє від Луки переказує слова Ісуса: «Бачив Я сатану, який, наче блискавка, з неба впав» (Лк. 10:18). У синоптичних Євангеліях Сатана постає як причина спокус і хвороб (біснуватості, гарячки, прокази та ін., див. Мк 5:2‒8, Лк. 5:13, 13:11‒16). Він упродовж 40 днів спокушає Ісуса в пустелі (Мт. 4:1‒11, Мк. 1:12‒13 та ін.); зваблює Юду Іскаріота зрадити Ісуса («увійшов у Юду», див. Лк. 22:3‒6). Євангеліст Матвій неодноразово іменує його «князем бісівським» (Мт. 9:34; 12:24). В Євангелії від Івана він — «душогуб від початку», в якому «немає істини», «неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8:44); «князь цього світу» (Ів. 12:31), який буде вигнаний геть. Послання до євреїв описує диявола як «того, хто має владу смерті» (Євреям 2:14).

У Книзі Об’явлення — великий дракон і давній змій, «який обманює весь світ», переможений архангелом Михаїлом і скинутий з Небес разом із іншими грішними ангелами (Об. 12:7‒9).

В ортодоксальному християнстві

Цілісна концепція Сатани та пекла в головних рисах була вироблена в 4 ст., упродовж середньовіччя її неодноразово доповнювали та уточнювали. Сатана постав як грішний (скинутий) ангел, котрий у своїй гордині (та мавши свободу волі) не захотів підкорятися Богу та Його волі. Бог вигнав його з Неба на землю, де той став «князем світу», головним наклепником і обмовником, що ганьбить Бога перед людьми і людей перед Богом. Підступно провокує людину на негідні вчинки, смертні гріхи, внаслідок чого її душа після тілесної смерті замість блаженства в раю потрапляє на вічні муки до пекла. Слугами Сатани є грішні ангели з його почту. Він — не вічний, по завершенні відведеного йому часу буде переможений і знищений, як і смерть.

З погляду ортодоксального християнства Сатана протистоїть Богу не на рівних підставах, не як божество, а як занепале творіння Бога, відступник, що спрямовує проти Бога силу, одержану від Нього ж. Проте Сатана нібито сприяє тим виконанню Божого замислу. Саме тут і зринає протиріччя між ідеєю напередвизначеності всього творива (зокрема й з’яви Сатани) волею всесильного Бога та визначенням Сатани як зла, з яким (а отже, і з волею Бога) слід боротися. Назагал образ Сатани як правителя царства зла, спокусника людей, підбурювача їх до гріха є невід’ємним і необхідним елементом віровчення юдаїзму, християнства, ісламу.

Більшість ранніх християн поділяли віру в те, що Сатана та його демони могли заволодіти людиною, звідси беруть початок практики екзорцизму, розвинуті в середньовіччі та ранньомодерному часі. Нові форми екзорцизму як особливого напряму діяльності священників діють у християнстві дотепер.

Згідно з формулюваннями Нікейського Вселенського собору 787, природа ангелів і демонів є тілесною, а тіло — зіткано з повітря та вогню. Втім, у постановах Латеранського собору 1215 (див. Латеранські собори) всі духи — ангелічні й демонічні — проголошені безплотними, а їхні тіла — духовними. Причину таких змін релігієзнавці вбачають у реакції Церкви на посилення народних забобон, які змальовували бісів у найчуттєвіших антропоморфних, зооморфних, монстроподібних образах.

У ранньохристиянських письменників, святоотцівській літературі постать Сатани відігравала вагому роль у полеміці про природу зла, спасіння, значення спокутної місії Христа.

В інших течіях

У богомильстві Сатана — антибог, божество зла, цілковито рівний християнському Богові за своєю силою.

Ліберальна християнська теологія схильна розглядати біблійні наративи про сатану як алегорію, образне мислення, міфологічну мову для опису реальності та масштабів зла у Всесвіті, а також ідеї боротьби проти Бога.

У сатанізмі як субкультурі та різновиді неорелігій Сатана — символ свободи, бунтарства, непокори, індивідуалізму, втілення розуму, творчості, іронії, харизми тощо.

У фольклорних традиціях, народній культурі Сатана набув різноманітних прізвиськ і означень.

У мистецтві

Образ Сатани широко представлений в іконописі Страшного суду, світському живописі [Лука Синьореллі (італ. Luca Signorelli; 1445‒1523, Італія), Я. Йорданс, Г. Доре, В. Блейк та ін.], скульптурі [Г. Гіфс (Guillaume Geefs; 1805‒1883, Бельгія)], літературі (Данте Аліг'єрі, Дж. Мільтон, В. Блейк, Й. Гете, Ш. Бодлер, Дж. Чосер та ін.), музиці [Дж. Тартіні (італ. Giuseppe Tartini; 1692‒1770, Італія), Ш. Гуно, символіка в рок-музиці (з 1960-х)]. Мистецтвознавці вказують на паралельні шляхи еволюції візуального образу Сатани — виснаженого блідого (темного) ангела; потворних зооморфних істот, риси яких запозичені з язичницького мистецтва та фольклору; постаті людини-бунтівника та ін.

У масовій культурі (кінематографії, телесеріалах, аніме, відеоіграх, рекламі) Сатана зображений у різний спосіб — від горору до гумору й гротеску, проте звичними рисами його характеру є жорстокість, лукавство, підступність, цинізм.

Дивись також: Диявол, Люцифер, Ібліс, Шайтан.

Додатково

Д. Б. Рассел умовно вирізнив вісім характеристик Сатани з текстів Нового Завіту: 1) персоніфікація зла; 2) фізичний напад на людей та перетворення їх на біснуватих; 3) спокушання і зваблення людей гріхом; 4) обвинувач та каратель грішників; 5) очільник воїнства злих духів, або демонів; 6) носій багатьох рис і якостей злих духів язичницьких релігій; 7) правитиме світом до встановлення Царства Божого, а до того боротиметься проти Ісуса Христа; 8) зазнає поразки від Христа в кінці світу.
Т. Шевченко у записі в щоденнику від 19 червня 1857 гірко констатував, що навіть «трибунал под председательством самого сатаны» не міг би винести йому такого жорстокого покарання — заборони малювати.
У жовтні 2016 В. Путін був зображений на обкладинці впливового британського журналу «Економіст» (англ. «The Economist») у зловісному образі сатани з червоними винищувачами замість зіниць.

Література

Caldwell W. The Doctrine of Satan : in 3 p. // The Biblical World. 1913. Vol. 41. No. 1‒3.
Russell J. B. Satan: The Early Christian Tradition. Ithaca : Cornell University Press, 1987. 258 р. URL: https://archive.org/details/satanearlychrist00russ
Forsyth N. The Satanic Epic. Princeton : Princeton University Press, 2003. 382 р.
Wray T. J., Mobley G. The Birth of Satan: Tracing the Devil's Biblical Roots. New York : Palgrave Macmillan, 2005. 211 р.
Kelly H. A. Satan: A Biography. Cambridge : Cambridge University Press, 2006. 376 р.
Beekmann Sh., Bolt P. G. Silencing Satan: Handbook of Biblical Demonology. Eugene : Wipf & Stock, 2012. 78 р.
Росовецький С. Сатана // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. Київ : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. Т. 5. С. 653.
Як змінювався образ сатани і його посіпак у мистецтві: від давнини до наших днів // CREDO. 2023. URL: https://credo.pro/2023/11/358867