Синоптичні Євангелія

Синопти́чні Єва́нгелія (від грец. σύνοψις — огляд, разом дивитися, одним поглядом, з грец. σύν — разом, спільно та грец. ὄψις — зір, погляд, вигляд) — три перші книги Нового Завіту (три з чотирьох канонічних Євангелій — від Матвія, від Марка та від Луки), що суголосні за змістом, сюжетами, мають подібні (навіть дослівні) фрагменти, на відміну від Євангелія від Івана, що істотно відрізняється за змістом, стилістикою, композицією тексту. Відповідно, євангелістів Матвія, Марка й Луку ще називають синоптиками.

Загальна характеристика

Термін «синоптичні Євангелія» запровадив 1776 теолог Й. Я. Ґрісбах (нім. Johann Jakob Griesbach; 1745‒1812, Німеччина). Для зручнішого порівняння та аналізу він опублікував тексти трьох Євангелій у паралельних колонках, створивши т. з. синопсис. Тим запровадив синопсис як цікавий методологічний і герменевтичний інструмент для критичного аналізу Нового Завіту.

Ретельний порівняльний аналіз структури і змісту Євангелій від Матвія, від Марка та від Луки доводить їх значну подібність: багато сюжетів збігаються, наведені висловлювання схожі або ідентичні, спосіб викладу та композиції тексту дуже подібний. Так, оповіді про життя Ісуса Христа у трьох Євангеліях співвідповідні не менш як у 330‒370 віршах (приблизно в третині всіх переказів про його слова та діяння); за невеликим винятком увесь зміст Євангелія від Марка передано в Євангеліях від Матвія та від Луки. Поряд із тим кожен євангеліст вводить у свою розповідь фрагменти та цілі епізоди, про які не оповідають інші. Натомість Євангеліє від Івана містить лише незначну частину матеріалу, спільного для синоптичних Євангелій, є разюче інакшим за багатьма характеристиками тексту.

Синопсиси, що подають євангельські тексти у вигляді порівняльних таблиць (перших трьох Євангелій або ж у співставленні з четвертим Євангелієм від Івана), унаочнюють як суголосність, так і варіативність, розбіжність або й суперечливість цих творів. Найавторитетнішими для дослідження та витлумачення чотирьох Євангелій вважають синопсиси, неодноразово перевидані теологом, екзегетом, біблеїстом, церковним істориком К. Аландом (1915‒1995; Німеччина).

Співставлення Євангелій мало наслідком т. з. синоптичну проблему, що стала предметом полеміки богословів, релігієзнавців, істориків.

Синоптична проблема

Синоптичну проблему розглядають у двох аспектах:
а) яким чином можливий збіг структури, змісту та навіть буквальні повторення в текстах Євангелій, якщо припускати самостійність та оригінальність їх створення;
б) як пояснити розбіжності між ними та визначити їхню цінність як незалежних свідчень у разі, якщо припустити їх контекстуальний та літературний зв’язок.

Синоптична проблема століттями лишалася предметом гострих дискусій. Для її розв’язання богословами-екзегетами та науковцями-біблеїстами були висунуті кілька гіпотез.

За найдавнішою з них — гіпотезою «усного переказу» («усної традиції») — євангеліст Матвій (апостол Ісуса Христа) міг записувати власні свідчення та висловлювання самого Ісуса; Марк — свідчення ап. Петра (як його перекладач); Лука відтворював зміст проповідей ап. Павла. Цей погляд, підтриманий ще Отцями церкви, базувався на дійсно важливій ролі усного пророкування та гомілетичної традиції у становленні писаного біблійного канону. Багаторазово повторені й переказані свідчення формували певні стереотипні сюжетні лінії, фрагменти змісту тощо. Цю гіпотезу з 18 ст. поділяли широкі кола католицьких та протестантських теологів.

Гіпотеза «взаємного запозичення», або «взаємної залежності змісту» твердить, що євангелісти запозичували матеріал один в одного (кожен наступний у часі письменник спирався на внесок попередника: другий користувався текстом першого, третій запозичував і в першого, і в другого). Підставою для такої думки є давній погляд на релігійний документ як на спільне надбання усієї релігійної громади. Гіпотеза сягає праць Аврелія Августина. В ході її обговорення висловлено різні можливі комбінації залежності синоптиків один від одного.

Панівною серед науковців-біблеїстів упродовж 20 ст. стала «гіпотеза документальних джерел». Згідно з нею, євангелісти у своїй праці спиралися на давніше джерело (або джерела), що стали основою спільних наративів. Застосування загального принципу документальних протоджерел породило велику кількість припущень. Останньою формою гіпотези, що зажила особливої популярності серед протестантських біблеїзнавців, є «теорія двох документів». За нею, Євангелія від Матвія та від Луки створені на основі давнішого Євангелія від Марка (припускають, що обидва євангелісти використали текст Марка незалежно один від одного), а також письмової збірки т. з. логій — висловів, які приписували Ісусу Христу (не виключено, ще й інших рукописів). Це гіпотетичне джерело (або група джерел) отримало в науці індекс Q (від нім. Quelle — джерело). До кола гіпотетичних ранніх матеріалів дослідники часто додають документи із індексами M (тобто «Прото-Матвій» — начебто початковий варіант Євангелія від Матвія арамейською мовою, згадуваний у християнських джерелах) та L (тобто «Прото-Лука» — первинні записи євангеліста). Слабкість цієї гіпотези вбачають у відсутності достовірних археологічних підтверджень існування протоджерел (жоден рукопис Q не був знайдений), а також недооцінці можливостей безпосереднього контакту між євангелістами та використання ними спільної усної спадщини.

Кожна з гіпотез нездатна вичерпно прояснити ситуацію та є об’єктом критичних рефлексій. Остаточного розв’язання синоптичної проблеми дотепер не знайдено; історичні відомості про походження синоптичних Євангелій неповні. Разом із тим синоптичні Євангелія розуміють не лише як літературний феномен — узгодженість свідчень про Ісуса Христа стала важливою засадою християнської віри.

Література

1. Boismard M.-E., Benoit Р., Lamouille А., Sandevoir Р. Synopse des quatre évangiles en français : en 3 t. Paris : Editions du Cerf, 1965.
2. Honoré A. M. A Statistical Study of the Synoptic Problem // Novum Testamentum. 1968. Vol. 10 (2/3). Р. 95–147.
3. Synopsis of the Four Gospels / Еd. by K. Aland. New York : American Bible Societies, 1985. 361 р.
4. Черський Я., о. Вступ до книг Нового Завіту / Пер. з польськ. Л. Біленької-Свистович. Львів : Львівська богословська академія, 1997. 180 с.
5. Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс. Київ : Либідь, 2001. 496 с.
6. Goodacre M. The Synoptic Problem: A Way Through the Maze. London; New York : Sheffield Academic Press, 2001. 178 р. URL: https://archive.org/details/synopticproblemw00good/page/n5/mode/2up
7. Edwards J. R. The Hebrew Gospel and the Development of the Synoptic Tradition. Grand Rapids : Eerdmans, 2009. 360 р.
8. Perkins P. Introduction to the Synoptic Gospels. Grand Rapids : Eerdmans, 2009. 328 p.
9. Головащенко С., Колодний А. Синоптичні Євангелія // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2024. Т. 3. С. 639.

Автор ВУЕ

А. М. Колодний

Покликання на цю статтю: Колодний А. М. Синоптичні Євангелія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Синоптичні Євангелія (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.01.2025