Музею старожитностей та мистецтва будинок у Києві

Музе́ю старожи́тностей та мисте́цтва буди́нок у Ки́євіпам’ятка архітектури національного значення, Україна.

Музею старожитностей та мистецтва будинок у Києві. Головний фасад.
Проект архітектора В. Городецького 1898
Головний фасад.
Проект архітектора В. Городецького 1898
Фото початку 20 ст.
Фото початку 20 ст.
Проектний план першого поверху
Музею старожитностей та мистецтва будинок у Києві6.jpg

Загальні відомості

Споруда стоїть на штучному пагорбі біля підніжжя Печерської височини на початку вулиці М. Грушевського в історичному центрі міста. Замикає перспективу Європейської площі, яка відкривається від вулиці Хрещатик, і є архітектурним акцентом. Трикутну в плані музейну територію обмежують вулиця М. Грушевського та Музейний провулок.

Історична довідка

1896 Київська міська дума надала земельну ділянку на вулиці Олександрівській, 1 (тепер М. Грушевського, 6) для спорудження будівлі першого загальнодоступного міського музею. Ініціатором було Київське товариство старожитностей і мистецтв під керівництвом Б. Ханенка, котрий очолив Підготовчий комітет з будівництва й оголосив збирання коштів. Проект опрацював архітектор В. Городецький на підставі ескізного проекту московського архітектора П. С. Бойцова (1849 — після 1918; Росія), який переміг на архітектурному конкурсі, організованому Московським архітектурним товариством. Наглядав за будівництвом, розпочатим 1897, архітектор В. Ніколаєв, скульптурне оздоблення виконав Е. Саля (1864–1920; Італія).

05.08.1899 з нагоди проведення у Києві 11-го Всеросійського археологічного з'їзду у недобудованому приміщенні Міського музею старожитностей і мистецтв відкрито першу археологічну експозицію за результатами досліджень В. Хвойки, що вважають датою створення музею. Будівництво завершено 1901, інженерні роботи щодо влаштування дренажу — 1907. За браком коштів та внаслідок протидії влади, яка побоювалася в музеї «малоросійського сепаратизму», проект реалізовано частково як Г-подібний у плані об'єм із завершеними згідно з проектом тільки двома фасадами — головним та з боку вулиці М. Грушевського. З боку Музейного провулку споруда залишилася недобудованою.

23.12.1904 відкрито й освячено як Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича. Директором став М. Біляшівський. 1919 музей націоналізовано і названо Першим державним музеєм. З 1924 — Всеукраїнський історичний музей імені Т. Шевченка, з 1936 Київський державний музей українського мистецтва, тепер — Національний художній музей України.

1967–1972 музейну споруду добудовано з боку Музейного провулку за проектом архітектора П. П. Петрушенка (1915–1994; Україна) відповідно до первісного проекту В. Городецького. 1988 на території музею встановлено бронзовий пам'ятний знак М. Біляшівському.

Характеристика

Споруда мурована з цегли, потинькована (див. Тиньк), квадратна у плані три- чотириповерхова за рахунок розташування на схилі, з великим підвалом, у якому облаштовано фондосховище. Оскільки навколо споруди є глибокий приямок, то з головного фасаду вона сприймається як двоповерхова. Композиційним акцентом головного фасаду є центральний шестиколонний портик доричного ордера з масивним антаблементом. Рельєфи в метопах його фризу (кентавромахія), акротерії, скульптурна композиція «Торжество мистецтва» в тимпані фронтона символізуть високу суспільну місію мистецтва. Фасади розчленовано пілястрами, парні ризаліти на бічних фасадах оформлені як античний грецький двоколонний храм в антах. Монументальні сходи перед головним фасадом фланкують скульптури левів. Територія оточена класицистичною огорожею і має з боку Музейного провулку та вулиці М. Грушевського підпірну стіну, вирішену мотивом глухої рустованої (див. Руст) аркади. Внутрішнє розпланування периметрально-анфіладне (див. Анфілада), оптимальне для розміщення музейної експозиції.

Значення

Майстерність архітектурно-художнього вирішення, насиченого глибоким символізмом завдяки стилізації та синтезу мистецтв, підносять цю будівлю до рівня найдосконалішої пластичної маніфестації суспільної ролі музею як храму високого й вічного мистецтва (парадигма, яка була панівною в світовому музейному будівництві кінця 19 — першої третини 20 ст.). Це яскравий взірець неокласицизму в забудові центру м. Києва на зламі 19–20 ст. У цьому полягала суперечність між античним архітектурним образом музею та його експозицією, присвяченою українському народному мистецтву.

Література

  1. Шероцкий К. Киев: Путеводитель. Киев : В. С. Кульженко, 1917. С. 235–252.
  2. Єрофалов Б., Осташко Т., Федорова Л. Київський художньо-промисловий і науковий музей // Звід пам'яток історії та культури України : в 28 т. Київ : Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1999. Т. 1. Ч. 1. С. 342–344.
  3. Скібіцька Т. Будинок Музею старожитностей та мистецтв // Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 8.
  4. Київ: Провідник / за редакцією Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 408–425.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Музею старожитностей та мистецтва будинок у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Музею старожитностей та мистецтва будинок у Києві (дата звернення: 26.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.01.2022



Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ