Делорм, Філібер

Філібер Делорм. Гравюра 1626 р.

Делорм, Філібер (De l'Orme, Philibert)
Народження	03.06.1514
Місце народження	Ліон
Смерть	08.01.1570
Місце смерті	Париж
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	ренесанс

Гробниця короля Франциска І
в абатстві Сен-Дені

Замок Д’Ане Діани де Пуатьє.
Графічна реконструкція загального вигляду

Замок Д’Ане Діани де Пуатьє.
В’їзний павільйон

Французький архітектурний ордер

Дело́рм, Філібе́р (фр. De l'Orme, Philibert; 03‒09.06.1514, м. Ліон, тепер регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція — 08.01.1570, м. Париж, Франція) — архітектор епохи Відродження, представник стилю ренесанс, автор низки палацових споруд у Франції.

Життєпис

Народився у сім’ї спадкового будівничого. Орієнтовну дату народження встановлено на підставі персонального гороскопа, опублікованого в одній із праць архітектора. Навчався будівничій справі у батька. Не пізніше 1533 переїхав до м. Рима, де від 1534 працював на тамтешніх будовах Папи Римського Павла ІІІ і досліджував архітектурну спадщину античності та споруди у стилістиці високого ренесансу. У Римі познайомився із французьким представником при Святому Престолі кардиналом Жаном Дю Белле (1492; Франція — 1560; тепер Італія). Повернувся до Франції у м. Ліон 1536. Переїхав 1540 до м. Парижа і 1541‒1543 будував у регіоні Іль-де-Франс замок Сен-Мор (не збережено) для кардинала Дю Белле. За його протекцією король Франциск І призначив Делорма 1544 інспектором фортець Бретані. Від 1548 — придворний архітектор короля Генріха ІІ. Наглядав за всіма королівськими будівлями і спорудами (крім Лувра). Від 1549 — абат абатства Сен-Серж Д’Анже. За непідтвердженим звинуваченням у корупції його позбавлено посади й відсторонено від королівського двору 1559. Після цього написав кілька теоретичних праць з архітектури й будівництва, дві з яких видано прижиттєво. Катерина Медічі 1563 повернула його до архітектурної діяльності, доручивши проєктувати й спорудити палац Тюїльрі у м. Парижі (не збережено).

Творчість

Працював у стилістиці французького ренесансу, одним із творців якої він був. Переніс до Франції архітектурні форми італійського (переважно римського) високого ренесансу, дещо видозмінивши їх задля пристосування до національної архітектурної традиції. У стилістиці французького ренесансу поєднано риси французької готики (за готику Делорма пізніше осудили французькі теоретики архітектури 17 ст.) та античний за своїм походженням архітектурний ордер, привнесений з Італії. З огляду на це основні риси французького ренесансу у трактуванні Делорма такі: нервюрні (див. Нервюра) склепіння, що перекривають приміщення, високі стрімкі дахи будівель і споруд, ще вищі димарі, великі пишно оздоблені дахові люкарни, ордерні аркади й галереї. Крім того, Делорма вважають винахідником національного, так званого французького ордера архітектурного . Його головний твір — палац Тюїльрі у м. Парижі, де найповніше оприявнено французький ордер — загинув у пожежі 1871 (станом на 2026 у Франції триває дискусія щодо можливості його відбудови). Заміський замок Шато Д’Ане фаворитки короля Діани де Пуатьє, в'їзний павільйон якого трансформує композицію римської тріумфальної арки — свідчення посилення римського впливу. Той самий римський мотив застосовано і для гробниці Франциска І у храмі абатства Сен-Дені.

Одним із досягнень Делорма був вплив на модернізацію методик фахової підготовки майбутніх архітекторів. Він володів латинською та давньогрецькою мовами, що значно розширювало світогляд. Керуючись власним досвідом, радив зодчим не тільки набувати практичних умінь, а й отримувати ґрунтовну теоретичну підготовку зі знанням класичних та іноземних мов, математики й геометрії, природничих наук, зокрема астрономії, історії архітектури тощо. Вважав, що архітектор мав доповнити традиції середньовічних майстрів-будівничих (котрі навчалися не в академіях, а на будівельних майданчиках) науковими знаннями й культурою гуманізму. Такі риси яскраво втілювала й особистість самого Делорма. За це він заслужив ненависть не тільки більш приземлених колег у професії (переважно італійців, яким освічені конкуренти-французи ставали на заваді), а й таких видатних сучасників, як П. де Ронсар.

Автор друкованих праць «Нові винаходи для якісного й дешевого будівництва» 1561 та першого тому трактату «Архітектура» 1567 (уся праця мала бути багатотомною; не завершено).

Твори (всі у Франції):

гробниця короля Франциска І у храмі абатства Сен-Дені (тепер у м. Парижі) 1547;
замок Шато Д’Ане Діани де Пуатьє у регіоні Центр — Долина Луари (збережено частково) 1547‒1555;
будівництво частини палацу Фонтенбло 1548‒1559;
завершення будівництва капели Сент-Шапель у Венсенському замку у регіоні Іль-де-Франс 1552;
міст у замку Шенонсо у регіоні Центр — Долина Луари 1552‒1559;
господарські споруди (королівські стайні) замку Нуаєн у регіоні Іль-де-Франс 1554‒1556;
замок Шато Неф у Сен-Жермен-ан-Ле, регіон Іль-де-Франс (збережено частково) 1557‒1559;
замок Монсо в регіоні Іль‒де-Франс 1558;
проєкт і початок будівництва палацу Тюїльрі у м. Парижі (не збережено) 1563‒1570.

Визнання

Делорм був першим, хто отримав звання «королівського архітектора», прирівняне до високого статусу королівського художника (соціальний статус майстра-будівничого тоді був значно нижчим). Мав титул генерального інспектора будов короля, а посмертно — репутацію провідного французького теоретика архітектури.

Галерея

Палац Тюїльрі у м. Парижі

План
Графічна реконструкція загального вигляду
Гравюра 1868 р.

Цікаві факти

Один із провідних дослідників життя і творчості Делорма, автор неодноразово перевиданої монографії про нього Е. Ф. Блант (1907‒1983; Велика Британія) — професор Лондонського університету, історик мистецтва, музеєзнавець, офіцер британської контррозвідки, учасник Другої світової війни; протягом 1937‒1951 — агент зовнішньої розвідки СРСР, член так званої Кембриджської п'ятірки.

Праці

Les Nouvelles Inventions pour bien bastir et a petits frais. Paris, 1561
Le Premier Tome de l'Architecture. Paris, 1576

Література

Potié P. Philibert de L'Orme : Figures de la pensées constructive. Marseille : Parenthèses, 1996. 176 p.
Blunt A. Philibert de l'Orme. Mailand : Electa, 1997. 194 p.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 160‒161.
Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 157‒159.
Naehrig N. Weise, gelehrt und erfahren. Philibert Delorme und die gesellschaftliche Verantwortung des Architekten in der französischen Renaissance. Zürich : gta Verlag, 2016. 388 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Делорм, Філібер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Делорм, Філібер (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2025