Васильківська фортеця
Василькі́вська форте́ця — комплекс оборонних споруд, пам'ятка археології, м. Васильків Обухівського району Київської області, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Міститься в історичному центрі міста на узгір'ї лівого берега р. Стугни (права притока р. Дніпра) в оточенні ярів. Складники оборонного комплексу: дитинець часів Давньої Русі; ранньомодерний замок на дитинці; міські оборонні вали, конфігурацію яких визначено рельєфом місцевості.
Історична довідка
Город як укріплений населений пункт над р. Стугною заснував 988 великий князь київський Володимир Святославич і назвав його Василевом — на честь свого християнського покровителя святого Василія. Василів став ключовим опорним пунктом збудованої синхронно Постугнянської оборонної лінії, яка захищала південні підступи до м. Києва від печенігів. Вони 996 під Василевом завдали князеві поразки. За часів князювання Ярослава І Мудрого після розширення території Давньої Русі на південь і створення Пороської оборонної лінії у 1030-х Василів опинився у відносній безпеці, що сприяло його розвитку і територіальному зростанню. Василів став значним містом, оскільки містився на Василівському торговельному шляху з Києва до країн Центральної та Західної Європи (у м. Києві частинами цього шляху є вулиці Велика Васильківська і Васильківська). Місто складалося з двох укріплених частин: дитинця та ремісничо-торговельного посаду. Містом володіли окремі князі, зокрема 1157 князь Юрій Володимирович Долгорукий надав Поросся й Василів своєму синові Василькові; 1165 його надано князю Романові І Ростиславичу. У Василеві збиралося княже військо перед походами у степ.
1240 Василів зруйновано монголо-татарською навалою. Він занепав і перетворився на село. Від 1499 ця місцевість належала Києво-Печерській лаврі. Міста тут не було, але назва його лишилася у найменуванні «земель Василковских», які до 1571 у документах згадують як порожнє місце.
1571–1586 Києво-Печерська лавра заселила васильківські землі й побудувала на давньому дитинці нові оборонні споруди та замок. У той час на Правобережній Київщині замки були, крім Василькова, тільки у Києві, Білій Церкві і Корсуні (тепер м. Корсунь-Шевченківський). Тож під захистом замку місто стало швидко зростати й розвиватися. На прохання Лаври король Речі Посполитої Стефан Баторій 1586 надав Василькову магдебурзьке право. Замок на горі був великим за площею, добре укріпленим, з міцним тином-острогом по периметру. Таким само тином було оточене й місто, розташоване біля підніжжя замку.
Під час Хмельниччини Васильків став козацьким сотенним містечком Київського полку під захистом трьох оборонних ліній. Цей комплекс оборонних споруд модернізовано 1686, коли місто стало прикордонною фортецею на межі з Річчю Посполитою. 1720 московський цар Петро І підтвердив Києво-Печерській лаврі права на Васильків, який тоді мав 700 дворів і був оточений земляним валом з чотирма брамами: Печерською, Київською, Білоцерківською і Трипільською. Біля кожної були казарми для варти. Посеред замку містився монастирський «двірець», оточений палісадом з дубових паль. Це була резиденція управителя монастирськими маєтностями зі спорудами різноманітного призначення. У середині 18 ст. російська влада розбудувала оборонну лінію уздовж р. Дніпра від Києва на південь (до Української лінії на південному сході Полтавщини). На Правобережжі ця Дніпровська лінія включала Плісецьку засіку й земляні фортеці Василькова, Трипілля, Стайок (тепер обидва — села Обухівського району Київської області) та інших містечок. Тоді оборонні споруди Василькова востаннє зазнали реконструкції згідно з проєктом 1738.
Частину цих укріплень добре збережено й вони мають статус пам'яток археології. 1981–1982 археологічна експедиція під керівництвом Ю. Малєєва (1941–2006; Україна) дослідила давньоруські укріплення та дитинець давнього Василева. 1994–1995, 1997 Васильківський загін Правобережної давньоруської експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом Р. Орлова (1949–2013; Україна) виконав археологічні дослідження Василькова щодо виявлення і збереження археологічного культурного шару літописного Василева 10–13 ст. та пізньосередньовічного й ранньомодерного Василькова 14–18 ст.
Характеристика
Розташоване в центрі сучасного м. Василькова городище 10–13 ст. є залишками давньоруського міста Василева, що складалося з укріплених дитинця і посаду. Основна частина дитинця — рівна ділянка розмірами 150×80 м на вершині мису. Зі сходу мис прилягає до плато, а з інших боків оточений заболоченою в давнину заплавою р. Стугни та її лівого допливу р. Василівки (Васильківки). З напільного боку до цього майданчика прилягали вали, споруджені уздовж краю плато, які замикали оборонний периметр розмірами 250×220 м. У східній частині вал завдовжки понад 300 м збережено на висоту близько 8 м з боку зовнішнього схилу. Основну частину валів споруджено уздовж схилів, завдяки чому вони вищі й неприступніші, ніж були б на рівнині. На дитинець вело кілька в'їздів. Один із південно-західного боку з Васильківського тракту, який ішов із Галицького князівства. З північного боку в межах дитинця по дну яру з пологими схилами пролягав шлях, який виводив з Василева на Київ і Білгород Київський (тепер с. Білогородка Бучанського району Київської області). Третій в'їзд був у валах дитинця та посаду в східній частині городища, він також вів до Києва (пізніше ці ворота стали називатись Печерськими).
На схід від дитинця з напільного боку містився посад, також огороджений валом. Він ішов краєм надзаплавної тераси над долиною р. Стугни. Тепер його зовнішня висота сягає 5 м при крутизні схилів 45 º і ширині основи до 20 м. Його збережено завдовжки 800 м. Ззовні перед валом у давнину був рів.
Вали васильківського дитинця і посаду мають різну конструкцію. Основа валу дитинця — зруби з колод діаметром 25–30 см. Внутрішній простір кожного зрубу заповнено щільно утрамбованою материковою глиною, а з напільного боку до них прилягало мурування з сирцевої цегли. Це забезпечувало надійність і довговічність такої оборонної огорожі. Вал посаду такої ж зрубної конструкції, але без сирцевого мурування.
План укріплень Василькова 1738 зафіксував на колишньому давньоруському дитинці архаїчний дводільний замок з дерев'яними стінами й 14 баштами. На північний схід уздовж схилу плато позначено подвійну смугу старих (орієнтовно кінця 16 ст.) земляних валів і ровів, які на той час уже втратили свої оборонні функції. На значній відстані навколо замку запроєктовано ламаний у плані земляний вал із сухим ровом, який охоплював терени як у низині, на надзаплавній терасі р. Стугни, так і на правому березі р. Васильківки. Новий вал мав захистити прилегле плато, значно вище, ніж замкова гора. Мета полягала в контролі навколишніх висот, з яких ворожа артилерія могла б обстрілювати замок і місто. Це був замкнутий контур реданного (див. Редан) валу з внутрішнім ретраншементом, п'ятикутними бастіонами і чотирма равелінами на брамах: Печерській, Київській, Білоцерківській, Трипільській. Для посилення оборонних якостей запроєктовано сім квадратних у плані артилерійських редутів: два на нижніх позначках рельєфу, чотири — на схилах і на плато. Один редут захищав греблю й міст через р. Стугну. Цей проєкт 1738 реалізовано: у місті на плато добре збережено земляні вали й залишки редутів. У межах території, оточеної земляними валами, тепер міститься собор Антонія і Феодосія.
Значення
Васильківська фортеця має велике військово-історичне значення як втілення давніх українських традицій оборонного будівництва 10–18 ст. на теренах правобережної Наддніпрянщини.
Література
- Шамрай С. Місто Васильків // Історично-географічний збірник. 1929. Т. 3. С. 33–127.
- Толочко П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХІІ–ХІІІ веков. Киев : Наукова думка, 1980. С. 130; 140–141.
- Малєєв Ю. Оборонні споруди давньоруського міста Василева // Вісник Академії наук УРСР. 1982. № 5. С. 37–42.
- Орлов Р., Стародуб О. Васильків XVII–XVIII ст. за даними археологічних досліджень // Нові дослідження пам´яток козацької доби в Україні. 1998. Вип. 7. С. 124–127.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень, 2011. С. 71–76.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Васильківська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Васильківська фортеця (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.04.2025
