Біоценоз

Степовий біоценоз. Автор світлин Т.П. Дзюба

Агробіоценоз рисового поля. Автор світлин Т.П. Дзюба

Біоцено́з (від біо... та грец. κοινός — загальний, спільний) — угруповання взаємопов’язаних адаптацією і залежністю живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), живий компонент біогеоценозу.

Історична довідка

Термін запропонував 1877 зоолог і ботанік К. Мебіус (1825–1908; тепер Німеччина).

Характеристика

Систематичну структуру біоценозу складають фітоценоз (угруповання рослин), зооценоз (угруповання тварин), мікоценоз (угруповання грибів) і мікробоценоз (угруповання мікроорганізмів). Функціонально-екологічну (трофічну) структуру формують групи організмів продуцентів, консументів і редуцентів, що об’єднані трофічними зв’язками і утворюють екологічну піраміду. Вертикальну просторову структуру біоценозу фізіономічно і функціонально складають здебільшого надземний (надводний) і підземний (підводний) яруси фітоценозу. Надземний ярус своєю чергою утворений деревним, чагарниковим, трав’яним (чагарничково-трав’яним) і мохово-лишайниковим ярусами разом з характерними для них тваринами й мікроорганізмами. Залежно від типу біоценозу деякі яруси можуть бути відсутні. Підземний ярус утворюють корені рослин, мікориза грибів, тварини й мікроорганізми. Горизонтальну просторову структуру біоценозу створюють мозаїчно або рівномірно розташовані мікробіоценози. Структура біоценозу стійко підтримується у часі (див. Гомеостаз) за рахунок взаємодії всіх його компонентів і визначає механізм його розвитку. За сезонами року розглядають аспекти біоценозів. У процесі сукцесійного розвитку (див. Сукцесія) або антропогенного втручання один біоценоз може змінюватися на інший.

Класифікація

Біоценози розрізняють за походженням:

природні (дубовий ліс, заплавна лука, кораловий риф, озеро, печера, водоспад, болото, річка тощо);
напівприродні (пасовище або викошувана лука);
штучні (ставок, сільськогосподарське поле, виноградник, фруктовий сад тощо).

Сільськогосподарські біоценози називають агробіоценозами, їхню стійкість підтримує людина.

Література

Odum E. Fundamentals of Ecology. 3rd ed. Philadelphia : Saunders, 1971. 574 p.
Holmes R. T., Likens G. E. Hubbard Brook: The Story of a Forest Ecosystem. New Haven : Yale University Press, 2016. 271 p.
Plas F. van der. Biodiversity and Ecosystem Functioning in Naturally Assembled Communities // Biological Reviews. 2019. Vol. 94. Is. 4. P. 1220–1245. URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/brv.12499
Chytrý M., Tichý L., Hennekens S. et al. EUNIS Habitat Classification: Expert System, Characteristic Species Combinations and Distribution Maps of European Habitats // Applied Vegetation Science. 2020. Vol. 23. Is. 4. P. 648–675 URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1111/avsc.12519
Дубина Д. В., Ємельянова С. М., Дзюба Т. П. та ін. Рудеральна рослинність України: синтаксономічна різноманітність і територіальна диференціація // Чорноморський ботанічний журнал. 2021. Т. 17. № 3. С. 253–275. URL: http://cbj.kspu.edu/images/PDF/2021/17.3/7.pdf
Куземко А. А., Буджак В. В., Вашеняк Ю. А. та ін. Атлас трав’яних біотопів України / Ред. А. А. Куземко. Чернівці : Друк Арт, 2022. 244 с.