Сучава

Залізни́чного вокза́лу спору́да у Чернівця́х — об’єкт транспортної інфраструктури, архітектурна пам’ятка, м. Чернівці, Україна.

Розташування

Стоїть на північній межі історичного центру міста у долині р. Прут під горою, на якій — Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях. Завдяки масивній бані є архітектурним акцентом у забудові й ландшафті.

Історична довідка

Залізниця між містами Віднем і Львовом почала діяти від 04.11.1861. Після того від м. Львова її продовжили на 267 км до м. Чернівців, куди перший потяг прибув 01.09.1866. Це були перші два великі міста України, з’єднані залізничним сполученням. Тоді зведено перший, або старий залізничний вокзал — двоповерховий з 2-ма триповерховими флігелями. Він містився на північний захід від теперішнього (не збережено). На початку 20 ст. зі зростанням пасажиропотоку й продовженням залізниці до міст Сучави і Ясс, виникла потреба у значно більшому вокзалі. Нову споруду закладено 16.09.1906, введено в експлуатацію 30.11.1909. Збудовано державним коштом (1,3 млн. крон) під керівництвом міського архітектора М. Еллінга (середина 19 ст. — після 1912; тепер Україна). Автором проєкту зазвичай називають віденського архітектора О. Вагнера, покликаючись на еклектичну (див. Еклектика) стилістику, наближену до віденської сецесії. Проте документальних підтверджень цього авторства немає, а у працях О. Вагнера та про нього згадки про ймовірне проєктування для м. Чернівців відсутні. Вплив творчості О. Вагнера, помітний у цій споруді, був наслідком того, що від кінця 19 ст. багато архітекторів, котрі працювали в Австро-Угорщині, були його учнями. Під час Першої світової війни споруду поруйновано артилерійським обстрілом російської армії. Відбудовано 1918‒1920. Під час Німецько-радянської війни 1941‒1945 вокзал зазнав незначних руйнувань, усунутих 1945. Реставрацію виконано 1999. Від 2009 занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Характеристика

Вокзал транзитний, берегового типу, у якого колії містяться з одного боку, а міська вулиця — з протилежного. Має одну бічну платформу уздовж фасаду та дві острівні. Усього через залізничну станцію проходять 7 колій. Дуже видовжений зі сходу на захід двоповерховий корпус має симетричну композицію з центральним і бічними ризалітами. Центральна частина з головною залою увінчана чотиригранною банею заввишки 20 м з вежею і шпилем. Головним акцентом у центрі фасаду є велике аркове вікно в обрамленні монументального рустованого (див. Руст) архівольта. Увінчує композицію трикутний щипець з алегоричними скульптурними постатями (янголи й давньогрецька богиня-вісниця Ірида). В інтер'єрах збережено сецесійний скульптурний декор з маскаронами й орнаментами. У тримальних конструкціях широко застосовано залізобетон (палі, забиті у болотистий ґрунт, на які спирається фундамент) та сталь.

Значення

Залізничний вокзал в Чернівцях знаменує стилістичний поворот в архітектурі міста від вишуканої сецесії, представленої житловими й громадськими будівлями у міському центрі, до монументальних і дещо бруталістичних форм, що поєднують сецесію з еклектикою і властиві тогочасним технічним, виробничим і транспортним спорудам. Тут створено пластично виразний архітектурний образ «брами в місто», актуальний дотепер.

Література

1. Віорал-Чапка М. Вплив школи Отто Вагнера на архітектуру Чернівців початку 20-х років ХХ ст.// Архітектурна спадщина Чернівців австрійської доби: Матеріали міжнародної наукової конференції. Чернівці : Золоті литаври, 2003. С. 99‒112.
2. Редль Д. Поміж Віднем і Чернівцями: до становлення і впливу історичної архітектури цісарсько-королівської монархії // Архітектурна спадщина Чернівців австрійської доби: Матеріали міжнародної наукової конференції. Чернівці : Золоті литаври, 2003. С. 45‒60.
3. Вечерський В., Скібіцька Т., Сердюк О. Історико-містобудівні дослідження Чернівців / За ред. Вечерського В. Київ : Фенікс, 2008. 106 с.
4. Біленкова С. Архітектура Чернівців ХІХ — першої половини ХХ століття. Чернівці : Букрек, 2009. С. 44‒45, 230‒21.