Спасо-Преображенський собор у Житомирі
Спа́со-Преображе́нський собо́р у Жито́мирі — кафедральний собор Житомирської єпархії Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом), архітектурна пам’ятка національного значення, Україна.
Міститься в історичному центрі міста і є його архітектурною домінантою.
Історична довідка
У 1770-х поблизу теперішнього собору збудовано греко-католицький храм ордену василіян. 1796 його переосвятили як православний Спасо-Преображенський собор. 1844 виконано проєкт його реконструкції з розширенням, який реалізовано 1851–1853. 1853 щойно споруджена дзвіниця обвалилася і, упавши на собор, розвалила його. Руїни розібрано 1866. 1858 біля них збудовано тимчасову дерев’яну соборну церкву (не збережено). Новий мурований собор поряд з фундаментами колишнього зведено 1867–1874 за проєктом, що був результатом колективної праці архітекторів К. Маєвського, К. Рахау (1830; тепер РФ — 1880; тепер Австрія), Е. Жибера (1823; Франція — 1909; тепер РФ). Для організації і контролю будівництва волинський губернатор створив спеціальну технічну комісію, яку очолив інженер-полковник О. Глазер (1809, тепер Латвія — 1873, тепер Україна) — дід художника і поета М. Волошина. Іконостас виготовив за ескізами архітектора В. Шаламова (1836–1887; тепер РФ) художник М. Мурашко. Ікони намалював академік живопису В. Васильєв (1829–1894; тепер РФ). Іконостас знищено 1932 разом із кіотом, у якому містилася стародавня ікона святого Василія Великого, яку, за легендою, вивіз князь Володимир Великий із Візантійської імперії. 1930 дзвони зі дзвіниці, скинуто, розбито і здано на металобрухт. 1931 собор закрили. У крипті під собором були поховані три волинські архієпископи; їхні поховання сплюндровано. Від 1931 тут містився склад, від 1933 — архів. Генеральним планом м. Житомира 1930-х було передбачено знесення собору (не реалізовано). 1941 під час німецької окупації релігійні відправи в соборі відновлено. 1991 собор передано Житомирській єпархії Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом).
Характеристика
Собор у російсько-візантійському стилі. Це центрична, тринавова, хрещата в плані споруда заввишки 50 м зі склепінчастими (див. Склепіння) перекриттями. За композицією близька до хрестовокупольної системи. Із заходу прилягає чотириярусна дзвіниця заввишки 59,6 м. П’ять бань собору на світлових підбанниках мають наметові завершення. У цоколі розміщено теплу церкву Святої Анастасії. Собор було задумано як головний храм Волинської губернії та однойменної єпархії, символ торжества православ’я на західних територіях, приєднаних до Російської імперії. Задум втілено у заснованій на модернізованих візантійських взірцях його монументальній архітектурі та величному інтер’єрі. У художньому опорядженні використано тільки місцеві волинські оздоблювальні матеріали — різнобарвні граніти, якими славиться край. Неповторність мистецького вирішення інтер’єру підсилював різьблений дубовий (зі збереженням природної текстури деревини) полірований іконостас. Це був новий для свого часу художній прийом, натхненний вивченням у 19 ст. взірців народної дерев’яної архітектури та художнього різьблення.
Значення
Собор є одним із найвизначніших взірців культових споруд російсько-візантійського стилю, що унаочнює панування казенного православ’я Російської імперії над великим регіоном України –— Волинню.
Література
- Тиманович Є. Спасо-Преображенський собор // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 103–104.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спасо-Преображенський собор у Житомирі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спасо-Преображенський собор у Житомирі (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.03.2025
