Кіот

Кіот з іконою Богородиці, церква Св. Миколая, с. Крехів Львівського р-ну Львівської обл.

Кіо́т, киво́т (грец. κῑβωτός — шухляда, ковчег), божник — у християнстві (частіше східному) — предмет церковного начиння, спеціальна шафка (ковчег, шухлядка, рама з дверцятами), зазвичай засклені, для розміщення ікон, святих реліквій. Часом назву вживають на позначення дарохранильниці.

Слугує для захисту ікон від пилу, бруду, вологості, перепаду температур, дотиків. Вказує на особливо шанобливе ставлення до образу, реліквії. Кіот для ікон відіграє роль мініатюрного храму, його декоруванню приділяють особливу увагу. Часто на кіот вішають запалену лампаду.

Появу кіотів виводять з середини 9 ст., пов’язують із богословським обгрунтуванням практики іконовшанування. Від 17 ст. кіоти стали невід’ємною частиною загального храмового простору.

Вирізняють підлогові (масивні, прикрашені колонами, різьбленням, у вигляді каплички з банями і маківками тощо), настінні, переносні кіоти (часто використовують для релігійних процесій).

Виготовлення кіотів — особливий вид сакрального мистецтва. В українській народній церковній архітектурі кіоти вирізняються багатством форм, майстерним різьбленням, колоритом, мають виразну регіональну специфіку (характерні для кожного регіону, школи стильові ознаки).

В архітектурі кіот, кіотець — невелика прикрашена ніша на фасаді будівлі, призначена переважно для розміщення ікон. Нішу часто накривали двосхилим дашком, навісом.

Література

Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. Львів : Свічадо, 2001. 156 с.
Бондарчук Я. Іконостаси та кіоти Свято-Троїцької церкви в с. Межиріч Острозького району // Острозький краєзнавчий збірник. 2019. Вип 11. С. 197–214. URL: https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/8180/1/4.pdf