Апостольська конституція

Апостольська конституція

Апо́стольська конститу́ція (лат. Сonstitutio Аpostolica) ― найвищий за юридичною силою законодавчий акт, який містить загальні норми сталого характеру дії для всієї Римо-католицької церкви або її частини. Видає Апостольську конституцію Папа Римський.

Історична довідка

Термін «конституція» (лат. constitutio — установлення, постанова, положення) спершу використовували для позначення найважливіших указів римських імператорів, звідки термін запозичено до системи канонічного права Римо-католицької церкви.

Традиційною є назва ― «Апостольська конституція», але інколи використовуються й інші назви ― догматична або пастирська, які вживають для підкреслення мети чи змісту документа.

Перша апостольська конституція була прийнята 14.07.1570 Папою Пієм V. Нею встановлювалася кодифікована літургія латинського обряду ― Тридентська Меса, форма якої не змінювалась упродовж 400 років.

Апостольські конституції видаються латинською мовою як універсальний чи особливий закон церкви, мають урочистий та офіційний характер. Від 1909 публікуються в офіційному бюлетені Святого Престолу «Акти Апостольського Престолу» (лат. «Acta Apostolicae Sedis»), архів номерів якого розміщений на сайті Ватикануhttp://www.vatican.va.

У відповідності до «Закону про джерела права» від 07.06.1929 за №2 (іт. Legge sulle fonti del diritto) апостольські конституції разом із Кодексом Канонічного права визнані головним джерелом чинного у Ватикані права.

Характеристика

Апостольську конституцію через її важливий та урочистий характер видають у формі булли (Папської Булли). Зазвичай для засвідчення папських декретів послуговуються свинцевою печаткою зі зображенням апостолів Петра та Павла на одному боці та ім’ям правлячого понтифіка ― на іншому.

Перші слова ― «ім’ям Папи» без числового позначення його місця серед однойменних Пап із додаванням «єпископ раб рабів Божих» (лат. episcopus servus servorum Dei). Назва Апостольської конституції відповідає першим словам, що стоять за іменем і титулом Папи. Документ підписує Папа Римський.

Апостольські конституції стосуються широкого кола назрілих адміністративно-правових, організаційних, доктринальних тощо проблем церкви: встановлюють догматичні визначення (див. Догмат); тлумачать судження щодо християнського віровчення, які не мають догматичного характеру; закріплюють зміни у церковному законодавстві; визначають чи змінюють межі церковних округів; запроваджують реформи літургійної практики; затверджують акти про заснування різних інституцій чи зміну їх статусу тощо. Серед них:

  • «Ineffabilis Deus» (1854) ― догматична конституція Пія ІХ, якою встановлено догмат про непорочне зачаття Діви Марії;
  • «Ad Universalis Ecclesiae» (1862) ― конституція Пія ІХ, яка стосується умов прийому чоловіків до релігійних орденів, де встановлені урочисті обітниці;
  • «Romanos Pontifices» (1881) ― Апостольська конституція Лева ХІІІ, що визначила відносини між єпископами та членами релігійних інститутів у Англії та Шотландії;
  • «Munificentissimus Deus» (1950) ― догматична конституція Пія ХІІ, якою встановлено догмат про Вознесіння Богородиці;
  • «Veterum sapientia» (1962) ― Апостольська конституція Іоанна ХХІІІ щодо поширення та вивчення латинської мови;
  • «Paenitemini» (1966) ― Апостольська конституція Павла VI щодо практики посту;
  • «Missale Romanum» (1969) ― Апостольська конституція Павла VI, якою введений новий, принципово перероблений чин меси;
  • «Scripturarum Тhesaurus» (1979) ― Апостольська конституція Івана Павла ІI, якою затверджено новий латиномовний переклад Біблії («Нова Вульгата»);
  • «Sacrae Disciplinae Leges» (1983) ― Апостольська конституція Івана Павла ІI, яка ввела у дію новий Кодекс канонічного права;
  • «Pastor bonus» (1986) ― Апостольська конституція Івана Павла ІI про реорганізацію Римської курії;
  • «Ex corde ecclesiae» (1990) ― Апостольська конституція Івана Павла ІI щодо місії католицьких університетів та інших духовних закладів освіти;
  • «Fidei depositum» (1992) ― Апостольська конституція Івана Павла ІI, яка вводить у дію новий катехізис Римо-католицької церкви;
  • «Universi Dominici gregis» (1996) ― Апостольська конституція Івана Павла ІI, де сформульовані правила обрання Римського понтифіка;
  • «Anglicanorum Coetibus» (2009) ― правила Бенедикта ХVI щодо приєднання англіканських общин до Римо-католицької церкви;
  • «Vultum Dei quaerere» (2016) ― Апостольська конституція Франциска стосовно затворницьких жіночих монастирів.

Апостольська конституція звернена до всіх вірян і є для них обов’язковою до виконання у сфері віровчення (канон 754 Кодексу канонічного права).

Джерела

Література

  • Гергий Е. История папства / Пер. с венг. Москва : Республика, 1996. 463 с.
  • Reese T. J. Inside the Vatican: the politics and organization of the Catholic church. Cambridge; London : Harvard University Press, 1996. 317 p.
  • Джероза Л. Церковне право / Пер. з нім. Н. Щиглевської. Львів : Видавничий відділ «Свічадо», 2001. 332 с.
  • Цыпин В. Церковне право. Киев : Киевская духовная академия, 2012. 335 с.
  • Лук’янов Д. Релігійні правові системи в сучасному світі. Харків : Право, 2015. 352 с.
  • Vatican Library. URL: https://www.vatlib.it/
  • Bulls and Briefs // Catholic Encyclopedia. URL: http://www.newadvent.org/cathen/03052b.htm.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Лук’янов Д. В., Тімонова Д. С. Апостольська конституція // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апостольська конституція (дата звернення: 25.05.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ