Осьовий час

Осьови́й час (з нім. Achsenzeit, від нім. Achse — вісь і нім. Zeit — час), вісьовий час, також Аксіальна доба — термін, уведений філософом К. Ясперсом на позначення рубіжної епохи в світовій історії (8 ст. до н. е. — 3/2 ст. до н. е.), коли відбулися якісні зсуви у духовно-культурній, світоглядній царині (поява раціональної філософії та етично орієнтованих релігій), сформувався новий тип особистості.

Загальна характеристика

Уперше термін застосовано автором у праці «Смисл і призначення історії» (1949). Інтерпретований як певне помежів’я цивілізаційного розвитку людства, чи не найважливіша віха в історії доіндустріальних цивілізацій, перехід від ранніх до розвинутих щаблів розвитку.

Філософ звернув увагу на те, що у зазначений період в різних регіонах суголосно виникають потужні духовні рухи: у Давньому Китаї — пов’язані з діяльністю Конфуція (конфуціанство), Лао-цзи (даосизм), Мо-цзи (моїзм); у Давній Індії — діяльністю Будди (буддизм), Магавіри (джайнізм) і мудреців упанішад; у Давньому Ірані — Заратуштри (зороастризм), у Давній Палестині — пророків, зокрема Єремії (юдаїзм); у Давній Греції — філософів (зокрема Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля) і поетів-трагіків. Попри локальну своєрідність цих духовних пошуків, Ясперс розглядав їх як складники спільного духовного поступу, що розсував географічні межі та мав загальнолюдське значення — подолав міфологічне світосприйняття ранніх культур і сформував новий тип людини.

В Аксіальну добу тяглі часи традиційного міфологічного світогляду та незмінного, узвичаєного життєвого ладу поступаються місцем напруженим духовним пошукам і рефлексіям. Людина усвідомлює крихкість власного буття; увесь попередній досвід стає предметом критичного переосмислення, усе самоочевидне (міфи, норми, звичаї, традиції) — приводом для сумнівів і заперечень. Виникає логіко-раціональне мислення, вирізняється філософія як особливий тип розмислу і дискурсу, народжується ідейна й філософська полеміка. Поряд із тим поширюються релігії спасіння, пов’язані з ідеєю трансцендентного Бога. Людина порушує питання про справжнє (абсолютне, правдиве) буття, свою причетність до його сакральної першооснови (Логосу, дао, Ягве тощо), смерть і персональне посмертя, провину і відплату, про сенс власного існування, вищі морально-етичні цінності, гідність і самоцінність людського життя. У різних регіонах світу (передусім Китаї, Індії, Греції) виникли й усталилися традиції мандрівних мудреців та обміну знаннями, розквітли література і мистецтво. Нова доба характеризується якісно вищим рівнем самосвідомості та можливостей самореалізації особи в різних сферах життєдіяльності (серед її рис — підкреслений персоналізм; акцент на особистості в мистецтві; артикуляція авторства).

Ті «доосьові цивілізації», що не змогли адаптуватися до змін (давньоєгипетська, ассиро-вавилонська), завершили своє існування.

Від цього помежів’я осьового часу (потрактованого у суто духовній площині як народження істинно духовного життя), за Ясперсом, і починається спільна історія людства. Ці міркування вплетені у загальний контекст його екзистенційної філософії (див. Екзистенціалізм) та філософії історії, уявлень про єдине походження та єдиний шлях розвитку людства, світовий історичний процес.

Полеміка

Концепція осьового часу знайшла як своїх прихильників, так і критиків. Перші характеризують осьовий час як другий віховий етап розвитку людства, співставний за значенням з неолітичною революцією. Вказують на радикальні соціальні зміни: розвиток і поширення нових соціально-організаційних форм та соціальних інститутів, вплив нових техніко-технологічних, господарських, політичних, етнічних чинників, культурну синкретизацію та «космополітизацію», зміну способу формування макросоціальних спільнот (етнонаціональних, політичних, конфесійних тощо), появу і конкуренцію соціальних ідеалів тощо. У широкому розумінні осьовий час тлумачать як добу завершення процесу трансформації ранньокласових суспільств у цивілізації традиційного типу, етап створення світових імперій і виникнення світових релігій.

Критики вказують на завелику тривалість Аксіальної доби та разючу відмінність її перебігу в різних суспільствах, абсолютизацію Ясперсом духовних процесів та ролі особистості, нехтування соціально-економічними та геополітичними чинниками як рушіями соціальних змін, полівекторність розвитку цивілізацій, назагал — хибність потрактування осьового часу як глобального етапу розвитку.

Попри тяглу полеміку термін набув широкого застосування у сучасному філософському, історичному, релігієзнавчому, культурологічному дискурсі.

Джерело

Jaspers K. Gesamtausgabe : in 10 vol. Basel : Schwabe Verlag, 2017. Vol. 1. 322 р. URL: https://digi.ub.uni-heidelberg.de/diglitData/pdfOrig/kjg1_10.pdf

Література

Eisenstadt S. N. Axial Сivilizations and the Axial Age reconsidered // Axial Civilizations and World History. Boston; Leiden : Brill, 2005. P. 532‒564.
Black A. The «Axial Period»: What Was It and What Does It Signify? // The Review of Politics. 2008. Vol. 70. № 1. P. 23‒39.
Павленко Ю. В. Осьовий час // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2010. Т. 7. С. 698–699. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Osovyj_chas
Сарабун О. Б. Відповідальне конструювання історичної дійсності з позиції Карла Ясперса // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2015. № 8. С. 116‒118.
Gardner S. The Axial Moment and Its Critics: Jaspers, Bellah, and Voegelin // The Palgrave Handbook of Mimetic Theory and Religion / Ed. by J. Alison, W. Palaver. New York : Palgrave Macmillan, 2017. P. 95‒101.
Король Д. О. Декотрі аспекти «аксіальності» за Карлом Ясперсом в контексті історичної танатології // Маґістеріум. Серія: Культурологія. 2018. Вип. 71. С. 25‒30.
Mullins D., Hoyer D., Collins Chr. et al. A Systematic Assessment of «Axial Age» Proposals Using Global Comparative Historical Evidence // American Sociological Review. 2018. Vol. 83. № 3. С. 596‒626.