Дао

Ієрогліф «дао»

Кам'яна скульптура Лао-цзи біля м. Цюаньчжоу, провінція Фуцзянь, Китай

Да́о [кит. 道, від графем 首 (shǒu) — голова та 走 (辶; zǒu) — йти, букв. — той, хто йде шляхом, або шлях, рух, плин] — фундаментальна й багатозначна категорія китайської філософії та культури, підставове поняття даосизму, ключовий принцип китайської науки і мистецтва, архетиповий образ китайського світосприйняття і способу мислення. У найзагальнішому розумінні — природний шлях Всесвіту (природний плин речей), метафізична праоснова всякого буття, незбагненна для людського розуму.

Історична довідка

Файл:Zhang Lu-Laozi Riding an Ox.jpg

Лао-цзи верхи на буйволі їде через перевал (за легендою, ця подія передувала укладанню «Дао де цзін»). Худ. Чжан Лу, 16 ст.

Зустріч Лао-цзи з Конфуцієм. З поховального рельєфу Ханської доби

З-поміж головних джерел культури Китаю: писемна пам’ятка «І цзін», учення Лао-цзи та Конфуція, які, своєю чергою, увібрали давніші уявлення, культи предків і природи.

У традиційній китайській філософії дао це сам Всесвіт — вічне, невичерпне, внутрішньо незмінне і бездіяльне, а водночас таке, що перебуває у постійному русі. Класичне трактування поняття дао належить напівлегендарному автору поетико-філософського трактату «Дао де цзін» Лао-цзи. Проте мудрець не ввів, а використав термін дао, відомий з класичних текстів давнини, передусім із коментарів «Книги змін» («І цзін», або «Чжоу і»). Тут цей початковий принцип постає як природний плин речей — «Велика межа», тайцзі. Уже в збірці найдавніших текстів китайської літератури «Книзі пісень» (11‒6 ст. до н. е., див. «Ши цзін») намітилося зближення понять дао і тайцзі. У «Книзі документів» («Книзі історії», див. «Шу цзін») термін дао має значення «поведінка», «шлях правителя і Неба» та виражає ідею соціальної й космічної гармонії. Втіленням дао в тексті «І цзін» стає чергування (взаємозміна) космічних сил інь і ян як вияв первинної діалектики («один раз інь, один раз ян — це і є дао»), а головною якістю дао — повернення до самого себе. Дао схарактеризовано як комбінацію світових процесів, що існує у двох формах: двійковій (дао Неба і землі) та трійковій (додано дао людини).

Лао-цзи вибудовує навколо давнього терміна власну метафізику, надавши йому всеохопного значення абсолютного активного начала, а водночас глибинної закономірності, цілісності життя тощо.

Ідея дао, виформувана в даоський традиції як метафізичний концепт буття, поширилася на всю китайську філософську думку, була інтегрована та переосмислена численними школами. Найбільшого розвитку набула в лоні трьох релігійно-філософських учень Китаю — даосизму, конфуціанства та чань-буддизму. Зазвичай розмежовують морально-етичне використання терміна в конфуціанстві та його метафізичне наповнення в більшості течій даосизму й буддизму. Водночас урахування синкретизму цих течій у китайській культурі є умовою наближення до адекватного розуміння категорії дао.

Полісемантичність терміна

Відсутність у граматиці давньокитайської мови (див. у статті Китайська мова) структурованого уявлення про систему семантичних властивостей слів унеможливлює точне й чітке визначення ключових категорій китайського способу мислення. Найефективнішим способом пошуку їхніх автентичних значень вважають етимологічний аналіз ідеограм.

Визнано, що однозначна інтерпретація ієрогліфа «дао» є нездійсненною, з огляду на його універсалізм. Численні спроби осягнути «невловиму сутність» дао і дати йому адекватну мовну дефініцію увиразнили значення цієї категорії як «універсальної символічної структури», багаторівневого світоглядного концепту. Це частково пояснює й характеристику дао як неприступного обмеженій людській свідомості. Термін важко піддається перекладу (що підтверджує варіативність його трактувань іншими мовами).

Традиційна інтерпретація ієрогліфа (сягає словника Сюй Шеня «Коментовані тлумачення ієрогліфів»; 1 ст.) як сукупності графем «шоу» (首 — голова) і «цзоу» (走 або 辶 —, йти) символізує ідею руху, потоку. Звідси — можливість визначати дао як вічну, сутню і фундаментальну силу, яка пронизує все; енергію, що «рухає» матерію Всесвіту.

У більшості вірувань Східної Азії дао символізує Шлях — правильний і гідний спосіб існування або ж нескінченний процес піднесення до духовної досконалості, самопізнання, що є результатом відповідних практик. Однак дао, крім свого основного значення, набуло (як у давньокитайській мові, так і в сучасній) низку контекстуальних значень з царин метафізики, філософії, релігії, як-от: метод, вчення, підхід, ідея, думка, доктрина, теорія, Абсолют, Єдине, принцип, мораль, істина, доля, звичай, функція, вираз, висловлювання. В ролі дієслова термін дао може означати також «говорити», «висловлювати», «вести», «скеровувати», «регулювати», «навчати».

Практично в усіх канонічних китайських текстах дао — першооснова сутнього, універсальна єдність світу, безкінечний рух (плин), який породжує усі речі, але не оприявнює себе. Дао — невидиме й нечутне, недосяжне органами чуття, існує само собою, нестворене, безтілесне, порожнє й невичерпне, безкінечне і вічне, безіменне і безформне. Недотримання дао веде до загибелі, навіть вища сила — Тянь (Небо) підвладна йому. Дао — природний закон самих речей, який формує праоснову світу, є одночасно всіма елементами буття, метою, засобом і способом існування. Хоча дао породжує все сутнє, але само «не має сутності». Функцією дао є буття, а його сутністю — ніщо, і в ньому зникають усі протиріччя. Дао діє спонтанно, згідно зі своєю природою, його активність не містить наміру чи моралі, а водночас немає нічого, що лишилося б незавершеним.

Дао розглядають як модель, закладену в основу природного світу; те, що підтримує динамічну рівновагу у Всесвіті, «породжує безліч речей» (кит. 萬物 / 万物, wànwù), однак само не є річчю; те, через що усі речі отримали своє існування; початок і кінець сутнього. Дао — недиференційована єдність, яка в творчій потенції містить у собі всі речі: вони перебувають у ньому як енергія дії та існування (дух, душа всього сутнього, життєва сила) ці та сімені «цзін» (кит. 精, jīng). Дао спричинює усі зміни, але саме є порожнім і бездіяльним. Усе невпинно перетікає з одного стану в інший, а те, що людина сприймає як окрему форму, є лише ілюзією розуму.

Той, хто пізнав дао, — осягнув закони буття, проте пізнати його можливо лише інтуїтивно (а не інтелектуально або чуттєво): звільнитися від пристрастей, «відчути його серцем», «розчинитися» в ньому, «злитися» з ним, стати тотожним йому (що є шляхом до безсмертя). Дао розкриває себе людині як рух і трансформація через досвід буття, а не через інтелектуальні концепції.

Важливо, що дао — цілісність, з якої походять усі елементи Всесвіту, а не дуалістичний принцип (як це може видатися при знайомстві з ученням про інь і ян). Концепції інь і ян збазовані на «діалектиці одиничності», коли кожна дія створює протидію як рух проявів дао, а постійне прагнення цих природних проявів до з’єднання безперервно породжує нові форми буття. Дао — це принцип зміни і взаємопроникнення первнів інь і ян, кожен з яких містить елемент іншого, закон природних трансформацій, унаслідок яких виникає світ. Тому світ є гармонією, єдністю, а не боротьбою протилежностей. Дао визначає єдність існування і не-існування речей, форму життя і смерті. Природні явища походять з нічого, є нічим і повторюються, що є наслідком синергії дао.

У всіх своїх проявах дао вважається таким, що має якості, які неможливо виразити вербально; його можна лише провідчути, сповідувати його принципи (які можна вирізнити через спостереження за природою) і практикувати їх. Тим мудрець набуває де — внутрішньої духовної сили (досконалості), повноти буття (перекладають як «доброчинність», «чеснота», «благодать», «блага сила»), власне, найліпшого способу існування дао (реалізація вічного закону повернення усіх речей в дао). Де тлумачать як трансформований стан витокового дао, «опредметнене дао». Кожна річ та істота має власне дао, тому доцільно наслідувати дао й не втручатися у природний стан речей.

За дихотомією категорій «у» (кит. 无, wú — порожнеча, відсутність) та «ю» (кит. 有yǒu — існування, наявність) криються поняття непроявленого та наявного буття — саме ці стани сущого маніфестують концепт дао. При цьому справжнім є саме у, тоді як ю, що існує матеріально, є лише ілюзією. Створивши безліч речей і явищ ю, дао вічно повертається до стану у, аби розпочати новий процес творіння.

Дао не є об’єктом релігійного поклоніння. Це концепція, що трактує відношення між порожнечею (у) і природною рівновагою протилежностей, визначальний принцип якого — у-вей (тобто недіяння, невтручання, споглядальне ставлення до дійсності), через яке проявляється індивідуальне дао людини. Дао не потребує активності людини, усі явища мають ставатися згідно з їхньою природою. У-вей потрактовано як діяльність, що узгоджується з природним плином Всесвіту (а не заперечення діяльності як такої). Це радше заперечення зусиль, цілеспрямованої активності, які порушують природний стан речей: не чинити зайвого, а лише те, що є необхідним у цю мить, підтримує баланс у всьому, сприяє гармонії. Дао слід якомога менше порушувати свідомими, раціональними діями і прагненнями, ідеалом є життя в інтуїтивно осягнутій гармонії з ним.

Інтерпретації

У даосизмі

Статуя Лао-цзи в храмі Юаньсуань, м. Гуанчжоу, Китай

Чжан Хуан. Велика межа. Династія Мін, 1623. Туш, папір. Зі Східноазійської колекції Бібліотеки Чиказького університету

«Дао де цзін» інтерпретує дао як Абсолют, безумовну першопричину, активний творчий принцип і водночас природний порядок Всесвіту — непізнавану закономірність, що лежить в його основі, єдність і цілісність. При цьому наголошено, що дао — не назва речі, воно невидиме, пусте та вічне, його сутність неможливо описати; дао виявляє себе в бутті людини. Воно — безіменне і відмінне від численних речей, які є лише його проявом. Перебуває поза сферою мовних меж: через наявність у дао всіх можливих якостей і постійну мінливість його неможливо «вхопити» словом.

Дао властива «природність», «самість» — цзижань (кит. 自然, zìrán), воно діє спонтанно, невимушено, без зусиль, згідно зі своєю природою. Існує два дао — у-мін (кит.无名, wúmíng), або безіменне, й таке, що має ім’я, — ю-мін (有名, yǒumíng). Безіменне дао — поза межами сприйняття і словесного вираження, воно бездіяльне, дає початок Небу та землі, однак само є небуттям у. Дао, що має ім’я, породжує всі речі, воно всеохопне, змінюється разом зі світом, діяльне, підвладне сприйняттю і може бути виражене вербально. Дао, виражене словами, не є постійне дао.

Дао ніким не створене, саме його позначення — довільний ієрогліф, що символізує безкінечний цикл Всесвіту, коло Неба і землі. Засаднича концепція: «людина підпорядковується законам землі, земля підпорядковується законам Неба, Небо підпорядковується законам дао, а дао підпорядковується самому собі» («Дао де цзін», чжан 25). Дао має розвиватися природним шляхом, без будь-якого втручання, людина мусить прийняти зміни і плинність буття як закон існування. Лао-цзи характеризує будь-яке зусилля з боку людини чи суспільства щодо природи як насильство, яке призводить до дисгармонії: той, хто прагне маніпулювати світом, контролювати його, приречений на неуспіх і врешті — загибель.

Дао на початку часів перебувало у стані у-цзі (кит.无极, wújí) — відсутності диференціації (полярності), небуття. У певний момент виникли дві полярності, що втілюють фундаментальні принципи світобудови: інь («затінений бік гори», негативний принцип, холод, місяць, жіноче начало тощо; позначують чорним кольором) і ян («сонячний бік гори», позитивний принцип, тепло, сонце, чоловіче начало тощо; відповідно, білим кольором). Все живе несвідомо виникає з у-цзі. За допомогою даоських практик можна досягти святості сянь (кит. 仙, xiān), власне безсмертя, повернутися до стану у-цзі, чистої енергії, розчиненої в дао.

У даоській філософії інь і ян — амбівалентні категорії, взаємопроникні елементи диференціації буття, позбавлені моральних конотацій, а ці — енергії фізичного світу. Відповідно, дао — це процес змін і становлення усіх речей, чергування інь і ян, «постійна непостійність», яка включає у себе все: буття й небуття, життя і смерть, пізнання і незнання. Дао не розмежовує життя і смерть, добро і зло. Кожна якість потенційно присутня в дао і розвивається спонтанно, внаслідок чого Всесвіт постає як динамічна система, «природний порядок», що виключає людське втручання (див. У-вей), адже воно порушує вільний процес чергування. Людина мусить дотримуватися природних законів буття (а не формувати в собі моральні якості), якомога менше заважати дао своїми свідомими діями, а тривати в медитативно-інтуїтивному стані розуму.

Згідно з Лао-цзи: дао породжує одиницю — Велику межу (тайцзі), одиниця породжує два — інь і ян, які у процесі руху породжують три — Небо, землю і людину, ті, своєю чергою, породжують увесь проявлений світ. Дао, отже, є джерелом усіх форм і одночасно енергією, що формує увесь процес творіння. Дао існувало завжди, безкінечно породжуючи само себе. Дао всеохопне і означає як двоїсті сфери матеріального світу, так і трансцендентні сфери за межами двоїстості; є вищим станом буття. У своїй трансцендентній сутності як недиференційована порожнеча воно є «Матір’ю космосу», як іманентний принцип — пронизує все. Лао-цзи повчає, що витоково існувало порожнє трансцендентне і недиференційоване небуття (тобто не-існування матерії, нетотожне до «ніщо»). Дао — шлях («початок», «Мати», «темна жінка» тощо), що породив буття, зберігає частину первозданної порожнечі, з якої виник світ, має власну природу, але не має просторово-часових меж. Порожнеча — це потенційний простір, у якому немає нічого і в той же час можливе існування всього. Згідно з Лао-цзи, буття і ніщо це єдність протилежностей, які походять з дао, і попри різні назви, є двома його дієвими формами і ключем до розуміння речей. Зі спостережень за явищами природи мудрець висновує, що всі речі взаємодіють одна з одною, кожна повертається до своїх витоків, і в такий спосіб життя відтворює себе. Головна закономірність дао — зворотність, повернення, тобто коловорот (що передавало ідею руху Небом, яке вважали круглим).

У самому підході до дао міститься парадокс: не можна твердити, що воно існує, адже це означало б виключити його не-існування, однаково й те, що його не існує, чим заперечувати його наявність у проявленому світі.

Дао не впливає цілеспрямовано на об’єкти, нав’язуючи свою волю, а дозволяє кожному предмету розвиватися природним шляхом, виявляти повноту власної сутності. Оскільки саме дао проявленим бути не може, його маніфестацією у світі є де (посутньо, це дао, проявлене у речах або істотах, реалізація його потенцій у світі). Надбати де можливо лише завдяки глибокій духовності, прямоті, неупередженості й поміркованості, відмовою від его. Той, хто осягнув де, тим пізнав дао, доказом чого є недіяння. Визначальним принципом життя є ідея простоти — пу (кит. 樸, pǔ), відмова від честолюбства, уникання всього зайвого. Дао досягається в тиші та спостереженні за природою, а просвітлена людина повертається до стану дитини, яка не аналізує й не оцінює речі та явища, утримується від реакції на вплив зовнішніх чинників (одне з трактувань імені Лао-цзи — Старе немовля).

Чжуан-цзи, автор однойменної збірки, у формі притч розкривав дао передусім як рух і принцип життя, позбавлений форми, наголошував зв’язок дао з відсутністю (небуттям), а також його непізнаванність і повсюдність. Вважав, що дао можна досягнути через просвітлення.

Провідні тексти даосизму зібрані в трактаті «Скарбниця дао» («Дао цзан», кит. 道藏, Dào Zàng; формувався з 8 до 17 ст.) і значною мірою зосереджені на циклічній безперервності природного світу та її контрастуванні з лінійною поведінкою людей.

Назагал у даосизмі немає універсального погляду на дао, співіснує значне розмаїття інтерпретацій (як і серед дослідників даосизму). Утім найзначущі даоські тексти постулюють ідею, що дао присутнє вічно, але має бути проявленим, аби бути зреалізованим. Деякі напрями даосизму характеризують дао подібно до Бога, проте значно абстрактніше. Філософський даосизм, на відміну від релігійного, розглядає дао як космічний закон (попри певні ознаки антропоморфізму, як-от «воно здійснює подвиги», «слави не бажає», «не вважає себе володарем»), а не як містичний Абсолют, якому потрібно вклонятися.

У конфуціанстві

Конфуцій і ранні конфуціанці, хоча й віддавали належне Небу як вищій сутності, трактували дао з практичних, раціональних позицій (на противагу даосизму), розглядали його головно як гармонію природи й соціуму, досконалий кодекс етико-моральної поведінки (як окремих людей, так і суспільства в цілому). Така концепція сформувалася у 5‒2 ст. до н. е. Дао, потрактоване з позицій антропоцентризму, практично позбавлене космологічного сенсу, набуло натомість значення морального закону, етичного принципу, обов’язку, буттєвого шляху, яким належить прямувати людині.

У конфуціанців, на відміну від даоської традиції, дао має словесно-понятійне вираження і потрактовано як правильна (моральна, належна) поведінка; доктрина або метод; істина. Його носієм може бути як індивід, так і держава, і все людство (Піднебесна). Тому дао, за Конфуцієм, залежить від освіченості, його набувають і удосконалюють через навчання, самовиховання, розвиток в особі культурних рис. Це шлях, який співвіднесено з певним підходом до життя, соціального ладу, політики, традицій, згідно з концепцією гуманності (людяності) жень. Дао має переважне значення «скеровувати», «вести», що забезпечує соціальну гармонію у ян-інь-відносинах: правитель / підлеглий; батько / син; чоловік / жінка. За Конфуцієм, досконала мудрістю людина (шен, кит. 聖, shèng) — та, яка живе праведно, керується синівською шанобливістю (сяо), відповідальністю перед суспільством і історією, надбала де, є носієм вищої моральності через дотримання «золотої середини», тобто має дао і оберігає Піднебесну від хаосу. Сенс життя шляхетної особистості (цзюнь-цзи) — утвердження дао, що проявляє себе як через єдність істини, добра й краси, так і через мовлення, власне — ритуал. Досконала мудрістю особистість виявляє себе не лише внутрішніми якостями, але й зовнішньою поведінкою.

У «Мен-цзи» (кит. 孟子; 4 ст. до н.е.) межею людського дао вважається етикет (лі), який неоконфуціанство часто і трактує як дао.

В індуїзмі та буддизмі

Концепція Дао подібна до поняття Брахмана в індуїзмі. Також корелюється з поняттям дгарми.

У буддизмі синонімом дао вважають поняття шуньята (порожнеча, відсутність буття). Дзен-буддизм розглядає дао як активну відповідь на «чотири шляхетні істини», синонім Вісімкового шляху, так і його результат –— просвітлення, повернення до першоджерела, дгарми, нірвани. У контексті буддизму Дао — метафоричний шлях, на якому адепти в медитативному чуванні позбуваються пристрастей, а відтак і страждань. У ранній період поширення буддизму в Китаї при перекладі буддійських сутр ієрогліфом дао передавали термін бодгі (просвітлення), а також марга (санскр. मार्ग, mārga) і патга (санскр. पथ, patha), обидва слова означають шлях духовного пробудження і звільнення від страждань.

Значення

Вчення про дао, системно викладене Лао-цзи, Чжуан-цзи, Ле-цзи, розвинуте конфуціанством і чань-буддизмом, стало наріжним каменем практично всіх сфер китайської культури: історії ідей, релігії, політики, естетики, етики, способу життя.

Цитати

З «Книги про дао і де»:
Дао, яке може бути виражене словами, не є істинне дао. Ім’я, що може бути назване, не є істинне ім’я. Безіменне є початком неба і землі, наділене ім’ям – це мати всіх речей (чжан 1).

Перетворення незримого дао нескінченні. Дао — найглибша брама народження. Найглибша брама народження — корінь неба та землі. Воно існує вічно, подібно до нескінченної нитки, і його дія невичерпна (чжан 6).

Дивлюся на нього й не бачу, а тому називаю його невидним. Слухаю його й не чую, тому називаю його нечутним. Намагаюсь ухопити його і не досягаю, тому називаю його найменшим. Не треба прагнути дізнатись про джерело його, тому що це єдине. Його верх не освітлений, його низ не затемнений. Воно нескінченне і не може бути назване. Воно знову повертається до небуття. І ось називають його формою без форми, образом без речі. Тому називають його неясним і туманним. Зустрічаюся з ним і не бачу його обличчя, йду за ним і не бачу його спини (чжан 14).

Ось річ, яка в хаосі виникає, раніше від неба й землі народжена! О беззвучна! О позбавлена форми! Самотньо стоїть вона і не змінюється. Повсюди діє і не має перепон. Її можна вважати матір’ю Піднебесної. Я не називаю її на ім’я. Позначаючи ієрогліфом, назву її дао; довільно даючи їй ім’я, назву її «велике». Велике — воно в безмежному русі. Перебуває в безмежному русі й не досягає краю. Не досягаючи краю, воно повертається до свого витоку. Ось чому велике дао, велике небо, велика земля, великий також і володар. У Всесвіті є четверо великих, і серед них — володар (чжан 25).

Велике дао розлите повсюди. Воно може бути праворуч або ліворуч. Завдяки йому все, що існує, народжується і не припиняє свого зростання. Воно здійснює подвиги, але слави собі не бажає. З любов’ю виховуючи всі створіння, воно не вважає себе їхнім володарем. Воно ніколи не має власних бажань, тому його можна назвати зникомим. Усе, що існує, повертається до нього, але воно не мислить себе їхнім володарем. Його можна назвати великим. Воно стає великим, тому що ніколи не вважає себе таким (чжан 34).

Дао породжує одне, одне породжує два, два породжує три, а три породжують усі істоти. Всі істоти носять у собі інь і ян, виповнені ці і творять гармонію (чжан 42).

Той, хто знає, не мовить. Той, хто мовить, не знає (чжан 56).
Цит. за: Книга про дао і де / Пер. з кит. Ж. Ліньова та Ян Хін-шуна за ред. Я. Шекери // Хрестоматія китайської літератури (від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.). Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. С. 64–82.

Додатково

Дао зазвичай описують метафорами природних стихій, зокрема, води: подібно до неї, воно не має смаку, форми, вічно самопоновлюване, тихе й податливе, але могутнє і безпристрасне, має величезну руйнівну і водночас творчу силу. Як вода, що набирає форму посудини, дао вчить бути гнучким і пристосовуватися до змін.
У західній філософії дао порівнюють з апейроном Анаксимандра або з Незмінним і Досконалим Парменіда. Певну паралель проводять із Логосом Геракліта та стоїків, Єдиним платонізму. У Платона, як і в Лао-цзи, усе матеріальне є лише відбиттям, тінями реального світу чистих ідей (ейдосів). Неоплатонік Прокл стверджував, що мінливість реальності доводить існування незмінного, постійного начала, яке й містить у собі дійсне буття. Аристотель ототожнював форму з внутрішньою метою руху — ентелехією, що іманентна матерії. Суголосною дао є антична максима «Пізнай самого себе» (грец. Γνῶθι σεαυτόν), викарбувана на стіні храму Аполлона в Дельфах.
У деяких перекладах Нового Завіту (Ів. 1:1) китайською мовою грецьке «логос» (λόγος) перекладене саме як дао (тож перекладачі вважали концепцію дао певною мірою тотожною концепту логосу в платонізмі та християнстві. Так само перекладають і згадане в Корані арабське «сабіль» (سبيل — шлях, можливість, джерело). Істотна різниця між поняттями логос і дао полягає в тому, що перше є втіленням розумного космічного закону (вираженого словом), тоді як друге — природним способом існування Всесвіту (невисловлюваним).
Дао — ідеал цілісної людини (пор.: лат. іndividuum — неподільний), до якого закликав і який втілював власним способом життя український мандрівний філософ Г. Сковорода. Його світогляд часом характеризують як близький до даоського. Наскрізною думкою Г. Сковороди є ідея сродності (сродної праці, дії), тобто діяльності людини згідно зі своїм природним призначенням. Філософ вважав, що Бог як джерело всього, наповнює кожну людину благодаттю згідно з її місткістю, кожна людина є цінною для Бога і має бути такою ж для суспільства, а особистість повинна якнайповніше реалізувати себе згідно з її природними можливостями: «Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмЂстности. Над фонтаном надпись сія: “Неравное всЂм равенство”… Меншій сосуд менЂе имЂет, но в том равен есть большему, что равно есть полный». (Сковорода Г. Разговор, называемый Алфавит, или Букварь Мира // Повна академічна збірка творів / За ред. Л. Ушкалова. Харків; Едмонтон; Торонто : Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. С. 669).
Дао порівнюють також з ноуменом І. Канта, життєвим пориванням (élan vital) А. Берґсона, концепцією буття М. Гайдеґґера. У монаді Ґ. Ляйбніца вбачають відбиття загальних властивостей світу. Відзначають певні паралелі між дао як основою всього сущого та концепцією ноосфери В. І. Вернадського, особливо з ідеєю взаємозалежності людини і природи, а принцип недіяння порівнюють із необхідністю екологічної свідомості в умовах ноосфери. Відчитують зв’язок між вченням про дао і концепцією цілісної людини К. Юнґа. Принцип комплементарності Н. Бора у квантовій фізиці (хвиля і частка одночасно) розглядають як суголосний вченню про дао; спроби узгодити даоські й фізичні концепти, наприклад, фізика й еколога Ф. Капри (нар. 1939; Австрія), мали наслідком виникнення поняття «дао фізики». До створення «теорії всього» прагнув А. Айнштайн.

Джерела

А н г л. п е р е к л. — Ames R. T., Hall D. L. Dao De Jing: A Philosophical Translation. New York : Ballantine Books, 2003. 256 p. URL: https://terebess.hu/english/tao/am.pdf
У к р. п е р е к л. — Хрестоматія китайської літератури (від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.). Київ : Київський університет, 2008. 256 с.
Дао Де Цзін : Канон шляху і спроможності / Пер. зі старокит. А. Накорчевського. Київ : ArtHuss, 2020. 200 с.
Лао Цзи. Дао Де Цзин. Книга шляху та гідності / Пер. з кит. І. Костанди. Київ : Андронум, 2020. 102 с.
Лао цзи. Дао Де Цзін. Книга про шлях та силу / Пер. з кит., упоряд. Л. Дудченко. Київ : Арій, 2022. 96 с.

Література

Cane E. P. Harmony : Radical Taoism Gently Applied. Bloomington : Trafford Publishing, 2002. 410 p.
Kirkland R. Taoism: The Enduring Tradition. New York; London : Routledge, 2004. 312 p.
当代道教研究 / 陈国强（编.). 北京：宗教文化出版社, 2005. 548 р.
Moeller H.-G. The Philosophy of the Daodejing. New York : Columbia University Press, 2006. 168 p.
李新中. 道教文化与现代社会. 上海：上海古籍出版社, 2010. 320 р.
Zai J. Taoism and Science: Cosmology, Evolution, Morality, Health and more. [W. p.] : Ultravisum, 2015. 176 p.
Валігура О. Р., Костанда І. О. Лінгвальні засоби реалізації функції впливу в давньокитайському філософському тексті (на матеріалі релігійно-філософського трактату «Дао де цзін») // Вісник Запорізького національного університету. Серія: Філологічні науки. 2020. № 1. Ч. 1. С. 35–42.
Резаненко В. Ф. Понятійно-категоріальний апарат релігійно-філософських вчень Китаю : до проблеми адекватного розуміння // Китайська цивілізація : традиції та сучасність. Київ : [Б. в.], 2009. С. 109–113. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31327
Шекера Я. В. Давньокитайські космогонічні ідеї та їхня репрезентація в ідеограмах китайської мови // Східний світ. 2012. № 13. С. 109–115.
道教经典诠释与现代意义 / 刘晓光（编.). 北京：中华书局, 2020. 412 р.
Луцюк М. В. Дао (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%94%D0%B0%D0%BE