Логос

Ло́гос (грец. λόγος — слово, думка, смисл, поняття, вчення) — одне з ключових понять античної культури й філософії, згодом — християнського богослов’я. Багатозначний термін.

Значення терміна

1) У Стародавній Греції термін «логос» початково означав мовлення, слово, як у розумінні зовнішньої форми, так і змісту, значення вимовленого (думки); поєднав вербальний і семантичний аспекти. Мав об’єктивний і суб’єктивний смисл, що охоплював і процеси означування, міркування про певний предмет, і саму здатність міркувати.

2) В античній філософії вживався на позначення розумного принципу або розумної першопричини світу, яка упорядковувала космос, поборювала всезагальний хаос, визначала форми існування природи й людини в ній і надавала їм смислу.

Термін увів у філософію Геракліт із Ефеса в онтологічному значенні всезагальної й вічної необхідності, першопричини, яка задає ритми існування всесвіту, узгоджує протилежності, перетворює недосконалий і конфліктний світ на царину гармонії, співмірності й сенсів. Виводив із розумності Логосу суб’єктивну здатність людини до пізнання й розумування. Віднайдення логосу стало метою практичної філософії для давньогрецьких мислителів, особливо у річищі евдемонізму.

Інший аспект значення терміна відобразив прагнення філософів віднайти непорушний космічний закон, пізнання і дотримання якого ставало б запорукою керування плинним і нестійким людським життям (наприклад, у стоїцизмі). Стоїки повчали про першовогонь-Логос як вищий космічний розум (що втілюється в матерії, творить, організовує і розумно скеровує форми її існування) та ефірно-вогняну субстанцію, життєву силу й «дихання» — пневму. Все, що існує, тлумачили як започатковане розумним і активним Логосом і призначене повернутися до нього після смерті.

У неоплатонізмі (Плотін) концепт набув метафізичних характеристик: логос витлумачено як надприродну мудрість, активний першопринцип, що створює світ матеріального буття, зокрема й людину з її переживаннями. Логос розуміли як Світову душу, всеохопну мудрість та істинне щастя.

Термін «логос» був відомий і мислителям Давньої Індії, Китаю, Єгипту, Персії. У східній філософії цьому поняттю суголосні категорії дао, дгарма.

3) У християнстві — творче слово Бога, асоційоване з самим Богом або його іпостассю (Христом), втілення Божого розуму, волі й одкровення.

Витоки християнсько-богословського тлумачення терміна пов’язують з ученням Філона Александрійського, який стверджував, що в логосі виявляється присутність Бога в світі. Логос — розум і сила Божества, ідеальний план-прообраз творіння і водночас еманація, що творить і одушевлює світ. На думку Філона (суголосно з ученням Платона), логос постійно присутній у світі видимому й невидимому, є проявом трансцендентності Божого розуму і водночас «другим Богом», посередником між потойбічністю Творця і поцейбічністю світу. Всесвіт не здатен існувати без Логосу, як і людина, — логос надає її життю сенсу, єднає з Богом у вічності й безкінечності.

У Новому Завіті тлумачення логосу набуло як субстанціального, метафізичного, так і особистісного, екзистенційного характеру. Новозавітні тексти констатують: Ісус Христос є Логосом, що являє Бога-Отця людям; виявом Божого розуму, Божої волі й Словом, відповідно до яких був створений і продовжує творитися світ видимий і невидимий. З погляду християнської догматики, Логос — прояв і образ Бога невидимого, який споконвічно передіснував творінням (Кол. 1:15–20); принцип Божої всеповноти, виповненості, бо все «створене у Ньому, і через Нього, і для Нього, і в Ньому все набуває єдності»; ім’я Боже, якого не знає ніхто, тільки Він Сам (Одкр. 19:11–13); друга іпостась Трійці. В Євангелії від Івана Логос — «однороджений» Син Бога-Отця (Ів. 1:14). Характеристиками Логосу-Христа стають поняття життя і світла, благодаті та правди. Логос, уособлений в Ісусі Христі, постав як посередник між Богом і людьми, що долає розрив між світом земним і трансцендентним, в якому «тілесно живе вся повнота Божества» [«Слово сталося тілом, і перебувало між нами» (Ів. 1:14)]. Уся історія Христа витлумачена як втілення і влюднення Логосу; Він приніс людям одкровення і Сам був цим одкровенням.

4) У новочасному богослов’ї та релігійній філософії наявні й інші тлумачення терміна «логос»: духовний первень, Абсолютний розум, внутрішній смисл (принцип, причина, підстава) речі або явища. Наприклад, Ґ. Геґель уважав, що «логос» — об’єктивоване поняття, духовна першопричина, Світовий розум («розум сущого»). Осягнення Логосу як базового концепту релігійної духовності та європейської культурної традиції було завданням російської релігійної філософії кін. 19 — першої пол. 20 ст. [В. Ф. Ерн (1882–1917), П. О. Флоренський, М. С. Трубецький та ін.], пізніше її доробок узагальнив С. С. Аверінцев. Низка християнських богословів 20 ст. висловлювали думку, що цим поняттям варто послуговуватися для позначення гармонійної єдності розуму й серця (аналізу й інтуїції), цілісного (органічного) знання. Концепт логосу набув семантики істини, правди і сенсу людського життя для Бога і через Бога.

5) У логіці — здатність робити умовиводи, виявляти причиново-наслідкові зв’язки.

6) У філософії культури — раціональне, логіко-дискурсивне знання на противагу міфу як знанню образному, символічному.

Цитата

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»

 Євангеліє від Івана 1:1 // Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Пер. І. Огієнко. Київ : Східноєвропейська гуманітарна місія, 2019. 1409 с.

Джерела

• Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Пер. І. Огієнко. Київ : Східноєвропейська гуманітарна місія, 2019. 1409 с.

Література

1. Богомолов А. С. Диалектический Логос: Становление античной диалектики. Москва : Мысль, 1982. 263 с.
2. Эрн В. Борьба за Логос. Г. Сковорода. Жизнь и учение. Минск : Харвест ; Москва : АСТ, 2000. 592 с.
3. Горкуша О. Роль концепта Логос в загальнохристиянській парадигмі // Українське релігієзнавство. 2004. № 29. С. 39–47.
4. Мех Н. О. Лінгвокультурогема Логос у науковій, релігійній та художній картинах світу. Київ : [б. в], 2011. 410 с.
5. Трубецкой С. Н. Учение о логосе и его истории. Философско–историческое исследование. Москва : Юрайт, 2020. 394 с.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Логос // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Логос (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.11.2020

.