Конфуцій

Конфуцій. Художнє втілення, гуаш на папері, бл. 1770

Конфу́цій (лат. Confucius від кит. 孔夫子), Кун Фу-цзи, Кун-цзи, Учитель Кун (бл. 551 до н. е., м. Цюйфу, тепер пров. Шаньдун, регіон Східний Китай, Китай — бл. 479 до н. е., тепер пров. Шаньдун; похований у рідному місті, див. Конфуція храм і цвинтар) — філософ, етик, учитель, державний діяч, редактор і коментатор, фундатор конфуціанства.

Конфуцій (孔夫子)
Народження	бл. 551 до н. е.«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.551.
Місце народження	Цюйфу
Смерть	бл. 479 до н. е.
Місце смерті	Цюйфу
Місце поховання	Конфуція храм і цвинтар
Місце діяльності	Китай
Напрями діяльності	учителювання, філософія, етика, коментування
Традиція/школа	конфуціанство

Життєпис

Походив з аристократичної, але збіднілої й мало впливової родини (т. з. малих домів). Пізня дитина і єдиний син від третього шлюбу воєначальника, рано втратив батька, юнаком залишився сиротою.

Життєпис Конфуція з часом було міфологізовано, його народження, дитинство, діяльність набули агіографічних (див. Агіографія) рис. Складність реконструкції пов’язана і з тим, що відомості про життя діяча містяться в текстах, які укладали упродовж кількох століть після його смерті.

Більшу частину життя провів у царстві Лу (існувало у 11‒3 ст. до н. е.).

За переказом, з дитинства мусив займатися важкою працею. Цікавився знаннями та ритуалами. Завдяки наполегливим зусиллям, самоосвіті опанував потрібні для кар’єри мистецтва — каліграфію, математику, ритуалістику, вміння грати на музичних інструментах, кермування колісницею, стрільбу з лука.

У віці близько 20 р. почав службу другорядного чиновника (наглядача комор для збіжжя, пасовищ і стад, служителя храму тощо). Значного кар’єрного просування не здобув, полишив службу та взявся за вчителювання. Заснував першу в Китаї приватну школу з вивченням моралі, мови, політики, літератури. Поширював серед учнів власні етико-філософські погляди, що спиралися на шанобливе ставлення до традиції, древніх (радше міфологізованих) суспільних звичаїв і цінностей; закликав культивувати гідні етичні принципи, повернути в суспільство «втрачені» чесноти. Своє вчення викладав усно, власних творів не писав — убачав своїм призначенням редагувати та коментувати писемну спадщину минулого.

У віці бл. 50 р. здійснив ще одну спробу повернутися на державну службу та реалізувати свої ідеї щодо гідного й справедливого управління. У 501‒497 до н. е. був високим урядовим чиновником, радником, верховним суддею (дасикоку) царства Лу. Після втрати цих ілюзій залишив посаду і покинув країну; тривалий час (близько 13 років) мандрував іншими царствами у пошуках гідного правителя. 484 до н. е. повернувся на батьківщину. Решту життя провів у колі учнів.

Відомості про вчинки Конфуція, його зовнішність, звички, інтелектуальну й духовну спадщину містить канонічний збірник конфуціанства «Лунь юй» (укр. «Бесіди і судження»).

Погляди

Розвинув цілісну антропоцентричну філософсько-етичну систему, залишав осторонь космологічні, метафізичні, політичні питання.

Найвище цінував давні суспільні звичаї, порядки, чесноти, принципи управління (уявлення про які, найімовірніше, формувалися через синтез достовірних і легендарних відомостей), одночасно критикував мораль своєї епохи. Напучував учнів дотримуватися традиційного релігійного світогляду, зафіксованого у давніх текстах («І цзін», «У цзін», «Ши цзін», «Шу цзін»), етичних норм, наслідувати успадковані ритуали — насамперед шанувати предків (див. Культ предків) і Небо (див. Тянь). Повчав про додержання правил, які встановлюють і упорядковують стосунки між старшими і молодшими за віком і статусом людьми, між батьками й дітьми, правителем і підданими (запорука гармонії в суспільстві). У вченні Конфуція традиційне для китайської культури поняття дао набуло значення морального закону, етичного принципу, обов’язку, істини, шляху самовиховання, способу виявлення в людині культурних рис (тобто практично втратило космологічний, метафізичний, містичний зміст, властивий даосизму).

Міркував про взірець доброчесної людини, яка гідно протистоїть панівній несправедливості й непорядності. Її земним еталоном вважав цзюнь-цзи (букв. — благородний муж) — шляхетну особистість, яка органічно сполучає в собі кращі моральні й соціальні чесноти, — освіченість і книжність, етикет і ритуалізм, розумну гуманність, добропорядність, обов’язок, справедливість, служіння інтересам народу та інтересам правителя; неухильно слідує належним етичним принципам як у сімейному житті, так і на державній службі. Цзюнь-цзи постав шляхетним носієм традицій минулого, що прагне оволодіти духовним спадком предків; взірцем представника аристократії — ученого, чиновника, державця.

Центральні поняття етики Конфуція:

«жень» — людинолюбність, гуманність, добропорядність (сукупність усіх видів належного ставлення культурної людини до інших; охоплювало такі якості, як-от шанобливість, чемність, скромність, стриманість, доброта, турбота, гідність, правдивість, кмітливість, безкорисливість тощо);
«лі» — ритуал, етикет, правила, церемоніал, норми, що регулюють поведінку людини у сім’ї та суспільстві (це основа виховання, яке здійснюють власним прикладом);
«вень» — освіченість, книжність, вихованість, опанування мудрістю;
«сяо» — синівська пошана і чемність, служіння батькам за правилами лі за їхнього життя і після їхньої смерті («коли вони помруть, поховати їх відповідно до лі та приносити їм жертви згідно з лі»);
«і» — почуття обов’язку, належного, справедливого, правильного, моральні зобов’язання, які бере на себе шляхетна людина.

Конфуцій закликав учнів культивувати в собі ці якості всупереч мінливим, несправедливим, жорстоким обставинам буття. Справжній цзюнь-цзи —байдужий до життєвих зручностей і матеріальних благ, бідності й зиску, присвячує себе високим ідеалам, людям і пошуку істини. Відповідно, поділяв людей на три типи: вищий (цзюнь-цзи — носій високої моралі, гармонійно розвинутих чеснот, знань і умінь), нижчий (низька людина — простолюдин, зосереджений на матеріальному), середній, або проміжний (більшість пересічних людей). Повчав, що місія цзюнь-цзи — спонукати інших до самовиховання, внутрішнього самовдосконалення.

Міркував про непорушність установлених Небом порядків у Піднебесній (Китаї). Кожна людина, за вченням Конфуція, мусить усвідомити своє місце в суспільстві згідно з дао, порядком та ієрархією, встановленою Небом («цар мусить бути царем, підданий — підданим, батько — батьком, син — сином»). Відносини між людьми у суспільстві слід будувати подібно до стосунків у сім’ї, їх регуляторами мають стати переважно норми моралі та культури, а не права.

Важливим складником учення філософа є «виправлення імен». На його думку, багато що у Піднебесній переплутано, зрушено зі свого місця: неправильно витлумачено заповіти древніх, чиновники посіли посади, що не відповідають їхнім здібностям, філософи і правителі хибно використовують поняття («якщо імена неправильні, то й мова суперечлива; а коли мова суперечлива — справи неуспішні»). Великого значення надавав справедливості та чесності державця («коли правитель любить ритуал, ніхто в народі не насмілиться бути нешанобливим; коли правитель любить справедливість, ніхто в народі не насмілиться бути неслухняним; коли правитель любить правду, ніхто в народі не посміє бути нечесним»). Поряд із тим кожен так чи так відповідає за хід речей у суспільстві та здатен на нього впливати (таке розуміння розширювало діапазон свободи індивіда, але водночас посилювало його відповідальність). Вважав, що реформування суспільства розпочинається з особи: якщо в житті людини та родини панує лад, то він запанує в усій державі.

Після смерті Конфуція учні письмово зібрали його повчання, висловлювання, діалоги, міркування у трактаті «Лунь юй». Праця увійшла до канону конфуціанства.

Конфуцію також приписують хроніку «Чуньцю» (укр. «Весни та осені»; 5 ст. до н. е.) — найдавніший збережений китайський історичний текст.

Визнання

В епоху династії Хань (2 ст. до н. е. — початок 3 ст. н. е.) конфуціанство стало офіційною ідеологією, яка регламентувала все суспільне життя. На початку нової ери етична система Конфуція набула рис релігії. Шанобливе ставлення до вчителя в колі його послідовників поступово переросло в культ, його постать стала поростати легендами й міфами. У конфуціанстві діяча та деяких його учнів деїфіковано (див. Деїфікація). Пізніше (і до поч. 20 ст.) канони неоконфуціанства були піднесені до статусу непорушних догм (хоча воно й не стало релігією в західному розумінні терміна).

На батьківщині Конфуція споруджено храми на його честь, де здійснюють спеціальні колективні, а також індивідуальні ритуали (покликані, зокрема, принести успіх у навчанні, службовій кар’єрі). Храм Конфуція (у будинку, що йому належав) у м. Цюйфу та місце його поховання стали місцем масового паломництва. Поряд із тим Конфуція шанують і в багатьох місцевих храмах, де йому влаштовано вівтарі, розміщено ритуальні таблички з іменем. Вірять, що дух Конфуція дарує сім’ї довголіття і гарних нащадків.

Конфуціанство історично стало одним із трьох учень (поряд із даосизмом і буддизмом), що зафундували китайську національну традицію, культуру, ментальність, ідентичність. Здійснило значущий вплив на релігію, філософію, етику інших країн Східної та Південно-Східної Азії (Японії, Кореї, В’єтнаму, Сингапуру тощо).

Афоризми

Не чини людям того, чого не бажаєш собі
Благородний муж звинувачує себе, низька людина звинувачує інших
Побороти дурні звички легше сьогодні, ніж завтра
Три шляхи ведуть до знання: шлях роздумів — це шлях найблагородніший, шлях наслідування — найлегший і шлях досвіду — найгіркіший
Не турбуйся про те, що тебе не знають. Турбуйся про те, чи гідний ти того, щоби тебе знали
Коли видаватиметься, що мета недосяжна, не змінюйте мету — змінюйте свій план дій
Обери собі роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті
У всьому є краса, але не кожен її бачить
Не порозмовляти з людиною, з якою варто поговорити, — означає втратити людину. А розмовляти з людиною, з якою не варто говорити, — означає втратити слова. Мудрець не втрачає ні слів, ні людей
Дехто спитав: «Чи правильно кажуть, що за зло слід платити добром?» Учитель мовив: «А чим же тоді платити за добро? За зло слід платити справедливістю, а за добро — добром»
У п’ятнадцять років я зосередив свої помисли на навчанні. У тридцять я здобув самостійність. У сорок я звільнився від сумнівів. У п’ятдесят років я пізнав Волю Неба. У шістдесят я навчився відрізняти правду від неправди. У сімдесят років я став слідувати за бажаннями свого серця й не порушував ритуалу
Три речі ніколи не повертаються назад — час, слово, можливість. Відтак: не марнуй часу, добирай слова, не упускай можливість

Джерела

Dialogi konfucjańskie. Wrocław : Ossolineum, 1976. 226 p.
Вrooks E. B., Brooks А. T. The Original Analects: Sayings of Confucius and His Followers. New York : Columbia University Press, 2001. 356 р.
Watson B. The Analects of Confucius. New York : Columbia University Press, 2007. 162 р.
Конфуцій. Вислови. Харків : Фоліо, 2019. 208 с.
Конфуцій. Бесіди і судження. Київ : Арій, 2022. 224 с.

Автор ВУЕ

О. Р. Титаренко

Покликання на цю статтю: Титаренко О. Р. Конфуцій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Конфуцій (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.02.2024