Нагірний, Василь Степанович
|
Нагірний, Василь Степанович | |
|---|---|
| Народження | 11.01.1848 |
| Місце народження | Гірне, Стрийський район, Львівська область |
| Смерть | 25.02.1921 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Львів, Личаківський цвинтар |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | історизм |
Нагі́рний, Васи́ль Степа́нович (11.01.1848, с. Гірне, тепер Стрийського району Львівської області, Україна — 25.02.1921, м. Львів, тепер Україна) — архітектор, представник історизму, автор низки споруд у Галичині.
Батько архітектора Є. Нагірного, прадід співачки К. Цісик.
Зміст
Життєпис
Народився в селянській сім’ї. Рано осиротів і змушений був самостійно заробляти кошти на навчання. Після закінчення реальної школи у м. Львові 1870 вступив до Львівської технічної академії (тепер Національний університет «Львівська політехніка»). Восени 1871 переїхав до м. Цюриха (Швейцарія) і 1872 вступив на будівельне відділення Федеральної політехніки (тепер Федеральна вища технічна школа Цюриха), після закінчення якого 1875 залишився працювати у Швейцарії, зокрема у містах Вінтертурі й Цюриху. 4 роки (до 1882) працював у будівельному уряді м. Цюриха. Восени 1882 повернувся до м. Львова і взявся за проєктування церков, досягнувши в цьому значних успіхів: за життя архітектора вважали, що чверть усіх церков Галичини збудовано за його проєктами.
Від 1905 працював разом із сином Є. Нагірним.
Творча діяльність
Як архітектор вважав стилістику історизму (неовізантійський стиль із елементами неороманського та неокласицизму) найвідповіднішою для масового будівництва парафіяльних греко-католицьких церков у Галичині. 1882–1883 їздив до м. Києва, вивчав архітектурні пам’ятки стилю українського бароко (зокрема детально — споруди Києво-Печерської лаври). Дійшов висновку про спільність візантійського коріння архітектури Наддніпрянщини і Галичини, а разом з тим — про неможливість застосування в Галичині стилістики українського необароко з огляду на слабку матеріальну базу українства й убогість сільських парафій. У спорудженні нового храму кожна парафіяльна громада керувалася двома вимогами: церква має бути простора і дешева. З огляду на це Нагірний опрацював кілька типів архітектурних мурованих церковних споруд — просторих, інженерно досконалих, з простими об’ємами й мінімумом декору. Це були церкви: тридільні однокупольні та трикупольні; хрещаті одно-, три- та п’ятикупольні, усі — з куполами на світлових підбанниках, циліндричних чи гранчастих. Розробляючи проєкти дерев’яних церков, продовжував традиції народного будівництва з урахуванням регіональних відмінностей (Бойківщини, Гуцульщини тощо), вносячи свої новації та розраховуючи на рівень професіоналізму народних майстрів-будівничих. Тому в працях М. Драгана, В. Січинського та інших дослідників ці храми зазначено як пам’ятки народної дерев’яної архітектури.
Громадська діяльність
Громадська активність Нагірного проявилася у заснуванні, членстві, керівництві численними українськими громадськими та комерційними організаціями, в журналістській та просвітницькій діяльності. 1883 заснував товариство «Народна торгівля» і був його директором. Упродовж 1884–1900 був серед засновників і активних діячів товариств «Зоря», «Дністер», «Сокіл», «Народна гостиниця», Української ремісничої бурси. 1898 разом із М. Грушевським, І. Трушем, Ю. Панькевичем заснував «Товариство для розвою руської штуки» і був обраний його головою. 1907 заснував і очолив товариство українських робітників «Сила». 1885–1890 був головним редактором газети «Батьківщина». 1886 видав «Порадник для крамниць», в якому учив українців, як треба грамотно розпочинати й вести бізнес. 1897 безуспішно балотувався до австрійського парламенту.
Твори
Є автором кількасот цивільних і культових споруд — громадських і приватних будівель, парафіяльних будинків, церков, каплиць тощо. Тільки мурованих і дерев’яних церков за його проєктами збудовано близько 200. Серед них найвизначніші:
- церква Успіння Пресвятої Богородиці у с-щі Новий Яричів Львівського району Львівської області 1883–1890;
- церква Різдва Пресвятої Богородиці (дерев’яна) у с. Перегінське Калуського району Івано-Франківської області 1884;
- церква Успіння Пресвятої Богородиці у с-щі Олесько Золочівського району Львівської області 1891;
- Покровська церква у с. Миколаїв Львівського району Львівської області 1903;
- Миколаївська церква у с. Тухля Стрийського району Львівської області 1904;
- Михайлівська церква у м. Комарно Львівського району Львівської області 1901–1910;
- Дмитрівська церква у с. Мильчиці Львівського району Львівської області 1908–1910;
- Петропавлівська церква у с. Великий Полюхів Золочівського району Львівської області 1909;
- церква Різдва Пресвятої Богородиці (дерев’яна) у с. Пшеничники Калуського району Івано-Франківської області 1911;
- церква Святого Івана Богослова у с. Суховоля Львівського району Львівської області 1912.
Визнання
Багаторічна праця Нагірного створила новітню Галицьку школу культової архітектури.
За життя його називали «батьком української кооперації».
Нагороджений срібною медаллю від греко-католицького митрополита Сильвестра (Сембратовича) (1890).
30.12.2018 у с. Гірне відкрито пам’ятник В. Нагірному.
Додатково
- Діяльність В. Нагірного була настільки активною і плідною, що мистецтвознавець М. Голубець, який критично ставився до його творчості, навіть придумав термін «нагірнянські церкви», який натепер утратив негативну конотацію.
- Твердження В. Тимофієнка про застосування В. Нагірним «форм неоросійського стильового напрямку» не відповідає дійсності, оскільки його споруд у такій стилістиці немає.
Цитата
В. Нагірний у 1905:
«Дасть Бог, що з бігом часу і з розвоєм наших сил умислових витвориться на основі наших мотивів наш спеціальний руський стиль будівельний; в тім напрямі належить трудитися, а поки що треба покористовуватися тим, що розум і спосібності людські на полі штуки (мистецтва) через довгі століття створили, нам переказали, приміняючи се до наших обставин з увзглядненням (урахуванням) того, що з сеї области свого питомого в нас маємо. До створення нового стилю треба геніїв мислі, треба можних покровителів їх і треба цілих століть часу.»(Цит. за вид.: Слободян В. Церкви Василя Нагірного // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». 1994. № 2. С. 29).
Література
- Слободян В. Список церков, проектованих Василем Нагірним // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». 1994. № 2. С. 30–33.
- Слободян В. Церкви Василя Нагірного // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». 1994. № 2. С. 24–29.
- Тимофієнко В. Нагірний Василь Степанович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 267–270.
- Бобош Г. Стежками життя та творчості Василя Нагірного (1848–1921) // Народознавчі зошити. 2000. № 2. С. 347–355.
- Лев Х., Слободян В., Філевич Н. 100 церков Нагірних : в 2 ч. Львів : Центр Європи, 2013. Ч. 1: Церкви В. Нагірного. 132 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Нагірний, Василь Степанович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нагірний, Василь Степанович (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.10.2024
