Лукомський, Георгій Крескентійович

Луко́мський, Гео́ргій Креске́нтійович (рос. Лукомский Георгий Крескентиевич; 14.03.1884, м. Калуга, тепер Росія — 25.03.1952, м. Ніцца, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція) — архітектор, мистецтвознавець, художник, автор праць про мистецтво й архітектурну спадщину України.

Лукомський, Георгій Крескентійович
Народження	14.03.1884
Місце народження	Калуга, Росія
Смерть	25.13.1952
Місце смерті	Ніцца, Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція
Місце поховання	Кокад (цвинтар)
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Місце діяльності	Україна, Росія, Франція, Велика Британія
Напрями діяльності	мистецтвознавство, історія, архітектура

Малюнок Миколаївського собору в м. Ніжині

Малюнок дзвіниці Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігові

Малюнок Тріумфальної брама Петропавлівського костелу у м. Кам’янці-Подільському

Малюнок костелу Святого Йосифа у м. Ізяславі

Життєпис

Народився у сім’ї інженера, дворянина з Подільської губернії (тепер Україна), згідно з родинною традицією — нащадка княжого роду Гедиміновичів, прізвище якого походить від колишнього родового маєтку Лукомль (тепер урочище Панська Гора у с. Лукім’я Лубенського району Полтавської області, Україна). Це дало йому підстави в еміграції іменуватися «князь Георгій Лукомський».

1893–1897 навчався послідовно в Калузькому та Орловському реальних училищах та в Рисувальній школі Сичова у м. Орлі (тепер Росія). 1901–1903 навчався на архітектурному відділенні Казанської художньої школи, одночасно досліджуючи місцеві архітектурні пам’ятки. 1903 поступив до Санкт-Петербурзької (імператорської) академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна), яку, навчаючись із перервами, закінчив 1915, отримавши звання архітектора-художника. 1904 побував у Німеччині, Італії, Швейцарії, Австрії, Польщі, 1905–1906 жив і працював у м. Парижі. Після повернення до м. Санкт-Петербурга влаштував в Академії виставку своїх закордонних малюнків у супроводі авторських лекцій, що мало великий успіх. 1907 мешкав і навчався живопису в м. Москві. Протягом 1909–1914 продовжив подорожі Європою, де малював архітектурні пейзажі. 1914–1917 багато подорожував Україною. 1914–1918 мешкав у м. Петрограді й був зарахований на військову службу як прапорщик. 17.11.1918 переїхав в Україну, де став одним із очільників музейної та пам’яткоохоронної справи. Цьому сприяла його дружба з художником Г. Нарбутом (з яким співпрацював 1910–1920) та іншими українськими діячами (В. Модзалевським, К. Широцьким тощо). Воєнні події та небезпечні для життя конфлікти з київськими проросійськими діячами змусили його 20.10.1919 виїхати з м. Києва у Крим і 20.04.1920 емігрувати. Від того часу подорожував Туреччиною (вивчаючи мистецтво Візантійської імперії), Італією, Німеччиною (1921–1924 мешкав у м. Берліні). 1925–1940 жив у м. Парижі, з 1940 оселився у Великій Британії, після Другої світової війни приїздив до Франції, де й помер.

Творча діяльність

Описи архітектурних та мистецьких творів

Від 1909 співпрацював з видавництвом при Громаді святої Євгенії, що спеціалізувалася на виданні художніх листівок, книг про мистецтво й архітектуру. Його архітектурні краєвиди прикрашали поштівки початку 20 ст. Це монохромні й поліхромні малюнки тушшю, документально точні й професійно закомпоновані. Підписи до деяких листівок містять наукову інформацію про зображені пам’ятки, на той час невідомі широкій громадськості. Для акварельних робіт характерні узагальнені форми, що адекватно передають цілісний архітектурний образ споруди. На архітектурних виставках архітектурні пейзажі Лукомського нерідко експонували поряд із креслениками архітектурних проєктів провідних тогочасних архітекторів. Протягом 1909–1917 брав участь у багатьох художніх виставках у містах Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Одесі, Брюсселі й Парижі. Деякі імениті професійні живописці училися у Лукомського, як треба малювати архітектуру. Проте ця архітектурна графіка була своєрідним способом підготовки митця до діяльності як історика мистецтва й архітектури. 1909–1917 він друкував переважно мистецтвознавчі статті в журналах «Старые годы», «Зодчий», «Столица и усадьба», «Аполлон» — про старовинні садиби, церкви, забудову міст, меблі, твори декоративно-ужиткового мистецтва тощо.

Найнасиченішим видався короткий київський період діяльності Лукомського 1918–1920. У м. Києві він організував і очолив Архітектурний відділ при Всеукраїнському комітеті охорони пам'яток історії та старовини. Досліджуючи давні церкви, собори й панські садиби (часто з ризиком для життя), намагався документально зафіксувати їх у малюнках, світлинах, креслениках обмірів та описах, рятуючи від знищення та забуття. За його ініціативою під керівництвом Ф. Ернста виконано фіксацію давніх пам’яток цивільної і сакральної архітектури м. Києва, описано 160 споруд, багато з яких потім знищила радянська влада. Мистецька колекція Б. Ханенка і В. Ханенко започаткувала так званий Другий Київський державний музей, де від 01.02.1919 Лукомський став головним зберігачем. Він виконав науковий опис мистецьких творів, розробив систему розміщення експонатів і підготував етикетаж музейного зібрання. Результатом цієї праці став каталог з описом 1 259 мистецьких творів майбутнього Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Згодом надрукував за кордоном кілька описів колекції Ханенків. Одночасно викладав у Київському університеті (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), Київському археологічному інституті (тепер не існує), намагався створити мистецьку секцію в Українській академії наук (тепер НАН України), брав участь у дослідженні Софійського собору в Києві разом із Ф. Ернстом та І. Моргілевським. Створений за наслідками цієї діяльності особистий фотоархів Лукомського має непересічне значення для історії української архітектури, пам'яткознавства та реставрації пам'яток (теперішнє місце зберігання архіву українським дослідникам невідоме).

За кордоном продовжив досліджувати й популяризувати українське мистецтво, знайомлячи шанувальників з його найкращими зразками й отримуючи адекватну реакцію, зокрема захоплений відгук про нерухому культурну спадщину м. Києва і про дослідження її Лукомським від провідного європейського візантолога (див. Візантологія) Ш. Діля (1859–1944; Франція). У закордонних видавництвах видано праці «Київ» (1923, Берлін), «Спогади про Нарбута» й «Українське мистецтво» (Відень, 1924), «Музей Ханенка» (Париж, 1925) тощо. Усі свої праці до 1920 писав і видавав російською мовою, після 1920 — російською, французькою, німецькою, італійською, англійською мовами. 2005 більшість його праць перевидано у м. Києві в перекладі українською мовою.

Архітектурні пейзажі

Зображенню пам’яток архітектури України присвячено значну частину з творчого доробку митця, а його архітектурні пейзажі — своєрідні за манерою виконання: вона свідчить про глибокого знавця світової та української архітектури. Він автор серій графічних малюнків та акварелей, присвячених архітектурі українських міст Києва, Львова, Чернігова, Козельця, Батурина, Диканьки, Бучача, Чорткова, Кам’янця-Подільського, Кременця, Вишнівця, Гусятина, Бережан, Ізяслава, Дубна, Остроаг, Луцька; закордонних міст Парижа, Варшави, Кракова, інших старовинних міст Польщі, Рима, Венеції, Флоренції, а також: Санкт-Петербурга, Калуги, Казані, Рязані, Тули, Свіязька (усі тепер Росія); Мінська, Гомеля, Вітебська, Полоцька, Могилева (усі тепер Білорусь).

Протягом 1920–1926 відбулося 16 виставок малюнків Лукомського у містах Берліні, Венеції, Відні, Віченці, Мілані, Падуї, Парижі, Римі. Пізніше персональні виставки відбулися в містах Казані (тепер Росія) 1928, Парижі (1927, 1928, 1935, 1936) та Лондоні (1935–1936). Архітектурні пейзажі Лукомського, які змальовують спадщину європейського зодчества, увійшли до мистецьких колекцій кількох музеїв Європи у містах Парижі, Римі, Мілані, Віченці та ін.

Наукові праці

Друковані праці Лукомського охоплюють найширшу проблематику — від інвектив на адресу руйнівників у «Хроніці провінційного вандалізму» до теплих спогадів про знищених радянською владою друзів і колег Г. Нарбута, В. Модзалевського, О. Мурашка, К. Широцького, П. Дорошенка, подружжя Ханенків; від історико-краєзнавчих популярних нарисів про міста Калугу, Казань, Санкт-Петербург і його околиці, Париж, Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Батурин і Козелець, садиби в Сокиринцях, Стольному, Підгірцях, Тростянці, Михайлівці та інших населених пунктах Харківської губернії — до суто наукових музейних каталогів, досліджень про найвизначніші європейські архітектурні ансамблі та їхніх творців (А. Палладіо, Ч. Камерон), аналітичних оглядів російського мистецтва за сторіччя (1840–1940).

Лукомський про українську архітектуру

Дослідивши архітектурні пам'ятки України 17–18 ст., Лукомський у перших десятиріччях 20 ст. став найбільшим пропагандистом української архітектури, надавши їй стилістичне визначення «українське бароко». Цю стилістику як елітарну й аристократичну протиставляв мистецьким пошукам архітекторів В. Кричевського, О. Сластіона, В. Троценка та інших майстрів українського модерну початку 20 ст. Цим він підкреслював, що українство не зводиться до народництва, що українська культура є не тільки селянською, що українська нація мала власну аристократію та відповідну їй архітектуру найвищих досягнень. Одним із перших дав систематизований архітектурознавчий опис багатьох київських споруд стилю українського бароко. Проте, описуючи «найцінніші й найбагатші власне українські пам’ятки» кінця 17 — початку 18 ст., не втримався у межах своїх же барокових стильових визначень: «Це — найбагатше художнє відродження — справжній Український ренесанс, який дав не один десяток чудових пам'яток мистецтва». Тут емоції спонтанно перемогли логіку: виявилося, що українське бароко — насправді є українським ренесансом. Така промовиста «нелогічність» щодо оцінки українського національного стилю в архітектурі буде повторюватися і в інших авторів протягом 20–21 ст., бо в цьому стилі органічно поєднано риси ренесансу і бароко. Лукомський виконав кілька архітектурних проєктів у стилістиці українського необароко, у зокрема й для м. Києва, проте їх не реалізовано.

Галерея

Малюнок Каплиці Боїмів у м. Львові
Малюнок ансамблю Успенської церкви у м. Львові
Малюнок ансамблю Бернардинського монастиря у м. Львові
Малюнок ансамблю Домініканського монастиря у м. Львові
Обкладинка книжки Володимира і Георгія Лукомських, виконана Г. Нарбутом у 1912 р.
Обкладинка книжки Г. Лукомського, виконана Г. Нарбутом у 1915 р.
Обкладинка книжки Г. Лукомського, виконана Г. Нарбутом у 1916 р.
Проєктний кресленик фасаду будівлі Школи друкарської справи у м. Києві 1913 р. (не реалізовано)

Додатково

Г. Лукомський був фахівцем принциповим і непоступливим, гострим критиком і полемістом із запальною вдачею, про якого сучасники пустили поголос: якщо Лукомському «наступиш на ногу», то залишишся і без ніг, і без голови. З огляду на це він нажив собі серед колег опонентів і навіть ворогів, що відображено у фаховій літературі. Як приклад – найлакончніша реценція М. Макаренка на видану 1924 у м. Мілані книжку Лукомського про архітектурні пам’ятки Києва 11-18 ст.: «Про текст цього альбому нема чого доброго сказати.»

Молодший брат Лукомського — історик, геральдист, сфрагіст й генеалог Владислав (Володимир) Крескентійович Лукомський (1882–1946; тепер Росія).

Цитати

Ш. Діль, історик і мистецтвознавець, візантолог:
«Пан Георгій Лукомський — знаний архітектор і талановитий художник. Відомий хранитель музеїв Царського Села та Музею красних мистецтв у Києві, він є автором серйозних праць з архітектури України та Волині, чудового збірника з російського декоративного мистецтва. З другого боку, Захід не менш знайомий митцеві, що так яскраво змалював куточки старого Парижа, пам’ятки античного Риму та Віченцу архітектора Палладіо. І оскільки пізніше, 1918 р., він став головою Комісії з вивчення пам’яток київської архітектури, то виявився чудово підготовленим до виконання цього завдання.»
(Цит. за: Георгій Лукомський і українська художня спадщина. Частина перша // Хроніка 2000 : укр. культуролог. альм. 2005. Вип. 61–62. С. 123–124).

Г. Лукомський у м. Парижі, 1929:
«Для того, щоб відіграти незалежну роль у контексті світової цивілізації, Україна має продемонструвати все, створене нею у царині мистецтва, музики, поезії, живопису та архітектури. Ця країна має безліч архітектурних скарбів, але потрібно дати їм належну оцінку; тим часом багато пам’яток гине, а деякі просто зникають без сліду.»
(Цит. за: Георгій Лукомський і українська художня спадщина. Частина перша // Хроніка 2000 : укр. культуролог. альм. 2005. Вип. 61–62. С. 127).

Праці

Батуринский дворец, его история, разрушение и реставрация. Санкт-Петербург : Сириус, 1912. 36 с.
Вишневецкий замок: его история и описание // Старые годы. 1912. № 3. С. 1–43. (у співавт.)
Несколько памятников архитектуры в Козельце // Старые годы. 1912. № 5. С. 29–37.
О происхождении форм древне-русского зодчества Чернигова. Санкт-Петербург : Типография градоначальства, 1912. 33 с.
Волынская старина (описание памятников старинной архитектуры) // Искусство в Южной России. 1913. № 7/8. С. 285–343.
Галиция в ее старине. Петроград : Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1915. 128 с.
Луцкий замок. Петроград : Типография градоначальства, 1917. 15 с.
Старинные усадьбы Харьковской губернии. Петроград : Н. В. Клейнмихель, 1917. 339 с.
Венок на могилу пяти деятелей искусства: памяти: Е. И. Нарбута, В. Л. Модзалевского, А. А. Мурашко, К. В. Шероцкого и П. Я. Дорошенко Берлин : Грани, 1920. 30 с.
Нарбут и его жизнь и искусство (при участии Э. Ф. Голлербаха и Д. И. Митрохина). Берлин : Е. А. Гутнов, 1923. 38 с.
Charles Cameron (1740–1812). London : Nicholson & Watson, 1943. 48 p.
Киев. Церковная архитектура ХІ–ХІХ веков. Византийское зодчество. Украинское барокко. Киев : Техника, 1999. 192 с.

Джерела

Хроніка 2000. 2005. Вип. 61/62: Георгій Лукомський і українська художня спадщина. Частина перша. 620 с.; Вип. 63/64: Георгій Лукомський і українська художня спадщина. Частина друга. 632 с.
Лукомський Георгій Крескентійович // Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного URL: http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=1874&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR0YrrX2ksInbKZe1wvNo_RCCHEvl3kbWmYZ3a--hqnQriVlwyq7jae-TqM_aem_IHxI9E9FHsqNM5DHmk2f4w

Література

Киркевич В. Георгій Крескентійович Лукомський // Лукомский Г. К. Киев. Церковная архитектура ХІ–ХІХ века. Византийское зодчество. Украинское барокко. Киев : Техника, 1999. С. 128–134.
Тимофієнко В. Лукомський, Георгій Крескентійович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 229–230.
Гирич І. Поет архітектури Георгій Лукомський // Хроніка 2000. 2005. Вип. 61/62. С. 4–12.
Бондаренко Р. І. Лукомський Георгій Крискентійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 6. С. 295.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Лукомський, Георгій Крескентійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лукомський, Георгій Крескентійович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.06.2024