Левинський, Іван Іванович
Леви́нський, Іва́н Іва́нович (06.07.1851, м. Долина, тепер Івано-Франківської області, Україна — 04.07.1919, м. Львів, тепер Україна) — архітектор, представник стилів історизму, модерну й гуцульської сецесії, підприємець, педагог, громадський діяч, меценат, автор низки споруд у м. Львові й західних областях України.
|
Левинський, Іван Іванович | |
|---|---|
| Народження | 06.07.1851 |
| Місце народження | Долина (місто) |
| Смерть | 04.07.1919 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар, Львів |
| Alma mater | Національний університет «Львівська політехніка» |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, містобудування, меценатство, педагогічна діяльність |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Хрести | Золотий хрест «За цивільні заслуги» (Австро–Угорщина) |
Життєпис
Народився в українській шляхетській сім’ї гербу Сас. Батько був директором місцевої народної школи; мати — німкеня з Баварії. Від 1859 мешкав у м. Стрию, де закінчив 4 класи гімназії та переїхав до м. Львова. 1869–1874 навчався на інженерному факультеті (відділі) Львівської технічної академії (від 1877 — Вища технічна школа, від 1894 — Цісарсько-королівська політехнічна школа, тепер Національний університет «Львівська політехніка»). Учень Ю. Захарієвича. Після семирічної практики 1881 отримав звання будівничого, дозвіл на самостійну підприємницьку діяльність і відкрив проєктно-будівельне бюро. 1885 створив власну фабрику будівельних матеріалів і виробів, яка уславилася якісною будівельною керамікою. 1889 організував фабрику кахляних печей. Від 1901 очолив кафедру ужиткового будівництва Цісарсько-королівської політехнічної школи, від 1903 — надзвичайний професор, від 1908 — звичайний професор, 1912–1914 — декан будівельного відділу там само. Під час Першої світової війни 20.06.1915 російська окупаційна влада депортувала його вглиб Росії. 1916–1918 мешкав у м. Києві, навесні 1918 повернувся до м. Львова. Публічно виступав проти польської окупації Східної Галичини, відмовився присягнути польській державі, за що був звільнений з Політехнічної школи, зазнав бойкоту польської спільноти й утисків польської влади, внаслідок чого передчасно помер.
Діяльність
Як архітектор Левинський належить до майстрів пізнього історизму й сецесії (модерну), зі схильністю до національно-романтичних стилізацій. Проте стилістика споруд, збудованих ним за власними проєктами і проєктами інших архітекторів, мала для нього другорядне значення. Основними сферами його уваги й високої компетенції були досконале вирішення функції, конструкцій, розпланування, інженерного забезпечення, економічної доцільності створюваних будівель і споруд. У його бюро працювало чимало архітекторів-асистентів і був чіткий розподіл праці, оскільки Левинський не прагнув бути архітектором-універсалом. Його співробітниками були В. Дердацький (1882; тепер Україна — 1951; Польща), Л. Левинський (племінник; 1876; тепер Україна — 1963; Польща), О. Лушпинський, В. Мінкевич (1880; тепер РФ — 1961; Польща), Т. Обмінський та інші. У першій чверті 20 ст. у м. Львові не було молодих архітекторів, котрі не пройшли б через архітектурне бюро Левинського, причому кожен з них міг там розкрити свій талант. Левинський і його співробітники вважали своїм обов’язком проєктувати споруди передусім для українських замовників, опрацьовуючи й реалізуючи на практиці концепцію сучасного національного архітектурного стилю (так званої гуцульської сецесії), який би виразно відрізнявся від того, що будували у м. Львові поляки. Тож якщо до 1905 бюро Левинського звело десятки прибуткових будинків у загальноєвропейських стилях історизму та сецесії, то від 1906 панівною стала українська стилістика, витвори якої не тільки прикрасили м. Львів, а й оприявнили культурні й політичні амбіції українства. За проєктами бюро Левинського також збудовано численні споруди у містах Дрогобичі, Івано-Франківську, Кам'янці-Бузькій, Перемишлі (тепер Польща), Стрию тощо. Левинський був одним із найуспішніших підприємців м. Львова; на його будівельних підприємствах працювало близько 1000 осіб. Окрім будівництва, він займався також виробницвом продуктів харчування і розробкою покладів торфу. Як близька й довірена особа, був радником з економічних питань митрополита Андрея Шептицького. Співпрацював з українськими товариствами «Просвіта» та «Сільський господар», входив до складу ради Національного музею у Львові (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького), був заступником голови і членом Політехнічного товариства, Українського технічного товариства, Товариства українських техніків і промисловців, Українського керамічного гуртка тощо. Ініціював створення Українського педагогічного товариства, збудував для нього власним коштом будинок, кілька шкіл, бурс, гімназій, читалень. Фінансово підтримував молодих українських поетів, письменників, художників, музикантів. 1892 і 1894 організував перші виставки фабричного промислу у м. Львові, 1912 — у м. Коломиї; брав участь у всесвітніх виставках.
За обсягом і різноманітністю діяльності Левинський був наймасштабнішим архітектором Галичини, який сприяв утвердженню українського характеру м. Львова.
Будівельна фірма Левинського запроєктувала і спорудила у м. Львові близько 40 будівель і споруд та ще близько 50 у кооперації з іншими будівельними фірмами. Серед них найвизначніші:
- реконструкція костелу Івана Хрестителя у м. Львові 1886–1889;
- реконструкція костелу Марії Сніжної у м. Львові 1889–1893;
- комплекс споруд власної фабрики будівельних матеріалів і виробів у м. Львові 1888 — 1890–ті;
- лікарня імені Білінських у м. Львові 1891–1897;
- Народний дім у м. Стрию Львівської області 1901;
- бурса дяків собору Святого Юра у Львові 1903–1904;
- будинок кредитного товариства «Дністер» у м. Львові 1904–1906;
- будинок бурси (студентського гуртожитку) Українського педагогічного товариства у м. Львові 1906–1908;
- будівля Інституту сестер–василіянок у м. Івано–Франківську 1910–1914;
- дерев’яна греко–католицька церква у м. Києві 1916, знищена 1934.
Визнання
Орден Золотий хрест «За цивільні заслуги» (Австро–Угорщина) 1898.
Іменем Левинського названо вулиці в містах Львові, Івано–Франківську, Долині.
2019 був оголошений у м. Львові «Роком Івана Левинського» з проведенням численних заходів, зокрема й міжнародного рівня.
|
Додатково
Епітафія на надгробку Левинського на Личаківському цвинтарі у м. Львові:
«Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця».
Цитата
В. Чепелик:
«І. І. Левинський був визначним організатором будівельної справи і керманичем великих проєктних робіт, він дійсно зробив великий внесок також і в становлення своєрідної гілки українського архітектурного модерну не лише у Львові, а і в багатьох інших містах Галичини.»Цит. за: Чепелик В. Український архітектурний модерн. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2000. С. 291.
Джерела
- Левинський Іван Іванович: архітектор, підприємець, громадський діяч, меценат: біобібліографічний покажчик / За ред. Т. Клименюк. Львів : Львівська політехніка, 2019. 146 с.
Література
- Жук І. Іван Левинський, архітектор–будівничий Львова // Архітектура України. 1992. № 2. С. 20–28.
- Тимофієнко В. Левинський Іван Іванович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 219–222.
- Чепелик В. Іван Іванович Левинський // Український архітектурний модерн. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2000. С. 288–291.
- Нога О. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат. Львів : Центр Європи, 2009. 192 с.
- Іван Левинський. Імпульс / За заг. ред. Н. Матлашенко. Київ : Артбук, 2019. 192 с.
- Власенко А., Степанова С. Сад українського модерну. Українська стилістика в архітектурі першої половини ХХ ст. Київ ; Харків : Видавець Олександр Савчук, 2025. 400 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Левинський, Іван Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Левинський, Іван Іванович (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.08.2024
