Альошин, Павло Федотович

Альошин, Павло Федотович
Альошин, Павло Федотович

Альо́шин, Павло́ Федо́тович (28.02.1881, м. Київ, тепер Україна — 07.10.1961, там само) — архітектор і педагог, доктор архітектури (з 1946), дійсний член і віце-президент Академії архітектури УРСР (з 1945).

Альошин, Павло Федотович

Рік народження 1881
Місце народження Київ, Україна
Рік смерті 1961
Місце смерті Київ, Україна
Alma mater Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет, Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Місце діяльності Київ, Санкт-Петербург
Напрями діяльності архітектура


Життєпис

Народився в родині будівельного підрядника, вихідця з Курської губернії. Як сам пізніше зазначав, «виріс на будівельних риштованнях».

Освіту отримав у рисувальній школі М. Мурашка, згодом закінчив Санкт-Петербурзький інститут цивільних інженерів (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет) (1904), Санкт-Петербурзьку (Імператорську) Академію мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна) (1917; майстерня Л. Бенуа) зі званням художника-архітектора. Як кращого студента Альошина посилали за кордон для ознайомлення з архітектурою Австрії, Франції, Німеччини, Англії, Італії та Греції (1900, 1902).

У 1918–1920 — головний архітектор м. Києва, 1922–1924 — київський губернський архітектор. Від 1921 — професор Архітектурного інституту (тепер — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). У міжвоєнний період активно працював як архітектор-практик і педагог. Серед його учнів — В. Заболотний, Й. Каракіс, І. Шпара, Я. Штейнберг, П. Юрченко та ін.

Творчість

Альошин — представник пізнього історизму, знавець світової архітектурної спадщини, майстер витончених стилізацій.

Для мистецької манери Альошина характерне творче переосмислення традиційних архітектурних форм і робота в певних історичних стилях. Найближчим його світовідчуттю був російський класицизм у пізній, дещо еклектичній фазі розвитку. У стилістиці неокласицизму з впливом модерну Альошин спорудив 1912 у м. Києві Педагогічний музей, у приміщенні якого 1917–1918 розміщувалася Центральна Рада.

У 1910–1920-х Альошин працював також і в українській національній стилістиці. Захоплення українською архітектурою доби Гетьманщини припало на час навчання у м. Санкт-Петербурзі. Зокрема, у 1914 він спроектував і збудував у стилістиці українського необароко прибутковий (житловий) будинок свого батька Ф. Альошина на вул. Володимирській, 19 у м. Києві (не зберігся); у 1915 завершив екзаменаційний проект мурованого православного храму. У цьому ж стилі створив комплекс будівель у с. Миронівці (тепер місто Київської області; 1923), низку проектів сільських шкіл.

Звертався також до середньовічних романтичних ремінісценцій (будинок Ковалевського на Липках у м. Києві, 1911), конструктивізму (Будинок лікаря на вул. Великій Житомирській у м. Києві, 1928–1931). Альошин добре розумівся на конструкціях, досконало володів технічними навичками й знаннями. Погляди Альошина на архітектуру — суто практичні, вільні від заідеологізованості та схоластичних теорій.

Твори

До основних робіт Альошина належить, окрім згаданих, будинок Торгово-промислового товариства Бажанова і Чувалдіної у м. Санкт-Петербурзі (1907–1909, інтер’єри за участі М. Реріха і М. Врубеля). Виконав низку конкурсних проектів: зразкового чотирикласного училища у м. Києві (1903), реального училища у м. В’ятці (1905), комерційного училища у м. Казані (1906, 4-а премія), а також Міської публічної бібліотеки (1909), Губернскої земської управи (1913), Купецького зібрання (1914), Першої (Ольгинської) жіночої гімназії (1904–1914), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (тепер корпус Президії Національної Академії наук України), житлового будинку на вул. Виноградній, № 20 (1914), усі — у м. Києві; курорту-саду «Камперія-Сарич» поблизу Ласпінської бухти у Криму (1917, у співавторстві). Розробив проект розпланування м. Мурманська (1918), проекти шкіл у селах Мархалівці, Воронівці та ін. на Київщині (1921), розпланування й забудову селища Харківського тракторного заводу (1930–1931). Протягом 1944–1949 Альошин керував відбудовою зруйнованих війною Київського державного університету імені Тараса Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) та Маріїнського палацу у м. Києві.

Визнання

На фасаді колишнього Будинку лікаря у Києві 1982 (вул. Велика Житомирська, 16/2) встановлено меморіальну дошку Альошину скульптора В. Клокова (1928–2007) та архітектора А. Ігнащенка (1930–2011).

Праці

  1. Об архитектуре школьных зданий // Труды IV съезда русских зодчих в Санкт-Петербурге. Санкт-Петербург : [б. и.], 1911. С.169–191.
  2. О библиотеке архитекторов Викентия Ивановича и Александра Викентьевича Беретти в Киеве // Архитектурно-художественный еженедельник. 1916. № 18. С. 207–213.
  3. Про оформлення фасаду Київського університету // Соціалістичний Київ. 1933. № 5– 6.
  4. Інститут Ботаніки УАН. Київ будують // Глобус. 1935. № 4. С. 32.
  5. Батько і син Беретті // Архітектура Радянської України. 1938. № 3. С. 39–50.
  6. Будинок Верховної Ради УРСР в Києві // Архітектура Радянської України. 1939. № 11. С. 3–16.
  7. Музей В. І. Леніна в Києві // Архітектура Радянської України. 1939. № 1. С. 4.
  8. Український конкурс на проект типової житлової секції // Архітектура Радянської України. 1941. № 1 (у співавт.)
  9. Архитектура школьных зданий. Киев : Издательство Академии архитектуры Украинской ССР, 1952. 100 с. (у співавт.)

Література

  1. Виставка творчих праць дійсного члена Академії архітектури УРСР, доктора архітектури, проф. Павла Федотовича Альошина. Київ : Держбудвидав УРСР, 1956. 30 с.
  2. Юрченко П. Зодчий і педагог // Архітектура і будівництво. 1956. № 1. С. 27.
  3. Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. Київ : Будівельник, 1966. 76 с.
  4. Павло Федотович Альошин (1881–1961). Київ : Укрархбудінформ, 2000. 62 с.
  5. Кудрявцев Л. Неоренесанс від Альошина // Двадцять архітекторів, які будували Київ. Київ : Друк, 2003. С. 68–73.
  6. Алешин П. Ф. (1881–1961). Неоренессанс от Алешина. 2013. URL: http://kiev-history.com.ua/index.php?catid=82:-xx-&id=473:-1881-1961-&Itemid=105&option=com_content&view=article
  7. Банников Д. Павел Алешин: архитектор «150 профессий» // Строительный эксперт. 2016. URL: https://ardexpert.ru/article/8245
  8. Прокопенко М. Історія Києва — у проектах Павла Альошина // День. 2016. № 230/231. С. 8–9. URL: https://day.kyiv.ua/uk/photo/istoriya-kyyeva-u-proektah-slavetnogo-arhitektora
  9. Памяти моего деда посвящается // Архитектор Павел Алешин. URL: http://www.alyoshin.ru/index.html

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Альошин, Павло Федотович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альошин, Павло Федотович
Дата звернення: 15.12.2019.