Гропіус, Вальтер

Гропіус, Вальтер. Фото 1919 р.

Гропіус, Вальтер (Gropius, Walter)
Народження	18.05.1883
Місце народження	Берлін
Смерть	05.07.1969
Місце смерті	Бостон
Alma mater	Берлінський технічний університет
Місце діяльності	Німеччина, Велика Британія, США
Напрями діяльності	архітектура

Фагуса фабрика в Альфельді

Конкурсний проєкт хмарочоса редакції газети «Чикаго трибюн» у м. Чикаго 1922

Проєкт Універсального театру

Баугауз у м. Дессау

Багатоквартирний житловий будинок на виставці Інтербау у м. Берліні.

Споруда посольства США у м. Афінах

Проєкт архітектурного комплексу громадського центру м. Бостона.

Хмарочос компанії «Пан-Амерікен» у м. Нью-Йорку

Гро́піус, Ва́льтер [ нім. Gropius, Walter; повне ім’я — Гропіус Вальтер Адольф Георг (нім. Gropius Walter Adolph Georg); 18.05.1883, м. Берлін, Німеччина — 05.07.1969, м. Бостон, штат Массачусетс, США] — архітектор, один із фундаторів стилю сучасної архітектури (функціоналізму, модернізму), керівник Баугауза, автор низки споруд у Європі та США (зокрема 3-х пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

Життєпис

Народився в сім’ї спадкових архітекторів; батько був чиновником у сфері будівництва у ранзі таємного радника. 1903–1905 навчався архітектурі у Мюнхенському технічному університеті, 1906–1907 — у Берлінському технічному університеті, проте навчання не завершив, диплома не отримав. 1907–1908 подорожував Іспанією, вивчаючи тамтешню архітектуру. Від 1908 працював як асистент в архітектурній майстерні П. Беренса (1868– 1940; тепер Німеччина) у м. Берліні, де познайомився з Л. Міс ван дер Рое, Ле Корбюзьє, а також із творчістю Ф. Л. Райта (завдяки виставці у м. Берліні 1910).

1910 у м. Потсдамі відкрив власне архітектурне бюро; проєктував житлові будинки й вілли, споруди промислових підприємств. 1910 приєднався до німецького Веркбунду (фахове об’єднання художників, архітекторів, дизайнерів, промисловців, експертів). Під час Першої світової війни 1914-1918 служив в армії, був тяжко поранений на Західному фронті, отримав бойові нагороди. За рекомендацією А.-К. Ван де Вельде 1919 став керівником Веймарської школи ужиткового мистецтва, на базі якої утворено Баугауз, директором якого був до 1928. Створив для нього комплекс споруд у м. Дессау (земля Саксонія–Ангальт, Німеччина). 1929 перебував у США. Від 1933 був членом Імперської палати культури (державний орган, створений нацистами). 1933–1934 брав участь в архітектурних конкурсах і намагався виконувати державні замовлення. Проте його проєкт «Будинку німецької праці» у м. Берліні А. Гітлер відхилив. Після цього Гропіус втратив замовлення і 1934 змушений був емігрувати до Великої Британії, а звідти 1937 — до США (громадянство отримав 1944). Від 1937 — професор архітектури Гарвардського університету (рідкісний випадок, коли професором цього університету стала людина не тільки без наукового ступеня, а й без вищої освіти). Серед його учнів — Ф. Джонсон.

Під час Другої світової війни разом із кількома німецькими архітекторами-емігрантами виконав для британського Міністерства авіації дослідження щодо ефективних способів знищення німецьких міст. Результати цього дослідження Бомбардувальне командування Королівських військово-повітряних сил Великої Британії втілило як методику організації авіаційних нальотів на Німеччину. Згідно з нею перша хвиля бомбардувальників скидала на масову житлову забудову міст фугасні бомби, які зносили дахи будинків. Наступні хвилі бомбардувальників масово скидали запалювальні бомби, які спричиняли на всій забудованій території суцільні пожежі, названі вогняним штормом (від якого не рятували навіть підземні укриття). За цією методикою у липні 1943 знищено м. Гамбург, а протягом 1944–1945 — інші міста Німеччини (Дрезден, Нюрнберг, Берлін тощо). Це спричинило масові жертви серед мирного населення.

1946 Гропіус разом із молодими архітекторами створив у США проєктне бюро «Архітектурний колектив» (ТАС), яке під його керівництвом виконувало проєкти, реалізовані на територіях США, ФРН, Іраку (Університет у м. Багдаді) тощо.

Творчість

Гропіус разом із Ле Корбюзьє і Л. Міс ван дер Рое — три основні лідери архітектури сучасної (модернізму, функціоналізму). Вони створили панівний у всьому світі канон новаторського зодчества 1920–1960-х. Виходячи з основної засади «форма йде за функцією», відмовився від традиційних архітектурних вирішень на користь нічим не обмеженого новаторства з використанням не осмислених раніше можливостей нових на той час будівельних матеріалів — залізобетону, металу, великоформатного скла. Захоплення індустріальними технологіями й прагнення застосувати їх в архітектурі привели до сутнісного конфлікту в межах ідеології функціоналізму: для Гропіуса найраціональніша технологія виконання будівельно-монтажних робіт стала важливішою, ніж функціональність (зручність) будівлі; особливо негативно це позначилося на житлових будинках. Попри це, найперша ж велика робота 27-річного архітектора стала знаковою для розвитку світової архітектури й тепер визнана пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це Фагуса фабрика в Альфельді (федеральна земля Нижня Саксонія, Німеччина), де каркасної (див. Каркас) конструкції корпуси у вигляді паралелепіпедів мають скляні фасади, підвішені до каркасу. За аналогічними принципами створено корпуси Баугаузу у м. Дессау й низку вілл. 1927 на прохання режисера Е. Піскатора (1893–1966; тепер Німеччина) опрацював новаторський концептуальний проєкт універсального театру з трансформованими сценою і глядачевою залою (не реалізовано, але вплинуло на архітектуру театрів і концертних зал 20–21 ст.).

Протягом десятиріч детально розробив і втілив у своїх будовах принципи, технології, нормативи індустріального домобудування. Їх застосування дозволяло забезпечити значну кількість населення житлом — недорогим і мінімально комфортним, що було украй актуальним після руйнувань Другої світової війни. Гропіус найповніше це представив у м. Берліні на міжнародній виставці «Інтербау» 1957. Потім це запозичили більшість індустріальних країн світу, зокрема й СРСР (у спрощеному варіанті). Гропіус заперечував художні форми, які не випливають безпосередньо з функції. Їх застосування вважав невиправданим акцентуванням свого творчого «Я» і вимагав натомість від архітекторів не пошуків сенсаційних композицій, а якісних типових рішень, придатних для широкого повторного використання.

Важливим для розвитку архітектури США став створений під керівництвом Гропіуса проєкт архітектурного комплексу громадського центру м. Бостона 1953, що ознаменував відхід від примітивної коробчастої форми хмарочоса і створення більш пластичного об’єму. Аналогічно вирішив і хмарочос компанії «Пан-Амерікен» у м. Нью-Йорку 1958–1963.

Новим, оригінальним словом у світовій архітектурі стала споруда посольства США у м. Афінах 1961. Тут закриту функцію дипломатичної установи з високим рівнем секретності втілено у відкритій, доступній і демократичній архітектурній формі. Композиційно споруда нагадує класичні взірці грецької архітектури доби античності, не копіюючи їх. Попри лаконічність архітектурної форми, вона несе важливе ідеологічне послання, яке легко прочитується: це представництво головної демократії світу в країні, яка є історичною батьківщиною демократії.

Гропіус не тільки архітектор-новатор, а й організатор і педагог. Він творець художньо-промислової школи Баугауз і сучасного дизайну. Від 1937 забезпечив переворот в освіті американських архітекторів. До його приходу в Гарвардський університет архітектори-практики в архітектурних закладах вищої освіти не викладали, бо вважалося, що викладач — зовсім інша професія. Гропіус на основі свого німецького досвіду пов’язав навчання з практикою, підкреслюючи, що в архітектурній освіті навчання методу набагато важливіше, ніж суто професійні навики; від початку навчання поєднання академічних знань і досвіду практичної роботи має принципове значення, бо тільки так можна виховати у студентів комплексне розуміння своєї спеціальності.

Твори:

Фагуса фабрика в Альфельді 1911–1913;
зразкова фабрика на виставці Веркбунда у м. Кельні 1914;
конкурсний проєкт хмарочоса редакції газети «Чикаго трибюн» у м. Чикаго 1922 (не реалізовано);
Баугауз у м. Дессау: комплекс навчальних, виробничих і житлових споруд 1925–1926;
проєкт Універсального театру 1927 (не реалізовано);
комплекс споруд аспірантського центру Гарвардського університету 1949–1950;
проєкт архітектурного комплексу громадського центру м. Бостона 1953;
багатоквартирний житловий будинок на виставці Інтербау у м. Берліні 1957;
хмарочос компанії «Пан-Амерікен» у м. Нью-Йорку 1958–1963;
споруда посольства США у м. Афінах 1961.

Визнання

Три витвори Гропіуса внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Баугауз та його пам'ятки 1996, Берлінські житлові масиви доби модернізму 2008, Фагуса фабрика в Альфельді 2011.

Державні нагороди:

2 військові ордени Німецької імперії «Залізний хрест» (під час Першої світової війни);

орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» із зіркою (Федеральний хрест за заслуги) 1958.

Інші нагороди:

Золота медаль Американського інституту архітекторів 1959.

Почесні докторати:

Технічного університету Ганновера (Німеччина) 1929;

Вільного університету Берліна 1963.

Член Міжнародного конгресу сучасної архітектури (член-засновник і віце-президент; з 1928), Американської академії мистецтв і наук (з 1944), Американської академії мистецтва і літератури (з 1962), Національної академії дизайну (США, з 1968); почесний член Державної академії образотворчого мистецтва у Штутгарті (Німеччина, з 1968).

Вшанування пам’яті

Район м. Берліна названо Гропіусштадтом на честь архітектора, котрий взяв участь у його проєктуванні.

Власний будинок Гропіуса, збудований за його проєктом у передмісті Бостона м. Лінкольні, після його смерті збережено як музей, яким від 1974 опікується Товариство збереження старожитностей Нової Англії.

2000 будинок Гропіуса оголошено національною історичною пам’яткою США.

Додатково

Гропіус був одружений (1915–1920) з А. Малер (уроджена Шиндлер; 1879; тепер Австрія — 1964; США) — удовою композитора Г. Малера. Смерть від поліомієліту у 18-річному віці їхньої єдиної доньки М. Гропіус (1916–1935; Австрія) спонукала друга сім’ї композитора А. Берга до написання 1935 останнього передсмертного твору в характері реквієма — концерту для скрипки з оркестром «Пам’яті ангела», який став його найпопулярнішим твором.

Від 1922 Гропіус одружений з журналісткою і письменницею І. Гропіус (уроджена Франк; 1897; тепер Німеччина — 1983; США). Працюючи на посаді редактора в Баугаузі, вона була фактичною авторкою текстів Гропіуса. Гропіус малювати не вмів (що робить його унікальним серед архітекторів), тому завжди працював із помічниками, які вміли графічно візуалізувати його архітектурні задуми.

Праці

Idee und Aufbau des staatlichen Bauhauses Weimar. München : Bauhausverlag, 1923. 12 p.
Internationale Architektur. München : A. Langen, 1925. 108 p.
Architektur — Wege zu einer optischen Kultur. Frankfurt am Main : Fischer, 1956. 140 p.
Ausgewählte Schriften : in 3 bd. Berlin : Verlag für Bauwesen, 1986–1988.

Джерело

Bauhaus and its Sites in Weimar, Dessau and Bernau // World Heritage Convention. URL: http://whc.unesco.org/en/list/729/

Література

Giedion S. Walter Gropius. Mensch und Werk. Stuttgart : Hatje, 1954. 248 p.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 235–239.
Isaacs R. Walter Gropius: An illustrated Biography of the Creator of the Bauhaus / Trans. from germ. Boston : Little, Brown, 1991. 344 p.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 350–351.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 221–222.
Polster B. Walter Gropius. Der Architekt seines Ruhms. München : Hanser, 2019. 654 p.
Krohn C. Walter Gropius. Bauten und Projekte. Basel : Birkhäuser, 2019. 208 p.
Nerdinger W. Walter Gropius : Architekt der Moderne. München : C. H. Beck, 2019. 424 p.
Daybelge L., Englund M. Walter Gropius: An Illustrated Biography. London : Phaidon, 2022. 320 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гропіус, Вальтер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гропіус, Вальтер (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.07.2025