Капітолійський ансамбль у Римі
Капітолі́йський анса́мбль у Ри́мі (італ. Piazza del Campidoglio) — одна з центральних площ міста з комплексом громадських споруд, що утворюють ансамбль мистецьких та архітектурних пам’яток, складник пам'ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Рима історичний центр, власність Святого Престолу в Римі з правами екстериторіальності та Сан-Паоло-Фуорі-ле-Мура», внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1980 за № 91.
Зміст
Розташування. Складники
Міститься в історичному центрі міста на лівому березі р. Тибру на Капітолійському пагорбі на захід від форумів у Римі. З півночі на пагорбі до ансамблю прилягає церква Санта-Марі-ін-Арачелі, з півдня — палац Каффареллі. Із заходу унизу є невелика площа Арачелі, від якої угору до церкви Санта-Марі-ін-Арачелі ведуть круті сходи, до Капітолійської площі — полога вулиця-сходи Короната Капітоліна, влаштована так, що по ній на площу безперешкодно могли підніматися вершники на конях.
Як пам’ятка за типом належить до ансамблів. Площа трапецієподібна в плані, з трьох боків забудована і розкрита на північний захід, у бік Ватикану. Зі сходу стоїть головна споруда з вежею — Палац сенаторів, основою якого є споруда табуларія (державного архіву) 80 до н. е., що позначала в античну (див. Античність) добу межу між Форумом Романум і Капітолієм. Площу обмежують: із півдня — Палац консерваторів, із півночі — Новий палац (Капітолійський музей). У центрі розміщено античну кінну статую імператора Марка Аврелія. Із заходу вхід на спуск Короната Капітоліна фланкують парні статуї Діоскурів. Перед фасадом Палацу сенаторів влаштовано фонтан зі статуєю богині Роми та парними скульптурними алегоричними зображеннями річок Тибру і Нілу. Завдяки високій вежі Палац сенаторів є архітектурною домінантою міста.
Історична довідка
Від заснування м. Рима Капітолійський пагорб був його сакральним центром, де містилися головні храми, зокрема Капітолійський. Занепад репрезентативних споруд на Капітолії був синхронним занепаду Римської імперії від 4 ст. У середньовіччі на залишках табуларія сім’я Корсі збудувала свій інкастельований (пристосований до оборони) палац. Він перейшов у власність міської громади і від 1144 у ньому розмістили ратушу як центр політичного життя міста, назвавши Палацом сенаторів. На нього 1145, у боротьбі проти місцевого самоврядування, вчинив марний збройний напад Папа Римський Луцій ІІ разом із кардиналами і своєю охороною, внаслідок чого папа і кілька кардиналів загинули. 1453 Б. Росселліно реконструював Палац сенаторів і збудував Палац консерваторів, який не збережено, визначивши його розташуванням трапецієподібний план площі. Проте площа до середини 16 ст. залишалася невпорядкованим, порослим бур’янами пустирем, який римляни називали Козиним пагорбом, оскільки випасали тут кіз.
1534 Папа Римський Павло ІІІ доручив Мікеланджело Буонарроті опрацювати проєкт радикальної реконструкції площі з перетворенням її на упорядкований центр громадського життя. Той протягом 1534–1538 виконав детально розроблений проєкт, реалізація якого тривала до 20 ст. Згідно з ним 1540 знесено Палац консерваторів і на його місці 1568 збудовано однойменний новий, за проєктом Мікеланджело Буонарроті. Коли він помер 1564, то за його проєктом було завершено спорудження тільки вулиці-сходів Короната Капітоліна. Решту праці закінчили його учні й послідовники, точно дотримуючись проєкту (Дж. делла Порта довершив палаци консерваторів і сенаторів та фонтани на площі). При цьому Палац сенаторів зазнав реконструкції зі створенням нового головного фасаду, прибудовою ззовні парадних сходів з фонтаном і скульптурами. Новий палац, фасад якого ідентичний фасаду Палацу консерваторів, збудовано у 17 ст. у дві черги; його завершили 1663 архітектори батько і син Райнальді: Джироламо (1570–1655) і Карло (1611–1691; обидва — тепер Італія). Палац консерваторів частково міститься на фундаментах Капітолійського храму, тепер доступних для огляду в одному з приміщень палацу. Бронзову кінну статую імператора Марка Аврелія, яка раніше стояла на площі перед Латеранським палацом як помилкове зображення імператора Костянтина І Великого, встановлено 1538 у геометричному центрі Капітолійської площі на п’єдесталі, створеному Мікеланджело Буонарроті. Проте спеціально розроблене ним центричне овально-ромбічне замощення площі виконано тільки 1940 незважаючи на те, що оригінальний проєкт було втрачено і рисунок замощення зберігся тільки завдяки гравюрі 1569 архітектора Е. Дюперака (1535–1604; Франція). 1990 на площі встановлено копію кінної статуї Марка Аврелія, а оригінал переміщено до Капітолійського музею.
Тепер палаци консерваторів і Новий є приміщеннями Капітолійського музею, відкритого для публіки 1734; це найстаріший публічний музей у світі. У Палаці сенаторів містяться адміністративні й репрезентативні приміщення муніципалітету м. Рима. У них 1957 урочисто підписано Римські договори про створення Європейського економічного співтовариства (тепер Європейський Союз), 1998 — Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Характеристика
Трапецієподібна в плані форма площі (передній бік 40 м, тильний 60 м, глибина площі 80 м) робить її візуально більшою і монументальнішою, ніж якби вона мала геометрично правильну квадратну форму плану. На площу знизу веде Короната Капітоліна, що є унікальним поєднанням вулиці, пандуса і сходів. Фланкована з обох боків балюстрадою, вона розширюється догори, завдяки чому створюється психологічно комфортне враження наближеності й меншої висоти, ніж насправді. Головний на площі Палац сенаторів триповерховий: масивний цокольний (див. Цоколь) поверх із парадними сходами несе двоповерховий об’єм, фасад якого розчленовано пілястрами великого коринфського ордера. Високі прямокутні вікна основного поверху мають наличники, увінчані сандриками з трикутними й лучковими фронтонами. Значно менші горішні вікна з простішим обрамленням. Вінчає фасад масивний карниз із горішньою балюстрадою, на тумбах якої встановлено статуї. Споруду завершує чотиригранна двоярусна вежа — символ міського самоврядування. Обабіч цього палацу симетрично поставлено два палаци з однаковими фасадами — консерваторів і Новий, який тепер називають Капітолійським музеєм. Архітектурним вирішенням цих фасадів Мікеланджело Буонарроті перевернув звичні уявлення про тектоніку архітектурних споруд, згідно з якими масивне і важке має бути унизу, а легке — угорі. Тут, навпаки, масивна стіна другого поверху спирається на галерею, в якої зовнішня стіна відсутня: замість неї — пілони, оформлені пілястрами великого коринфського ордера з маленькими приставними колонками іонічного ордера. Масивність другого поверху підкреслено вікнами з великими наличниками, «мікеланджелівським» важким карнизом із горішньою балюстрадою і маленькими скульптурками на ній, які своєю дрібнотою, як і колонки унизу, підкреслюють гігантизм архітектури. У цьому архітектурно-містобудівному творі повною мірою проявлено і втілено геній Мікеланджело Буонарроті як унікального у світовому мистецтві майстра, котрий, порушуючи встановлені століттями правила, досягав загальновизнаних найвищих мистецьких результатів (що не вдавалося його епігонам, які намагалися діяти так само, але їхні результати були негативними — див. Епігонство).
Статуя Діоскура при вході на площу
Статуя «Річка Ніл»
Кінна статуя Марка Аврелія
Значення
Капітолійський ансамбль у Римі, сформований протягом тривалого часу як реалізація цілісної розпланувально-просторової концепції, створеної Мікеланджело Буонарроті, визнано його архітектурним шедевром. Це визначний взірець містобудівного ансамблю у стилі бароко із застосуванням характерних для цієї стилістики просторових ілюзій і парадоксальних композицій. Завдяки цьому невеликий за своїми розмірами ансамбль має непересічну історико-культурну цінність і став зразком для наслідування у світовому містобудуванні 17–20 ст.
Література
- Мікеланджело. До 500-річчя з дня народження / Склав М. Бажан. Київ : Мистецтво, 1975. 396 с.
- Argan G., Contardi B. Michelangelo Architetto. Milano : Mondadori Electa, 1990. 387 p.
- Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 296–297.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 146–150.
- Wölfflin H. Renaissance und Barock. Eine Untersuchung über Wesen und Entstehung des Barockstils in Italien. Basel : Schwabe Verlag, 2023. 444 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Капітолійський ансамбль у Римі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Капітолійський ансамбль у Римі (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.02.2025
